Постанова 4811 № 461/3421/20

Справа № 461/3421/20 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/2520/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 червня 2020 року, ухвалене в складі головуючої судді Волоско І.Р., у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: Позивач АТ «Ідея Банк» звернувся в суд з вимогами про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в розмірі 151 241,14 грн. В обґрунтування поданого позову покликається на те, що 28.01.2016 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z06.225.71555. Згідно кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 50 000,00 грн. зі сплатою 21,99% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів, у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів. В позові зазначено, що позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно умов кредитного договору, що підтверджується видатковими касовими (меморіальними) ордерами та заявою на видачу готівки. Однак, відповідач не виконує свої зобов`язання, передбачені договором кредиту, яку позивач просив стягнути в користь АТ «Ідея Банк». Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 червня 2020 року позов Акціонерного товариства «Ідея Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 114 902 грн. 14 коп. та 1723 грн. 53 коп. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 36 339, 00 грн. заборгованості по сплаті нарахованої та простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості оскаржив позивач Акціонерне товариство «Ідея Банк». Вважає таке ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на що судове рішення не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості. В обґрунтування вимог покликається на те, що на момент укладення 28.01.2016 року кредитного договору, набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» (дата набрання чинності 10.06.2017 року), який був прийнятий на зміну раніше чинній ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та який визначає загальні витрати за споживчим кредитом, до яких належать проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування та повернення кредиту. Аналогічно, 10 червня 2017 року втратили чинність Правила надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою КМУ від 10.05.2007 року №168, п.3.6 котрих передбачав, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку тощо. На зміну вище вказаним правилам було прийнято правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджені Постановою Правління НБУ від 08.06.2017 №49, що набрали чинності 10.06.2017року, а отже були чинні на момент укладення Кредитного договору. Зазначає, що згідно Методики розрахунку загальної вартості кредиту для споживача, що є додатком 1 до Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 08.06.2017 року № 49, банк розраховує загальну вартість кредиту для споживача у грошовому виразі за формулою: загальна вартість кредиту = загальний розмір кредиту (сума коштів, які надані споживачу за договором про споживчий кредит) + загальні витрати за споживчим кредитом (витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку). Вважає, що судом належним чином не досліджено умов кредитного договору, помилково застосовано законодавство, яке на час виникнення спірних правовідносин уже не було чинним, а також не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19. Поряд з описаним законність умови Кредитного договору, що передбачає нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, підтверджується пунктом 1.4 Кредитного договору, яким визначено за що саме справляється така плата. Вважає хибним висновок суду першої інстанції щодо нікчемності передбаченої Кредитним договором умови про нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, адже такий суперечить ч.2 ст. 215 ЦК України, згідно якої правочин є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом, в той час коли законодавством, чинним на час укладення Кредитного договору, не було заборонено передбачати в договорах споживчого кредиту умови про нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості, якими не передбачено вимоги щодо безоплатності послуг, за які вище вказана плата встановлена. З наведених підстав просить рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги АТ «Ідея Банк» про стягнення заборгованості по сплаті нарахованої та простроченої плати за обслуговування кредитної заборгованості скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вищевказану вимогу АТ «Ідея Банк» задовольнити в повному обсязі, а також змінити розподіл судових витрат. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно із ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 151 241 грн. 14 коп., що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами - у письмовому провадженні, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній його частині таким вимогам відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оціню є належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції оскаржене в частині відмовлених позовних вимог, а відтак законність та обгрутованість такого перевіряється апеляційним судом в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції врахував те, що відповідач отримав від банку кредитні кошти, що підтверджується меморіальним ордером від 28.01.2016 року (а.с.13), що є належним доказом підтвердження виконання АТ «Ідея Банк» власних зобов`язань за кредитним договором. Відмовляючи у стягненні плати за обслуговування кредиту та простроченої плати за обслуговування кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що банк не мав права встановлювати такий платіж у кредитному договорі, за дії, які банк вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною. Наведена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 708/195/19 (провадження № 61-1789св19). Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується. Згідно із ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК Українизобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Відповідно до ч. 1ст. 638 ЦК Україниістотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Судом встановлено, що 28 січня 2016 року між АТ «Ідея Банк» та відповідачем був укладений кредитний договір № Z06.225.71555, згідно з яким банк надав клієнту кредит у сумі 50 000,00 грн. зі сплатою 21,99% річних. Відповідач, в свою чергу, зобов`язався сплатити проценти за користування кредитом та погасити кредит відповідно до графіку щомісячних платежів.Відповідач отримав від банку кредитні кошти, але свої зобов`язання за договором виконав не у повному обсязі. Відповідно до розрахунку суми боргу за кредитом, наданого позивачем, борг ОСОБА_1 станом на 15 квітня 2020 року становить 151241,14 грн. та складається з основного боргу в сумі 18186,91 грн., простроченого боргу в сумі 28 230, 60 грн., строкових процентів в сумі 390,44 грн., прострочених процентів в сумі 29759,16 грн., нарахованої плати за обслуговування кредиту в сумі 957,55 грн., простроченої плати за обслуговування кредиту в сумі 35381,45 грн. та пені за несвоєчасне погашення платежів в сумі 38335,03 грн. Відтак, в розмір заборгованості, заявленої у позові, позивачем було вкладено нараховану плату за обслуговування кредиту в сумі 957, 55 грн. та прострочену плату за обслуговування кредиту в сумі 38 335,03 грн. Надаючи оцінку поданого позивачем розрахунку заборгованості, суд першої інстанції вважав підставними та доведеними вимоги АТ «Ідея Банк» про стягнення з відповідача у повному обсязі заборгованості з основного боргу в сумі 18186,91 грн., простроченого боргу в сумі 28 230, 60 грн., строкових процентів в сумі 390,44 грн., прострочених процентів в сумі 29759,16 грн.,та пені за несвоєчасне погашення платежів в сумі 38335,03 грн. При цьому, суд першої інстанції відмовив АТ «Ідея Банк» у задоволенні вимоги про стягнення плати за обслуговування кредиту в розмірі 957, 55 грн. та простроченої плати за обслуговування кредиту в сумі 38 335,03 грн., оскільки вважав, що встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Колегія суддів звертає увагу, що згідно із п. 1.4. кредитного договору від 28.01.2016 року за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, встановлених згідно із Графіком щомісячних платежів за кредитним договором. На переконання колегії суддів, умови п. 1.4. кредитного договору, якою встановлена плата на користь банку за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Аналогічний висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18). Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а відтак знаведених мотивів погоджується з висновком районного суду про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Ідея Банк» про стягненні комісії, що є платою за обслуговування кредиту. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення та обґрунтування цієї постанови достатніми. Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Відповіднодо ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.Повний текст даного судового рішення складено 11 грудня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від17 червня 2020 року в оскаржуваній його частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 11 грудня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді Бойко С.М. Ніткевич А.В.