Постанова Львівський апеляційний суд № 442/1294/20

Справа № 442/1294/20 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І. Провадження № 22-ц/811/3434/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:60 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар Юзефович Ю.І., з участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта адвоката Шулак О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 вересня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Гарасимків Л.І. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Рибницької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Рибницької сільської ради про визнання права власності на частку в спадковому майні, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Рибницької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, - В С Т А Н О В И Л А: Позивачка ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Рибницької сільської ради,в якому просила визнати за нею право власності на 2/3 частки житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 та грошові кошти в сумі 2000 дол. США., що по курсу НБУ на день подачі позову складає 49 380, 00 грн., стягнувши їх з відповідачки ОСОБА_1 . Вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим 08.07.2019 року Виконавчим комітетом Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, актовий запис №12. Факт перебування ОСОБА_4 та позивачки у шлюбі підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 , виданим 19.07.1975 року Новокропивницькою сільською радою Дрогобицького райбюро ЗАГС, актовий запис №

8. Під час спільного сумісного проживання позивачки ОСОБА_2 та спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ними було збудовано житловий будинок з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Однак за життя спадкодавця ОСОБА_4 право власності на зазначений будинок не було зареєстровано, про що також свідчить довідка № 1781 від 17.09.2019 року, видана КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО». Таким чином, на день смерті чоловіка позивачки ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, що складається зокрема з Ѕ частини житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та грошових коштів, які були заощаджені спільно позивачкою та спадкодавцем. Спадкоємцем за законом на вищевказане спадкове майно, що залишилося після смерті чоловіка, є позивачка як дружина та відповідачі, як діти: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . Позивачка ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на вищезазначений житловий будинок, однак у видачі даного свідоцтва їй було відмовлено, оскільки нею не надано документів, що посвідчують право власності спадкодавця на спірний житловий будинок. Окрім того, розмір частки у будинкволодінні та спільність коштів оспорюється відповідачкою ОСОБА_1 . Тому у неї виникла необхідність звернутися до суду. У березні 2020 року відповідачка ОСОБА_3 звернулась в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якому просила визнати за нею ОСОБА_3 право власності на 1/6 частку житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та право власності на 333,33 дол. США, що по курсу НБУ на день подачі позову складає 8 693, 00 грн., стягнувши ці кошти з ОСОБА_1 . Вимоги мотивувала тим, що після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 вона звернулася до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , однак у видачі зазначеного свідоцтва було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на це майно. На день смерті - ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, що складається зокрема з частини вище вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та грошових коштів, які були спільно заощаджені спадкодавцем та ОСОБА_2 . Спадкоємцем за законом на вищевказане спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_4 є дружина ОСОБА_2 та діти: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . Зазначила, що за життя спадкодавець володів 1/2 частиною вказаного житлового будинку, право власності на який у встановленому законом порядку за життя не зареєстрував. Вважає, що за нею слід визнати право власності на 1/6 ідеальну частину спірного житлового будинку з господарськими спорудами, виходячи з вартості цілого житлового будинку, зазначеної в довідці №1781 від 17.09.2019 року, виданої КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» в розмірі 263 434, 00грн., вартість частки складає 43906,00 грн. та 1/3 частину грошових коштів, які належали її батькові, що становить 333,33 долари США, що по курсу НБУ на день звернення до суду складає 8 693, 00 грн. У квітні 2020 року відповідачка ОСОБА_1 звернулась в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Рибницької сільської ради, в якому просила визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; здійснити реальний розподіл будинковолодіння, виділивши їй кухню 2 площею 20,1 м.кв., житлову кімнату 3 площею 29,1 м.кв. та сарай В, загальною площею 49,2 кв.м., житловою 29,1 м.кв. в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; виділити у власність у порядку спадкування предмети побутового вжитку, а саме: диван (коричневого кольору), куток, кухонну стінку, ліжко, шафу, комод, дві тумби, дзеркало, коври на стінні, доріжки, телевізор, а морозильну камеру та прихожу, які розташовані у коридорі, - залишити у спільному користуванні з відповідачем. Вимоги обґрунтовувала тим, що вона, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .Після одруження, ІНФОРМАЦІЯ_4 , змінила прізвище : « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_3 від 11 вересня 2019 року, виданим Виконавчим комітетом Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, актовий запис за №02. Згідно довідки Рибницької сільської ради №955 від 11.09.2019 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , постійно до дня смерті проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті постійно були зареєстровані: ОСОБА_2 - дружина та ОСОБА_1 - дочка. Згідно довідки Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області №146 від 10.03.2009 року, згідно погосподарських книг Рибницької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, що зберігаються в Рибницькій сільській раді Дрогобицького району, Львівської області, будинковолодіння АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_4 , рік побудови будинку 1990. Після смерті батька, відкрилася спадщина, яка складається з будинковолодіння АДРЕСА_1 , а також предметів побутового вжитку. Для прийняття спадщини, вона звернулася до приватного нотаріуса Дрогобицького нотаріального округу Лаганяк Т.І. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 , отримала Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, згідно якої їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , 1952 року народження, на 1/3 ідеальну частку у праві власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , оскільки відсутні документи, що підтверджують виникнення (реєстрацію) права власності на цей житловий будинок та рекомендовано звернутися до суду. Вважає, що будинок в цілому належав батькові, тому і претендує на 1/3 його частку. Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Рибницької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на частку в спільному сумісному майні подружжя та 2/3 частки житловогобудинку, загальною площею 112,6 кв.м., житловою площею 81,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, а саме: сходи позначені на плані літ. «а», літна кухня позначена на плані літ. «Б», сараї позначені на плані літ. «Б», «Г», вбиральня позначена на плані літ. «Д» та огорожа позначена на плані циф. «1», «2», що знаходиться по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти в сумі 2000 доларів США, що по курсу Національного Банку на день подачі позову складає 49380 грн., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті заявлених позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Рибницької сільської ради про визнання права власності на частку в спадковому майні, задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку житлового будинку, загальною площею 112,6 кв.м., житловою площею 81,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, а саме: сходи позначені на плані літ. «а», літна кухня позначена на плані літ. «Б», сараї позначені на плані літ. «Б», «Г», вбиральня позначена на плані літ. «Д» та огорожа позначена на плані циф. «1», «2», що знаходиться по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти в сумі 500 доларів США, що по курсу Національного Банку на день подачі позову складає 12 345, 00 грн., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті заявлених позовних вимог відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Рибницької сільської ради про визнання права власності на частку в спадковому майні, задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 власності на 1/6 частку житлового будинку, загальною площею 112,6 кв.м., житловою площею 81,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, а саме: сходи позначені на плані літ. «а», літна кухня позначена на плані літ. «Б», сараї позначені на плані літ. «Б», «Г», вбиральня позначена на плані літ. «Д» та огорожа позначена на плані циф. «1», «2», що знаходиться по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_3 власності на грошові кошти в сумі 500 доларів США, що по курсу Національного Банку на день подачі позову складає 12 345, 00 грн., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті заявлених позовних вимог відмовлено. Стягнуто з позивача ОСОБА_2 недоплачений судовий збір в розмірі 439, 00 грн. в дохід держави. Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 оскаржила таке в апеляційному порядку. Вважає, що судом неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини по справі. Рішення є незаконним та необґрунтованим. Апеляційну скаргу мотивує тим, що вважає себе спадкоємицею 1/3 частки у спадковому майні, оскільки їх є троє, а частки не визначені, що перешкоджає їй вільно розпоряджатися своєю власністю. Враховуючи те, що з відповідачем у неї виникають конфлікти з приводу користування приміщеннями будинку та господарськими спорудами, змушена ставити питання про реальний розподіл спірного будинковолодіння. Звертає увагу на те, що суд не вправі був визнавати право власності на частку майна за спадкоємцем без попереднього визначення на момент смерті частки померлого у такому спільному майні. Позивач ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом лише просила визнати за нею право власності на 2/3 частки житлового будинку, при цьому жодна частка у спадщині не виділена і не встановлена. Також не визначена частка померлого та позивача ОСОБА_2 , як спільне майно подружжя. Зазначає, що умовою переходу спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі будинок, інші споруди є набуття спадкоємцем зазначеного права у встановленому законодавством порядку. Якщо за життя спадкоємець не набув права власності на житловий будинок, то спадкоємець теж не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємців переходить лише визначені майнові права, які належали спадкоємцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема житловий будинок. Законодавством передбачено порядок прийняття в експлуатацію будівель інспекцією архітектурно-будівельного контролю за їх місцем розташування, який не може підмінятися судовим рішенням. Щодо коштів, які позивачі з невідомих причин хочуть стягнути з ОСОБА_1 , то зазначає, що ці кошти є її особистою власністю, оскільки їх протягом тривалого часу відкладала і зберігала в кімнаті, про що її матір ОСОБА_2 знала. Сестра ОСОБА_3 в будинку не проживала 15 років, перебуваючи з матір`ю у конфлікті. Жодного відношення до грошових коштів не мала. Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 вересня 2020 року та постановити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити; позов ОСОБА_3 в частині визнання права власності на грошові кошти в сумі 333,33 дол. США , що складає 8693 грн. та їх стягнення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити; зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає лише частково. