Постанова 4807 № 337/4715/20

Дата документу 21.09.2021 Справа № 337/4715/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 337/4715/20 Головуючий у 1 інстанції: Мурашова Н.А. № 22-ц/807/3079/21 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. секретар: Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Онищенко Марини Василівни на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 17 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, ВСТАНОВИВ В листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування заяви зазначав, що з відповідачкою вони перебували в зареєстрованому шлюбі з 02.10.1998р. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 07.09.2020р., яке набрало законної сили 08.10.2020р., шлюб розірвано. Від шлюбу вони мають двох дітей: повнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період шлюбу вони за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу від 01.07.2003р. придбали трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,47кв.м. Вартість квартири на даний час становить 543 065,00грн. Незважаючи на те, що зазначена квартира була зареєстрована за відповідачкою, вона є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки квартира є неподільною річчю, в натурі її розділити неможливо. У зв`язку з цим він має права вимагати визнання за ним права власності на ідеальну її частку. Добровільної згоди щодо вирішення цього питання вони з відповідачкою не знайшли. Посилаючись на вищезазначене просив суд, визнати за ним в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 17 червня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2715,32грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі адвоката Онищенко М.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі з 02.10.1998р. Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 07.09.2020р., яке набрало законної сили 08.10.2020р., шлюб розірвано. Від шлюбу сторони мають двох дітей - повнолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно договору купівлі-продажу, посвідченому 01.07.2003р. приватним нотаріусом ЗМНО Соха О.Б., реєстровий №974, відповідачка ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,47кв.м., житловою 45,7кв.м., вартістю 54 899,00грн. Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_1 в установленому законом порядку. Відповідно до інформації приватного нотаріуса ЗМНО Соха О.Б. від 06.01.2021р. на момент посвідчення нею 01.07.2003р. договору купівлі-продажу зазначеної квартири надання одним із подружжя письмової згоди на купівлю нерухомого майна діючим законодавством не передбачалось. Згідно із Висновком про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 10.09.2020р. становить 543 065,00грн. Також судом першої інстанції встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 01.07.2003р. приватним нотаріусом ЗМНО Філіповою Л.П., реєстровий №2121, відповідачка ОСОБА_1 продала квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,85кв.м. , житловою 28,9кв.м., вартістю 37100,00грн. Зазначена квартира належала ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого Запорізькою Товарною Біржею «Капітал ВК» 10.08.1998р. за №Я-08-04 та в ОП «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 28.08.1998р. за №35976 в реєстровій книзі №222. Згідно з договором дарування квартири, посвідченим 20.05.2003р. приватним нотаріусом ЗМНО Чорним В.Г., реєстровий №2671, позивач ОСОБА_2 подарував ОСОБА_6 1-кімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 28,9кв.м., житловою 17,6кв.м. Цей дар сторони оцінили в 11 542,00грн. Зазначена квартира належала ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на житло, виданого Хортицькою районною адміністрацією ЗМР 06.02.1996р. і зареєстрованого Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації 21.05.1996р. за реєстровим №37274 в реєстровій книзі №256. На даний час власником цієї квартири є ОСОБА_7 на підставі договору дарування, посвідченого 11.12.2004р. приватним нотаріусом ЗМНО Чорним В.Г., реєстровий № 8034. Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_2 він працював з 21.10.1988р. по 16.10.1990р., з 01.11.1990р. по 02.01.1991р., з 01.02.1991р. по 03.02.1992р., з 27.12.2004р. по т.ч. працює в ПАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь». Згідно з Інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.03.2021р. ОСОБА_2 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець з 18.04.2006р. по 16.09.2020р. за видами діяльності «95.23 Ремонт взуття та шкіряних виробів (основний), 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси». Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення ЗМР по Хортицькому району №850 від 18.02.2021р. ОСОБА_1 перебувала на обліку та отримувала з 01.09.1999р. по 14.06.2002р. допомогу по догляду за дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею 3-річного віку; з ІНФОРМАЦІЯ_3 по 01.02.2010р. допомогу при народженні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; з 28.03.2008р. по 01.02.2011р. допомогу по догляду за дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею 3-річного віку. Надати інформацію про доходи за час перебування на обліку неможливо у зв`язку із знищенням особових справ та особових рахунків через закінчення строків зберігання. Згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ПФУ від 17.02.2021р. ОСОБА_8 мала дохід у вигляді заробітної плати в КНП «Міська лікарня №10» ЗМР, зокрема, в 1999р. в загальному розмірі 1136,95грн., в 2000р. 1368,70грн., в 2001р. 1735,53грн., в 2002р 1978,12грн., в 2003р. 2601,83грн. Враховуючи те, що квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом спору в цій справі, була придбана 01.07.2003р., тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України та Сімейним кодексом України, суд першої інстанції правильно застосував норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, Закону України «Про власність» від 07.02.1991 №697-XII (втратив чинність з 20.06.2007р.), Кодексу про шлюб та сім`ю від 20.06.1969 № 2006-VII в редакції станом на 01.07.2003р. За змістом ст.86,128 ЦК УРСР 1963р. право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно з ст.16 Закону України «Про власність» майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України. Згідно з ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно з ст.24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Враховуючи, що спір виник після 01.01.2004р, суд першої інстанції також застосував норми ЦК України 2003р. та СК України 2003р. За ст. ст. 69-71 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив щз того, що у сімейному законодавстві як на час придбання спірної квартири (01.07.2003р.) діяла, так і на даний час діє презумпція спільності майна подружжя, в силу якої набуте за час шлюбу майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, що один із них не мав самостійного заробітку (доходу). Спростувати цю презумпцію може той із подружжя, який оспорює поширення правового режиму спільності майна на певний об`єкт, надавши відповідні докази, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком. Встановлена законом презумпція не була спростована апелянтом ані при розгляді справи у суді першої інстанції, ані при апеляційному розгляді. Сама по собі реєстрація права власності на квартиру, придбану в період шлюбу, на ім`я ОСОБА_1 не спростовує презумпцію належності її до спільної сумісної власності сторін. Доводи апелянта ОСОБА_1 та її представника про те, що позивач ОСОБА_2 не приймав грошової участі в придбанні спірної квартири, будь-які грошові кошти не надавав, належними та допустимими доказами не підтверджені, як і не підтверджено належними доказами та обставина, що квартири придбавалася за особисті кошти апелянта. . Суд першої інстанції надав оцінку цим доводам та врахував, що на момент придбання спірної квартири сторони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство і мали спільний бюджет. Спірна квартира була придбана з метою покращення житлових умов їх сім`ї. З моменту придбання та до моменту припинення шлюбних відносин між сторонами квартира використовувалась саме для спільного проживання їх сім`ї, сторони зареєстровані в цій квартирі з 2003р. Тож суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог . Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права. З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 17 червня 2021 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 вересня 2021 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З. Поляков