Постанова 4811 № 466/4490/19

Справа № 466/4490/19 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л. Провадження № 22-ц/811/530/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Мегабанк" на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2019 року, постановлене в складі головуючої судді Луців-Шумської Н.Л., у справі за позовом Акціонерного товариства "Мегабанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и л а: 31 травня 2019 року позивач Акціонерне товариство «Мегабанк» звернувся в суд з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить ухвалити рішення про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 у розмірі 40 867 грн. 91 коп. та судові витрати. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору №102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 між позивачем і відповідачем, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 25 933, 61 грн. на строк з 20 вересня 2018 року до 19 вересня 2019 року, зі сплатою річної процентної ставки 15, 00 %. Позивачем своєчасно було виконано свій обов`язок та надано кредитні кошти. Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми кредиту, належним чином не виконала, в результаті чого заборгованість за кредитним договором № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 року станом на 06.05.2019 року становить 40 867, 91 грн., з яких 23 885, 27 грн. - тіло кредиту, 1 227, 97 грн. - залишок нарахованих та несплачених процентів, 4 084, 55 грн. - залишок нарахованої та несплаченої комісії, 11 670, 12 грн. - штраф за кредитним договором. Враховуючи те, що ОСОБА_1 порушила зобов`язання з повернення суми кредиту, просить позов задовольнити, стягнути на їх користь вказану заборгованість. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість за Кредитним договором № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 у розмірі 23 885, 27 грн. - тіло кредиту, 1 227, 97 грн. - заборгованість за відсотками та 1 921, 00 грн. судових витрат. У задоволенні вимог про стягнення комісії та штрафів відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач АТ «Мегабанк», подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо того, що в порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач у встановлений договором строк не сплатив передбачених договором платежів в повному обсязі, в результаті чого утворилась заборгованість. Однак, суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу за невиконання умов договору за порушення строків сплати ануїтетних платежів та залишку нарахованої і несплаченої комісії. Так, п. 6.3 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та/або комісійної винагороди понад 90 календарних днів, сплатити кредитодавцеві штраф у розмірі 45 % від суми кредиту. Оскільки відповідачем платежі здійснювались не в повному обсязі та несвоєчасно, то як наслідок, не здійснювалось погашення поточної та простроченої заборгованості за кредитом і передбачених договором платежів, що в свою чергу призвело до збитків банку. Таким чином, АТ «Мегабанк» було законно та обґрунтовано нараховано штраф за порушення умов Кредитного договору № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 в розмірі 11 670, 12 грн. Звертає увагу на те, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення 4 084, 55 грн., що складає залишок нарахованої та несплаченої комісії. Вважає, що судом не застосовано норми матеріального права, які підлягали до застосування, а саме Закон України «Про споживче кредитування». Зокрема вказує, що норми цього Закону не містять заборон щодо встановлення кредитодавцем комісії за додаткові та супутні послуги кредитодавця, а лише зобов`язують їх надавати всю інформацію щодо загальних витрат споживача за споживчим кредитом. Просить заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ «Мегабанк» скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 року в сумі 15 754, 67 коп. В іншій частині рішення залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 40 867, 91 грн., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), тому копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався лише частково. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Мегабанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Мегабанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 року, за умовами якого відповідачу ОСОБА_1 надано грошові кошти в розмірі 25 933, 61 грн. на строк з 20 вересня 2018 року до 19 вересня 2019 року включно, зі сплатою річної процентної ставки 15 %. Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору Кредитодавець надає кредитні кошти в сумі та на умовах визначених Договором, які Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі згідно з додатками. У розділі 2 Кредитного договору наведено визначення сукупної вартості кредиту (з урахуванням процентної ставки за ним та вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань Позичальника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту) та реальної процентної ставки. Графік платежів наведено у Додатку № 1 до Договору, який є невід`ємною його частиною. Відповідно до п. 1.3. Кредитного договору вказаний договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів в ПАТ «МЕГАБАНК». Позивач перед відповідачем свої зобов`язання за Кредитним договором виконав належним чином, надавши останній кредитні кошти на строк з 20 вересня 2018 року до 19 вересня 2019 року включно, в розмірі 25 933, 61 грн., що підтверджується особистим підписом відповідача в заяві на видачу готівки від 20.09.2018 року. Водночас відповідачем зобов`язання перед позивачем за Кредитним договором виконуються не належним чином. Пунктом 2.9. Кредитного договору зазначено, що розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди сплачується щомісячно, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. Відповідач в порушення вимог пункту 3.2.3 Кредитного договору, своєчасно та в повній сумі не сплачувала щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за вказаний період з 01.11.2018 року по 30.04.2019 року включно, що підтверджується банківськими виписками з особових рахунків відповідача № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 - за період з 20.09.2018 