Постанова 4813 № 522/10988/21

Номер провадження: 22-ц/813/5536/22 Справа № 522/10988/21 Головуючий у першій інстанції Павлик І. А. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.05.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/10988/21 Номер провадження: 22-ц/813/5536/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Князюка О.В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідачі - 1) Державна казначейська служба України, 2) Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, за апеляційною скаргою адвоката Романової Лілії Олегівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Павлик І.А. о 14 годині 29 хвилині 18 листопада 2021 року, повний текст рішення складений 29 листопада 2021 року, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст позовних вимог В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить суд: 1) стягнути з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі - 1 000 000 грн.; 2) стягнути з Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу у розмірі - 12 600 грн.. ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що згідно вироку Приморського районного суду м. Одеси від 31.03.2020 р. його визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, та виправдано його у зв`язку із недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.08.2020 р. вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03.03.2020 залишено без змін. Постановою Верхового Суду від 21.04.2021 р. вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03.03.2020 р. та ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.08.2020 р. залишено без змін. Фактично під слідством та судом він перебував з 29.03.2016 р. по 21.04.2021 р., у відношенні позивача був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави. Фактично під вартою він перебував - з 29.03.2016 р. по 01.04.2016 р.. Дані події призвели до порушення нормального та звичного способу життя, порушення і розриву його соціальних зв`язків, пригніченого стану, почуття приниженості, відчаю і душевних хвилювань, погіршення загального стану здоров`я, значної шкоди честі, гідності та діловій репутації. У зв`язку з чим, позивач зазнав моральної шкоди, відшкодування якої оцінює у грошовому еквіваленті в розмірі - 1 000 000,00 грн. (а. с. 1 - 8). 2.2 Позиція сторін в суді першої інстанції Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону у відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що необґрунтованим є розрахунок розміру відшкодування моральної шкоди, не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, як і не надано ґрунтовних пояснень та доказів на підтвердження того, з яких саме міркувань виходив позивач, визначаючи суму завданої за його твердженням моральної шкоди у розмірі - 1 000 000,00 грн.. Крім того, помилковими є висновки позивача щодо періоду перебування його під слідством та судом, оскільки останній завершився з дня набрання законної сили виправдувального вироку Приморського районного суду м. Одеси від 31.03.2020 року у справі №522/9869/16-к, тобто - 03.08.2020 року. Після набрання сили виправдувального вироку ОСОБА_1 не зазнав будь-яких обмежень його прав, а відтак і не зазнав моральних страждань або втрат немайнового характеру (а. с. 91 - 95). Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області у відзиві на позовну заяву зазначає, що позовні вимоги не визнає. Посилається на те, що позивачем помилково зазначено про стягнення з Державної казначейської служби України моральної шкоди. Даний орган здійснює казначейське обслуговування державного бюджету України, а не уособлює його або державу. Оскільки держава є самостійною стороною у справі, через відповідний її орган наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай це орган, діями якого завдано шкоду. Разом з тим, залучення або ж не залучення у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи його територіальних органів не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи його територіальний орган. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, а даному випадку - Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері південного регіону. Окрім того, розмір завданої моральної шкоди належними доказами не підтверджено, тому підстав для задоволення позову немає. Крім того, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Помилковими є посилання ОСОБА_1 на період перебування під слідством, оскільки останній перебував під слідством з 29.03.2016 року по 03.08.2020 року, тобто - 52 місяці та 4 дні. Наданий позивачем звіт наданих послуг адвокатом не відповідає дійсності (а. с.105 - 115). ОСОБА_1 у відповіді на відзив ДКС України зазначає, що останнє не уособлює державу чи Державний бюджет України, а є окремою юридичною особою, яка не може нести відповідальність за неправомірні дії чи бездіяльність інших установ, підприємств або державних органів. Позивач зазначає, що він притягувався до кримінальної відповідальності за злочин, який не вчиняв, а сама ситуація була штучно створена співробітниками правоохоронних органів, у зв`язку з чим ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди (а. с. 134 - 137). 2.3. Короткий зміст рішення суду, мотивування висновків суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2021 рокув задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, оскільки стягнення коштів повинно відбуватися не з Державної казначейської служби України, а з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України (а. с. 169 - 174). 2.4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Романова Лілія Олегівна, діюча від імені ОСОБА_1 , просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути з Держави України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунок на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у розмірі - 1 000 000 грн.. 2.5. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є висновки суду першої інстанції, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів. Виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється ДКС України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України в межах відповідних призначень. Держава бере участь в справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Залучення або ж незалучення до участі у справі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган; 2) суд першої інстанції мав змогу задовольнити позов та стягнути з Держави Україна шляхом списання з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 (а. с. 177 - 181). 