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Cудом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_2 (шлюб між ними був зареєстрований в 1975 році) та доньки ОСОБА_3 і ОСОБА_1 . На момент смерті ОСОБА_4 , окрім нього, за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані дружина - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_1 . Заповіт за свого життя ОСОБА_4 не склав. Судом також встановлено, що усі спадкоємці прийняли спадщину, звернувшись до нотаріуса із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак усім було відмовлено (прийнято постанови) у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове нерухоме майно. Аналіз змісту позовних заяв спадкоємців свідчить, що предметом позовів є визнання права власності на спадкове майно, до складу якого входять: (1) нерухома річ (житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який за життя спадкодавець не оформив); (2) грошові кошти в розмірі 3 000,00 доларів США; (3) речі звичайної домашньої обстановки та вжитку, а також (4) реальний розподіл будинковолодіння (позов ОСОБА_1 ). Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом вказаних норм, спадкування є формою правонаступництва, що реалізується спадкоємцями у межах обсягу спадкової маси. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно із частиною першою статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя, а також на майно, яке не було оформлене за час шлюбу. Відповідно до усталеної практики частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при відкритті після нього спадщини. Пунктами першим та другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановивши, що будинковолодіння було побудовано в 1990 році, тобто під час перебування спадкодавця у шлюбі з ОСОБА_2 , а презумпція спільності права власності подружжя на це майно, учасниками справи не спростована, враховуючи рівність часток у такому праві, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що об`єктом спадкування не є будинковолодіння в цілому, а частка у розмірі Ѕ, яка належала спадкодавцю у цьому будинковолодінні. З урахування частки позивачки ОСОБА_2 в такому майні у розмірі Ѕ, суд першої інстанції вірно визначив розмір часток позивачів в будинковолодінні, та визнав за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частки (1/2 як частка у спільному сумісному майні подружжя та 1/6 частка в спадковому майні після смерті чоловіка), а за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/6 частці вказаного будинковолодіння, в порядку спадкування за законом після смерті їх батька ОСОБА_4 . Однака, оскільки мотиви задоволення позову ОСОБА_2 про визнання права власності на 2/3 частини будинковолодінняу рішення викладені вірно, проте резолютивна частина рішення не містить чіткого розмежування частки ОСОБА_2 у майні подружжя та частки у спадковому майні, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду у цій частині та викладення абзацу другого резолютивної частини рішення у новій редакції. Мотиви апеляційної скарги у цій частині про те, що об`єктом спадкування є ціле домоволодіння, а не частка спадкодавця у ньому, оскільки права власності на нього за життя останнім не було оформлено, а частка дружини в такому майні не була визначена, враховуючи наведені правові норми та фактичні обставини справи, є юридично неспроможними, адже не позбавляє спадкоємців права на спадщину. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. Враховуючи, що позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не доведено наявності на момент смерті у спадкодавця спірних готівкових коштів у валюті, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про можливість визнання права власності на них у порядку спадкування. Не доводиться цей факт і матеріалами кримінального провадження № 1201914011000193, відомості про яке внесено до ЄРДС 12 жовтня 2019 року, адже у ньому не прийнято жодного процесуального рішення, яке б давало підстави вважати, що ОСОБА_1 незаконно заволоділа спірними коштами. У зв`язку із цим рішення в частині в частині задоволення позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на 3 000 доларів США підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволені цих позовних вимог. Оскільки позивачкою ОСОБА_1 не доведено наявного на момент смерті ОСОБА_4 переліку, який би міг ідентифікувати речі домашнього вжитку, права власності на які вона просила суд визнати за нею у порядку спадкування, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цієї позовної вимоги, як і про відсутність підстав для задоволення вимоги про реальний поділ будинковолодіння, яка за обставин даної справи, є передчасною. Відтак, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду у цих частинах слід залишити в силі. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування оскаржуваного судового рішення та цієї постанови достатніми. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п.п.1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22 вересня 2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Рибницької сільської ради про визнання права власності на 2 000 доларів США та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Рибницької сільської ради про визнання права власності на 500 доларів США та в частині визнання права власності ОСОБА_1 на 500 доларів США - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені цих позовних вимог. Рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Рибницької сільської ради про визнання права власності на 2/3 частини будинковолодіння змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_1 ) право власності на 2/3 частини будинковолодіння, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і яке складається із: житлового будинку, загальною площею 112,6 кв.м., житловою площею 81,4 кв.м з господарськими будівлями та спорудами, а саме: сходи позначені на плані літерою «а», літня кухня позначена на плані літерою «Б», сараї позначені на плані літерами «Б», «Г», вбиральня позначена на плані літерою «Д» та огорожа позначена на плані цифрами «1», «2», з яких: 1/2 частка у спільній сумісній власності подружжя та 1/6 - частка в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .» В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 24 травня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.