року по 06.05.2019 року, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка станом на 06.05.2019 року становить 40 867, 91 грн. і яка складається з: 23 885, 27 грн. - залишкової суми заборгованості за тілом кредиту, 1 227, 55 грн. - залишку нарахованих та несплачених процентів, 4 084, 55 грн. - залишку нарахованої та несплаченої комісії, 11 670 грн. 12 коп. - штрафу за кредитним договором. У зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, позивач направляв відповідачу вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 року (а. с. 20). Однак до цього часу відповідач ОСОБА_1 заборгованість за договором не сплатила. Вирішуючи спір про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 23 885, 27 грн. та заборгованості по відсотках за користування кредитом - в сумі 1 227, 97 грн. ґрунтуються на вимогах закону, а отже за відсутності будь - яких заперечень зі сторони відповідача, підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення в означеній частині сторонами не оскаржується, а тому в силу диспозитивності судом апеляційної інстанції не переглядається. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача залишку нарахованої та несплаченої комісії у розмірі 4 084, 55 грн., суд першої інстанції виходив з того, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку, або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин, що, на думку суду першої інстанції, узгоджується з вимогами ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідними висновками Конституційного Суду України, зробленими у рішенні від 10.11.2011 року по справі № 1-26/2011. А вимога про стягнення штрафу в розмірі 45 % від суми кредиту, відповідно до п. 6.3. розділу 6 Кредитного договору у розмірі 11 670, 12 грн. є безпідставною, оскільки встановлена у Кредитному договорі на незаконних засадах. З правильністю та обґрунтованістю висновків суду у цій частині колегія суддів не погоджується з огляду на таке. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки ( пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно пункту 2.8 кредитного договору за обслуговування кредитної заборгованості сплачується комісійна винагорода в розмірі 2 ,5 % від суми кредиту. Пунктом 2.9. договору передбачено, що розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди сплачується щомісячно, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. З такими тарифами та умовами, передбаченими кредитним договором, позивачка погодилася, про що власноручно підписалася на Кредитному договорі. Згідно останнього абзацу ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банкам надано право самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Зміст вказаної правової норми свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. З 10 червня 2017 року, набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року, що визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері та регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Так, відповідно ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VІІІ загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Отже діючим на час виникнення спірних правовідносин (станом на 20.09.2018 року) законодавством України надано право банку отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування». Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із позицією Верховного Суду висловленої у справі № 467/555/19 від 26 грудня 2019року. На обґрунтування відмови у задоволенні вимог про стягнення комісії та штрафу, суд першої інстанції посилається на норми частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка припинила свою дію 10 червня 2017 року, тобто до укладення кредитного договору, а стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». У свою чергу, з 10.06.2017 року стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування" та була виключеною і припинила свою дію. Тому посилання суду першої інстанції на висновки Конституційного Суду України, зроблені у рішенні від 10.11.2011 року по справі № 1-26/2011 та на сформовану судову практику Верховного суду України, зокрема про те, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку, або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин є не актуальним, оскільки таке рішення та практика Верховного Суду України були сформовані до набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734-VІІІ. Невірним вважає колегія суддів і покликання суду першої інстанції на Правила надання банками України інформації споживачу про кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою НБУ від 10 травня 2007 року № 168, оскільки зазначений підзаконний нормативно-правовий акт втратив свою чинність на підставі Постанови НБУ № 49 від 08 червня 2017 року «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредиту», тобто ще до виникнення спірних правовідносин. Згідно статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). Пунктом 2.8 кредитного договору встановлено розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в процентному відношенні від суми кредиту. Згідну п. 4 Паспорту споживчого кредиту Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування» також передбачено платежі за додаткові та супутні послуги. Так, у пункті 7.4. Таблиці Додатку № 1 «Графік щомісячних платежів за кредитним договором», позивач, на виконання вимог Закону, цілком правомірно зазначив плату за обслуговування кредитної заборгованості. А відтак, позивач не встановлював жодної комісії за ведення справи, договору, обліку заборгованості споживача, тощо; за дії які банк здійснює на власну користь - за прийняття платежів від позичальника, тощо, за укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди, тощо, про що суд першої інстанції помилково зазначає у рішенні. З 10 червня 2017 року також набули чинності нові Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що затверджені Постановою Правління НБУ від 08.06.2017 року №49 (надалі - «Правила»). У свою чергу, пунктом 5 Правил також передбачено у складовій загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів вартість всіх додаткових та супутніх послуг за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Колонка 7 «Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», що є додатком 2 до цих Правил також передбачає здійснення платежів позичальниками на користь Банків за додаткові та супутні послуги, що включають в себе, в тому числі платежі за ведення рахунку та розрахунково-касове обслуговування. Згідно п. 5 Пояснення щодо заповнення Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит , у колонках 7 та 8 зазначаються усі платежі споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. В силу вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У свою чергу, сутність кредитного договору, полягає в тому, що згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Дані норми носять спеціальний (привілейований) характер. Слід також зазначити, що кредитний договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості за всіма істотними умовами цього договору. Із матеріалів справи вбачається, що з моменту укладення Кредитного договору відповідачкою сплачувався кредит (виписка з особового рахунка а.с.13-20), а отже остання впродовж тривалого періоду визнавала та повністю погоджувалася з умовами Кредитного договору та не мала ніяких заперечень щодо його виконання. Враховуючи вищенаведені положення норм матеріального права колегія суддів вважає невірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги в цій частині та, що позовна вимога АТ «Мегабанк» про стягнення нарахованої та несплаченої комісії в сумі 4 084 грн. 55 коп. є такою, що ґрунтується на вимогах Закону, а тому підлягає задоволенню. Перевіряючи доводи скарги щодо стягнення штрафу, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до п. 3.2.3 Кредитного договору відповідач зобов`язаний своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за Договором на передбачених Договором умовах. Пунктом 4.4. Кредитного договору № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 року встановлено, що у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 (дев`яносто) календарних днів Кредитодавець обліковує заборгованість за Кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. З цього моменту позивач припиняє нарахування щомісячної комісійної винагороди, процентна ставка за Кредитом встановлюється в розмірі, встановленому п. 2.11 цього Договору (0, 1% процента річних), а за невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтентних платежів та комісійних винагород позичальник сплачує штраф у розмірі, передбаченому п. 6.3. цього Договору. Пунктом 6.3 Договору кредиту встановлено, що у разі порушення строків сплати ануїтентних платежів та/або комісійної винагороди понад 90 днів, позичальник сплачує кредитодавцеві штраф у розмірі 45 % від суми кредиту. Разом з тим, п. 6.1 Кредитного договору передбачено, що за несвоєчасне погашення ануїтетних платежів кредитодавець має право нараховувати та стягувати з позичальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежі від несвоєчасно сплаченої суми, при цьому розмір не може перевищувати 15 % суми простроченого платежу. Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованості, АТ «Мегабанк» в порядку п. 6.3 Договору кредиту нарахований штраф у розмірі 11 671, 12 грн. (а.с.19). Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Положеннями ст. 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Проте, як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено вимоги про стягнення залишкової суми заборгованості за кредитом в розмірі 23 885, 27 грн., залишку нарахованих та несплачених процентів в розмірі 1 227, 97 грн., залишку нарахованої та несплаченої комісії в розмірі 4 084, 55 грн. та штрафу в розмірі 11 670, 12 грн. Вимог про стягнення пені, передбаченої п. 6.1 Кредитного договору позивач не заявляв. За таких обставин рішення суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги АТ «Мегабанк» про стягнення штрафу ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суд помилково вважав, що сплата штрафу у відсотках від суми кредиту встановлена у кредитному договорі на незаконних підставах, вказавши, що до грошових зобов`язань, яким є зобов`язання з погашення кредиту, застосовується неустойка у виді пені, а не штрафу. Колегія суддів враховує, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ними, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватись належним чином відповідно до закону та умов договору. За приписами п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині порушено норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача є підставними та підлягають до задоволення, а заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2019 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягненні комісії і штрафу підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Мегабанк» 4 084 грн. 55 коп. нарахованої та несплаченої комісії та 11 670 грн. 12 коп. штрафу. Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно ч. 1, п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача. Таким чином, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь АТ «Мегабанк» 2 881 грн. 50 коп. витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 23 березня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч. 1 п. п. 1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк» задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу та комісії скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Акціонерного товариства "Мегабанк" до ОСОБА_1 про стягнення штрафу та комісії за кредитним договором №102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 року задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНККПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства "Мегабанк" (м. Харків, вул. Алчевських, 30 Код ЕДРПОУ 09804119) заборгованість за кредитним договором № 102-902-850-2-18-Г від 20 вересня 2018 року в сумі 15 754, 67 грн., яка складається із штрафу - в сумі 11 670, 12 грн. та комісії в сумі 4 084, 55 грн. В решті рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНККПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства "Мегабанк" (м. Харків, вул. Алчевських, 30 Код ЕДРПОУ 09804119) 2 881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 23 березня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.