Постанова 4811 № 452/421/17

Справа № 452/421/17 Головуючий у 1 інстанції: Кравців В.І. Провадження № 22-ц/811/1558/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Кравціва В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, - в с т а н о в и л а: Позивач ОСОБА_1 20 лютого 2017 року звернувся в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 21 028,71 грн., заподіяної йому, як законному володільцю автомобіля марки «Ланос TF 69 Y», номерний знак НОМЕР_1 та відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 47 541,00 грн. В обґрунтування позову посилався на те, що 23 грудня 2012 року о 12 год. 30 хв. на 49 км + 850 м автодороги Львів-Ужгород, що поблизу повороту на с. Вістовичі Самбірського району Львівської області, відбулося зіткнення автомобіля марки «VolkswagenJettа», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався у напрямку м. Ужгород, з автомобілем марки «DAEWOO LANOS TF 69Y», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_4 Пошкоджений внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «DAEWOO LANOS TF 69Y», номерний знак НОМЕР_1 , яким законно володіє він, позивач, всупереч його волі, після проведення огляду, слідчим ОВС ВР ДТП ГУМВС України у Львівській області з місця ДТП примусово було вилучено та поміщено на автомобільний майданчик приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_2 , що знаходиться по АДРЕСА_1 , між яким і Самбірським МВ ГУ МВС України у Львівській області укладено договір, згідно якого зберігач ОСОБА_2 несе повну матеріальну відповідальність за технічний стан та комплектність транспортного засобу, який взяв на зберігання. Згідно клопотання слідчого слідчим суддею Галицького районного суду міста Львова 28 грудня 2012 року було постановлено ухвалу про тимчасове утримання транспортного засобу на території майданчика тимчасового тримання транспортних засобів Самбірського МВ ГУ МВС, що розташований по АДРЕСА_1 , терміном лише на 1 місяць. 7 жовтня 2013 року Самбірським міськрайонним судом у кримінальному провадженні, про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, ухвалено вирок. Незважаючи на те, що термін законного утримання його автомобіля згідно ухвали суду закінчився 28 січня 2013 року, на його неодноразові звернення, ОСОБА_2 категорично відмовлявся повернути його автомобіль, мотивуючи тим, що за зберігання цього автомобіля на його автомайданчику він, ОСОБА_1 , повинен йому особисто сплатити гроші в розрахунку 40 гривень за кожну добу зберігання, чим свідомо продовжував затягувати термін перебування автомобіля на арештмайданчику, а відтак і загальну вартість за його перебування. 4 червня 2014 року о 16 годині він виявив розукомплектування автомобіля і з приводу цього звернувся до ОСОБА_2 , на що той заявив, що він не охоронець і не зобов`язаний охороняти автомобіль. За даним фактом він, позивач, звернувся із заявою до Самбірського МВ ГУ МВСУ, і 28 січня 2015 року було проведено огляд місця події слідчим СВ Самбірського МВ ГУМВСУ Крупською А.В., а саме автомобіля «DAEWOO LANOS», номерний знак НОМЕР_1 , на території автомобільного майданчика та зафіксовано крадіжку і заміну комплектуючих частин. Самбірським МВ ГУ МВС України було зареєстроване кримінальне провадження. 24 лютого 2015 року слідчим було призначено автотоварознавче дослідження, із висновку якого вбачається, що вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «DAEWOO LANOS», номерний знак НОМЕР_1 , після викрадення та заміни комплектуючих частин даного автомобіля, становить 20 328,71 грн. Вартість виконання автотоварознавчого дослідження становить 700, 00 грн. згідно товарного чеку від 14.03.2015 року. Після неодноразових звернень безпосередньо до ОСОБА_2 і до Самбірського МВГУМВСУ, які не дали ніякого результату, він 27 листопада 2014 року був змушений звернутися із заявою до Самбірського міськрайонного суду Львівської області про повернення його автомобіля і судом було винесено ухвалу про повернення йому, ОСОБА_1 , вказаного транспортного засобу. За увесь час досудового розслідування вказаного кримінального провадження і після винесення вироку, відповідач ніякими діями та вчинками не намагався нічого зробити, щоб хоча б якось допомогти йому, хоч термін законного утримання автомобіля закінчився ще 28 січня 2013 року. Така бездіяльність відповідача та його безсовісність ще більше посилила його душевні страждання, а відповідно, заподіяла ще більшої моральної шкоди. Будучи законним власником автомобіля, він протягом трьох років не міг його забрати з арештмайданчика, а 12 листопада 2015 року забравши розкомплектований автомобіль, протягом певного часу був змушений власними силами усувати наслідки розкрадання і заміни комплектуючих частин з вини відповідача. Порушення його права на своєчасне отримання автомобіля протягом зазначеного вище періоду позбавило його права на захист майнового інтересу і він не міг розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Ці обставини протягом тривалого часу заподіювали йому душевних, психічних та фізичних страждань, внаслідок чого, зокрема, він неодноразово звертався до лікарів через розлади здоров`я. За таких обставин, відповідач повинен відшкодувати спричинену йому моральну шкоду, яку він оцінив в розмірі 47 541, 00 грн. за період з 28 січня 2013 року по 12 листопада 2015 року, з розрахунку прожиткового мінімуму (11 місяців 2013 року + 12 місяців 2014 року + 10,8 місяця 2015 року, помножити на 1 378, 00 гривень ). Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю позовних вимог ОСОБА_1 . Не погоджуючись з даним рішенням позивач оскаржив таке в апеляційному порядку. Вважає, що судом неправильно встановлено обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оціни доказів та неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин характеру спірних правовідносин. В обґрунтування вимог покликається на те, що суд не врахував, що його право на володіння, користування та розпорядження його автомобілем є порушеним у зв`язку з його неповерненням та розукомлектацією. Дані обставини підтверджується ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 28 грудня 2012 року про тимчасове утримання транспортного засобу на території майданчика тимчасового тримання ТЗ Самбірського МВ ГУ МВС, ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 листопада 2014 року та від 19 травня 2015 року. Із змісту зазначених судових рішень, що набрали законної сили і були обов`язковими до виконання, вбачається, що ТЗ «DAEWOO LANOSTF 69Y», номерний знак НОМЕР_1 вилучений в нього і відповідач повинен був його повернути, у зв`язку з чим він мав право надалі володіти, користуватись та розпоряджатись. Просить рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 68 569, 71 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам закону не відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що згідно протоколу огляду транспортного засобу від 23 грудня 2012 року, ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 28 грудня 2012 року про тимчасовий доступ до речей і документів, договору зберігання № 1 від 21 квітня 2014 року, укладеного між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та Самбірським МВ ГУ МВС України у Львівські області, автомобіль марки «DAEWOO LANOS TF 69Y», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_4 під час настання 23 грудня 2012 року дорожньо-транспортної пригоди за участю цього автомобіля, вилучено і визначено його місцем зберігання - територія майданчика тимчасового утримання транспортних засобів Самбірського МВ, що за адресою: вул. Бісківська, 9 хутір Рудня Самбірського району Львівської області. Згідно ухвали Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 листопада 2014 року та від 19 травня 2015 року транспортний засіб марки «DAEWOO LANOS TF 69Y», номерний знак НОМЕР_1 , вилучений у ОСОБА_1 та місце зберігання якого визначено на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів Самбірського МВ, постановлено повернути ОСОБА_1 і виконання ухвали покладено на ОСОБА_2 . Із заяв ОСОБА_1 та витягу з ЄРДР вбачається, що 10 червня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, щодо викрадення автозапчастин із автомобіля марки «Део-Ланос», номерний знак НОМЕР_1 , який знаходився на автостанції ПП «Віхоть», а 01 жовтня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, щодо розкрадання на протязі тривалого часу із стоянки тимчасового тримання ТЗ, власником якої є ПП ОСОБА_2 , комплектуючих частин із автомобіля марки «Део-Ланос», номерний знак НОМЕР_1 , що свідчить про неналежне зберігання ПП транспортних засобів. Згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 14 березня 2015 року, проведеного на підставі постанови про призначення товарознавчої експертизи від 24 лютого 2015 року, винесеної у кримінальному провадженні № 120141150290000568 від 10 червня 2014 року, вартість матеріального збитку, що заподіяний власнику автомобіля «DAEWOO LANOS TF 69Y», номерний знак НОМЕР_1 , після викрадення та заміни комплектуючих частин вказаного автомобіля складає 20 328,71 грн. Як убачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, довіреностей та витягу про реєстрацію в єдиному реєстрі довіреностей власником автомобіля марки «DAEWOO LANOS», 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_5 , який уповноважив ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , кожен з яких має право діяти самостійно, на володіння користування та розпорядження цим транспортним засобом. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 червня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено стягнути з ВАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_1 42 570 грн. 00 коп. страхового відшкодування. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 4 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено стягнути з ПАТ Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» на користь ОСОБА_1 42 797 грн. 66 коп. компенсації за прострочення грошового зобов`язання. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 4 березня 2016 року скасоване, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказане рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано, рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 4 березня 2016 року залишено в силі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на володіння, користування та розпорядження вказаним автомобілем, який перебував у його володінні та користуванні на підставі довіреностей, у зв`язку з його неповерненням та розукомплектацією не порушено, так як відновлювати такий автомобіль економічно було недоцільно і у його користь із ВАТ НАСК «Оранта» стягнуто страхове відшкодування у розмірі, що дорівнює ринковій вартості автомобіля на момент пошкодження, рішення суду виконано, а також із ВАТ НАСК «Оранта» стягнуто у користь ОСОБА_1 компенсацію за прострочення грошового зобов`язання. Крім цього позивач не був власником автомобіля. Проте з такими висновками суду погодитись не можна. Відповідно до частини першої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства (частина сьому статті 128 КПК України). Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частини першою статті 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частини третя та перша статті 386 ЦК України). Системний аналіз цих статей дає підстави для висновку, що положення цивільного законодавства щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але правомірно володіють майном на передбаченій законом чи договором підставі. До таких осіб належать особи, які користуються транспортним засобом за дорученням чи на підставі визначених пунктом 2.2 Правил дорожнього руху України документів, тому ці особи мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої транспортному засобу (правовий висновок викладений в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від: 6 червня 2018 року у справі № 469/1021/15-ц (провадження № 61-3882св18), 25 квітня 2019 року у справі № 640/16112/14-ц (провадження № 61-34490св18) Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір; наведене положення закону судами під час розгляду справи не враховано. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, від якого на даний час Велика Палата Верховного Суду не відступала. При цьому, шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір, а також те, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду (правовий висновок викладений в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від: 30 січня 2018 року у справі № 395/1360/15-ц (провадження № 61-77св18),19 вересня 2018 року у справі № 686/3471/17 (провадження № 61-981св18), 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц (провадження № 61-13907св18)). Встановивши, що відповідачем, внаслідок неналежного виконання своїх зобов`язань за договором зберігання (за яким він несе повну матеріальну відповідальність) заподіяно шкоду (розмір якої учасниками справи не оспорюється) позивачу, як особі, яка має речове право на пошкоджене майно, а також те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що шкода завдана позивачу не з його вини, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення майнової шкоди. На переконання колегії суддів позов у цій частині слід задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача 21 028 грн. 71 коп. завданої майнової шкоди ( 20 328, 71 грн. майнова шкода та 700, 00 грн. - вартість виконання автотоварознавчого дослідження). Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення моральної шкоди. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому моральна шкода полягає у стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 вищевказаної Постанови зазначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. З матеріалів справи вбачається, що моральна шкода ОСОБА_1 полягає у тому, що відповідач неналежно виконував свої зобов`язання за договором зберігання, внаслідок чого автомобіль, яким позивач користувався на законній правовій підставі, понад встановлені постановою слідчого судді терміни зберігався на майданчику відповідача, де в подальшому такий було розукомплектовано. Будучи законним володільцем автомобіля, він протягом трьох років не міг його забрати з арешт майданчика, а 12 листопада 2015 року, забравши розкомплектований автомобіль, протягом певного часу був змушений власними силами усувати наслідки розукомплектування і заміни комплектуючих частин з вини відповідача. Порушення права позивача на своєчасне отримання автомобіля протягом періоду з 28 січня 2013 року по 12 листопада 2015 року, тобто майже чотири роки, позбавило його права на захист майнового інтересу - він не міг користуватись та розпоряджатись таким. Ці обставини протягом тривалого часу заподіювали йому душевних страждань. Тому колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є підставною. В той же час, на думку колегії суддів, з огляду на вищезазначені обставини та зважаючи на принципи рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, а також враховуючи, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, сума, визначена позивачем в позовній заяві є завищеною, а розмір грошового відшкодування за завдану позивачу моральну шкоду підлягає стягнення в сумі 2 000 грн. 00 коп. При цьому колегія суддів відхиляє доводи позивача, що переживання з приводу даних обставин призвели до хвороби, оскільки докази про причинно-наслідковий зв`язок між цими подіями в матеріалах справи відсутні. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Враховуючи, що обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Відповіднодо ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно вимог ч.1, п.п.1,2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то з відповідача ОСОБА_2 підлягає до стягнення в дохід держави судовий збір в сумі 640 грн. за подання позову до суду першої інстанції та судовий збір в сумі 960 грн. за подання апеляційної скарги. У відповідності до вимог абзацу 2 ч.5 ст.268 ЦПК України в редакції 2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 06 липня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 21 028, 71 грн. майнової шкоди та 2 000, 00 грн. моральної шкоди. У задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 640 грн. за подання позову до суду першої інстанції та судовий збір в сумі 960 грн. за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 06 червня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.