Постанова 4807 № 335/1576/20

Дата документу 26.05.2021 Справа № 335/1576/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/1576/20 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/1883/21 Воробйов А.В. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Бєлки В.Ю. Суддів: Гончар М.С. Онищенка Е.А. За участю секретаря: Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що 25 жовтня 2014 року вона уклала шлюб з ОСОБА_1 відповідачем по справі. На даний час шлюб між ними не розірвано. Зазначає, що у період шлюбу з відповідачем, ними у власність була набута квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та яка була зареєстрована за останнім. Вказує, що квартира була придбана за її особисті кошти, які вона одержала від реалізації свого попереднього нерухомого майна, у зв`язку з чим така квартира не становить спільну сумісну власність сторін, а є її особистою приватною власністю. Акцентує, що спірна квартира не становить спільну сумісну власність її та відповідача, а тому не може бути поділена між ними порівну, внаслідок чого право власності на таку квартиру підлягає визнанню за нею. Посилаючись на зазначені обставини просила суд у порядку поділу майна, визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судові витрати по справі. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року позовну заяву задоволено. Визнано за ОСОБА_2 у порядку поділу майна право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 056,93 грн. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не всебічно, не повно, не об`єктивно, не оцінивши повністю наявних доказів, не достовірно, не достатньо, не повністю з`ясував усі обставини справи. Не враховано, що спірна квартира куплена за спільно нажиті кошти. Не досліджені строки звернення з позовом до суду. Рішення суду ґрунтується не тільки на поясненнях позивача та її близьких людей, які є заінтересованими особами. Доводи відповідача залишилися поза увагою суду. Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. На зазначену апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 подала відзив за змістом якого повністю підтримує висновки суду першої інстанції. Також зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися виключно на поясненнях особи, а має підтверджуватися відповідними доказами, яких відповідачем надано не було, а відтак суд не міг керуватися за даних правовідносин виключно поясненнями особи, залишаючи поза увагою наявні в матеріалах справи докази. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що у період з 25.10.2014 року по 11.11.2020 року (день набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили) сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 21.08.2018 р. між позивачкою та продавцем ОСОБА_4 був укладений попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості, предметом якого була квартира АДРЕСА_2 . У подальшому, 28.09.2018 року за домовленістю сторін, був укладений основний договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 покупцем якої виступив відповідач. Таким чином, сторонами була набута у власність спірна квартира. Згідно приписів встановлених ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Зазначена норма закону свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При цьому сторона має надати докази, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17. Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», а саме п. 23 встановлено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.03.2020 року у справі № 404/8567/15-ц. Такі ж висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц. Згідно п. 1-3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. У п.24 Постанови пленуму ВСУ від 21.12.07 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» закріплено положення про те, що не належить до спільної сумісної власності, зокрема, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Вказане узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі № 711/2302/18. Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Як встановлено судом в ході розгляду справи, позивачка до реєстрації шлюбу з відповідачем перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 . На підставі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/9039/14-ц було здійснено поділ спільного майна такого подружжя, внаслідок чого позивачка набула у власність 1/3 частки будинку АДРЕСА_3 , яка у подальшому була продана, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 26.07.2016 р. Згідно Договору дарування квартири від 04.08.2016 р., позивачці була подарована квартира за адресою: АДРЕСА_4 . Згідно Договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2017 р., позивачка продала належну їй квартиру АДРЕСА_5 та за виручені кошти в той же день придбала іншу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 20.04.2017 року. Як слідує з наявного в матеріалах справи Договору купівлі-продажу квартири від 28.09.2018 р., набута позивачкою кв. АДРЕСА_7 була продана нею. Судом встановлено, що цього ж дня згідно Договору купівлі-продажу від 28.09.2018 р. була придбана спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 . Згідно витребуваної з ГУ ДПС у Запорізькій області інформації про доходи відповідача отримані у період з 2014 р. по 2019 р. підтверджується факт того, що відповідач не мав достатніх коштів для придбання квартири. Згідно витребуваної з Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради інформації про наявність зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_1 нерухомого майна за період з 2014-2019 рр. та інформацію про його відчуження, слідує, що напередодні купівлі спірної квартири відповідач не відчужував жодного майна аби мати у наявності кошти для придбання квартири. З урахуванням наведеного, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначеними вище доказами підтверджується факт придбання спірної квартири виключно за особисті кошти позивача, які вона отримала від реалізації її нерухомого майна, що становило її приватну власність, незалежно від реєстрації права власності її за відповідачем. Крім того, судом враховано той факт, що реалізація власного майна позивача та придбання спірної квартири відбулося в один і той же день, що дає підстави стверджувати, що спірна квартира була придбана за її кошти. Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, а саме погодження коштів на придбанні спірної квартири та обставин нотаріального оформлення договору купівлі-продажу, були предметом дослідження судом першої інстанції, відповідачем не спростовані доводами апеляційної скарги, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2021 року по цій справі залишити без змін. Дата складання повної постанови 31 травня 2021 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: М.С. Гончар Е.А. Онищенко