2.6. Узагальнені доводи сторін у суді апеляційної інстанції ГУ ДКС України у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволенні відмовити. Відзив обґрунтовано тим, що помилковими є висновки апелянта щодо стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі - 1 000 000 грн. з єдиного казначейського рахунку та ототожнення Державної казначейської служби України з Державним бюджетом України та Державою Україна. Юридична особа самостійно відповідає по своїм зобов`язанням. Казначейська служба здійснює казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлює Державний бюджет України або державу. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна, як учасник цивільних відносин. Відповідачем у спорах про відшкодування шкоди є орган, діями якого було завдано шкоду. Залучення або не залучення у таких категоріях спору Казначейства чи його територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава. Позивачем у справі необґрунтовано було завищено розмір моральної шкоди. Крім того, позивачем не було доведено завдання йому моральної шкоди (а. с. 201 - 210). Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволенні відмовити. Доводи відзиву схожі з доводами відзиву на позовну заяву. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, оскільки стягнення коштів повинно відбуватися не з Державної казначейської служби України, а з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України та правомірно відмовив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .. Безпідставними є твердження ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції мав змогу задовольнити позов та стягнути з держави України шляхом списання з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди, адже фактично в такому випадку суд би вийшов за межі позовних вимог, що прямо порушувало б принцип диспозитивності. В резулятивній частині апеляційної скарги апелянтом змінено позовні вимоги, що на стадії апеляційного перегляду справи чинним законодавством не передбачено (а. с. 216 -222). 2.7. Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Романової Л.О., діючої від іменіОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 201 року (а. с. 189 - 189 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.12.2021 року справу призначено до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 190). Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв та клопотань не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення правової позиції учасників справи у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Романової Л.О., діючої від імені ОСОБА_1 , підлягає частковому задоволенню. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 29.03.2016 року прокурором Уставацьким М.М. було складено протокол обшуку автомобіля та протокол затримання ОСОБА_1 та висунуто обвинувачення у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. 29.03.2016 року ОСОБА_1 було затримано, обрано запобіжний захід - тримання під вартою з можливістю внесення. ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід - 01.04.2016 року. Згідно вироку Приморського районного суду м. Одеси від 31.03.2020 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та виправдано його у зв`язку із недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення (а. с. 17 - 46). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.08.2020 вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03.03.2020 залишено без змін (а. с. 47 - 61). Постановою Верхового Суду від 21.04.2021 вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03.03.2020 та ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.08.2020 залишено без змін (а. с. 62 -68). Між сторонами виникли правовідносини з відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури. 3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної заяви. 3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про звернення ОСОБА_1 з позовом до неналежних відповідачів у справі, виходячи з наступного. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди). Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Загальні конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми - статтю 56 Конституції України, статті 1173-1176 ЦК України, Закон № 266/94-ВР. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідно до частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів здійснюється Державним казначейством України за вимогою органів державної виконавчої служби України за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету. Такий порядок передбачений п. 1.3 Порядку, затвердженого наказом Державного казначейства України від 04.02.2008 року №

39. Тобто, виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державною казначейською службою України, за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Таким чином, відповідачем у справах по відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. До схожого за змістом правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20). Разом з тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність належного відповідача, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Вказаний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного суду від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц. та в постанові Великої Палати Верховного суду від 25.03.2020 року у справі №641/8857/17 Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, ОСОБА_1 просив стягнути моральну шкоду з Державної казначейської служби. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилається на відповідальність держави за шкоду, завдану органом досудового розслідування та прокуратури, зазначає у обґрунтуванні позову, що відповідачем у справі є саме держава. Однак, позивач помилково у своїй прохальній частині позовної заяви зазначає одним із відповідачів - Державну казначейську службу. Разом з тим, позивач вірно зазначив одним із відповідачів у справі відповідний орган державної влади - Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері південного регіону. Про зазначене також вказує у своїй апеляційній скарзі Державна казначейська служба України. Виходячи з вищевказаного, колегія суддів приходить до висновку, що за змістом позовної заяви позивач визначив відповідача - державу Україна, однак помилково посилаючись на попередню практику Верховного Суду України, зазначив відповідачем Державну казначейську службу України. Тому, помилковими є висновки суду першої інстанції щодо звернення до суду з вищевказаним позовом до неналежних відповідачів. Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року, на який посилається ДКС України у відзиві на апеляційну скаргу, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Проте відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а тому підстави для застосування наведеної норми до спірних правовідносин відсутні. Отже колегія суддів дійшла висновку, що до позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, необхідно застосувати правило частини третьої статті 13 Закону, визначивши розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати. У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Згідно з частинами другою-третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Заслуговують на увагу твердження відповідачів щодо помилкових висновків ОСОБА_1 про термін його перебування під слідством на судом. Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 перебував під слідством з 29.03.2016 року по 03.08.2020 року. Згідно із ч. 4 ст. 532 КПК України судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення. Так, оскільки ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.08.2020 року вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03.03.2020 року було залишено без змін, тому термін перебування ОСОБА_1 під слідством та судом сплив 03.08.2020 року. Таким чином, строк перебування позивача під слідством та судом складає - 52 місяців та 5 днів. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує, що мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи апеляційним судом відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" становить - 6 500 гривні. Отже, враховуючи мінімальний розмір заробітної плати (6 500 грн.) за кожен місяць перебування під слідством чи судом (52 місяців та 5 днів) мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 становить - 339 083 грн. = 6 500 грн. х 52 міс. + ((6 500 грн./30 днів) х5 днів). Колегія суддів звертає увагу, що визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування. З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 591/6892/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 515/211/15-ц, від 12 серпня 2020 року у справі № 308/11115/16-ц, від 10 вересня 2021 року у справі № 607/23622/19. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у цій справі, колегія суддів, враховує всі чинники та обставини, передбачені положеннями статті 23 ЦК України, а саме: конкретні обставини справи щодо обшуку автомобіля та затримання ОСОБА_1 , обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, нервові стреси, відчуття тривоги, обмеження вільного пересування, приниження честі, гідності та ділової репутації, які в сукупності безумовно свідчать про наявність сильних душевних хвилювань, що зумовили порушення, в тому числі, звичного способу життя, призвели до погіршення життєвих зв`язків та ділової репутації, стосунків із соціальним оточенням. Як зазначалося вище, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи. Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з держави України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі - 500 000 грн.. Щодо посилання у відзиві ДКСУ на те, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди органами досудового слідства та прокуратури, а також наявності вини цих органів, у зв`язку з чим підстави для її відшкодування відсутні, колегія суддів, вважає, що такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відшкодування громадянинові моральної шкоди у випадку, зокрема, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного засудження та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина здійснюється в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі - 12 600 грн., колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Вказану позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката». Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. 01.08.2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Романовою Л.О. було укладено договір про надання правової допомоги б/н. Відповідно до Звіту про виконану роботу адвоката Романової Л.О., вартість послуг складає: 1) надання консультацій та правової допомоги при досудовому врегулюванні спору - 1 000 грн.; 2) збирання документів - 900 грн.; 3) підготовка та подача цивільного позову - 5 000 грн.; 4) представництво інтересів у Приморському районному суд м. Одеси під час розгляду цивільного позову, підготовка необхідних документів - 5 000 грн. Загальний розмір складає - 11 900 грн.. Відповідно до п. 4 вищевказаного звіту, звіт є підставою для проведення розрахунків між сторонами протягом 5 років. Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 21 ОСОБА_1 сплатив на користь адвоката Романової Л.О. - 11 900 грн. за надання правової допомоги. З наданого звіту вбачається, що адвокатом Романовою О.Т. надано консультацій та правової допомоги при досудовому врегулюванні спору. Однак, в позовній заяві ОСОБА_1 було зазначено, що заходи досудового врегулювання спору між позивачем та відповідачами не вживались. Крім того, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 просив стягнути - 12 600 грн. на правову допомогу, однак у звіті про виконані роботи до договору про надання правової допомоги визначено суму - 11 900 грн.. З огляду на вказане неможливо встановити, яку суму фактично та дійсно було витрачено апелянтом на правову допомогу. Визначаючи суму відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Зазначені витрати на правову допомогу мають бути документально підтвердженні та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що позивачем не було доведено понесення ним витрат у сумі, яку останній просить стягнути у своїй позовній заяві. 3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Романової Лілії Олегівни, діючої від імені ОСОБА_1 , є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені при невідповідності його висновків обставинам справи, судом порушено норм процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Романової Лілії Олегівни, діючої від імені ОСОБА_1 , - задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 липня 2020 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури - задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі - 500 000 (п`ятсот тисяч) грн. коп.. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 30 травня 2022 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: О. В. Князюк С. О. Погорєлова