LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Київський апеляційний суд752/1754/21

від 14.05.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №752/1754/21 Суддя 1 інстанції - Єсауленко М.В. Провадження № 33/824/1870/2021 Доповідач-суддя Матвієнко Ю.О. Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 травня 2021 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Матвієнко Ю.О., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , до адміністративної відповідальності за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, В С Т А Н О В И В: Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 600 (шестисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 10 200 (десять тисяч двісті) грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп. Постановою суду встановлено, що 21 листопада 2020 року о 13 год. 40 хв. ОСОБА_1 у м. Києві по вул. Столичне шосе, 98 керував транспортним засобом «ГАЗ 330202 - 14», д.н.з. НОМЕР_2 , і після виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння, таких як: нестійка хода, почервоніння обличчя, запах алкоголю з порожнини рота, у присутності двох свідків відмовився від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння. Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилався на те, що постанова є незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилався на те, що судом при винесенні постанови безпідставно залишено поза увагою ту обставину, що транспортним засобом керував не ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 , який підтвердив цю обставину у суді. При цьому, пояснення, надані в судовому засіданні ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_2 , повністю узгоджуються із доказами, наявними у справі, зокрема з відеозаписом, з якого чітко вбачається, що автомобіль, на якому нібито рухався ОСОБА_1 , стоїть біля узбіччя з піднятою кришкою капоту та із увімкненим аварійним світлом фар. На відеозаписі ОСОБА_1 чітко та неодноразово зазначає, що він не керував транспортним засобом, а являється пасажиром. Щодо показань свідка ОСОБА_3 , допитаного у судовому засіданні, то його показання є недостовірними, оскільки не підтверджуються наявними у справі доказами. Інший свідок, зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення, до суду не з`явився та не допитувався судом, тому його письмові пояснення у справі є неналежними доказами і безпідставно покладені судом в основу рішення. Враховуючи викладене, апелянт зазначає, що очевидною є відсутність доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а висновки суду з цього приводу ґрунтуються на припущеннях, що суперечить ст. 62 Конституції України та не відповідає стандарту доказування «поза розумним сумнівом». Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_1 - адвоката Ігнатенка В.В., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши відеозапис з нагрудної камери працівника поліції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі, з`ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду. Так, зібраними у справі доказами є: протокол про адміністративне правопорушення ДПР18 № 419611 від 21.11.2020 року (а.с.1), рапорт від 21.11.2020 року (а.с.2), письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.3, 4), диск з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського (а.с.5). Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність особи настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так само за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також за відмову осіб, які керують транспортними засобами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Тобто, диспозицією ч. 1 статті 130 КУпАП охоплюються одразу три склади адміністративного правопорушення: по-перше, керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів; по-третє, відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Кожен склад складає окреме правопорушення. При цьому об`єктивна сторона останнього полягає саме у відмові від проходження зазначеного огляду. Відповідно до п. 6 розділу 10 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, затвердженому Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року № 1395 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного сп`яніння поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Таким чином, як вбачається з матеріалів адміністративної справи, винуватість особи, що притягується до адміністративної відповідальності, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, повністю доведена, у розумінні ст. 251 КУпАП належними та допустимими доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення ДПР18 № 419611 від 21.11.2020 року, складеним та підписаним уповноваженою на це особою, письмовими поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які засвідчили, що в їхній присутності ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, диском з відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, при перегляді якого підтверджується факт відмови ОСОБА_1 в присутності двох свідків від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Згідно з п.2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (з послідуючими змінами і доповненнями) водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Отже, ОСОБА_1 , який реалізував своє право володіти і керувати автомобілем, тим самим погодився нести відповідальність та виконувати обов`язки згідно встановлених в Україні правових норм у сфері дорожнього руху. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який 21 листопада 2020 року у м.Києві керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на вимогу працівника поліції в присутності двох свідків відмовився. За таких обставин суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 допустив порушення п.2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Доводи апеляційної скарги про те, що транспортним засобом «ГАЗ 330202 - 14», д.н.з. НОМЕР_2 , керував не ОСОБА_1 , а громадянин ОСОБА_2 , спростовуються сукупністю наявних у справі доказів, зокрема показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_3 , який пояснив, що 21.11.2020 року він рухався у першій смузі вул. Столичне шосе у м. Києві, у другій смузі у попутному напрямку на великій швидкості рухався транспортний засіб «Газель», д.н.з. НОМЕР_2 , який створив йому аварійну ситуацію і поїхав з місця події, навіть не зупинившись. Вважаючи такі дії водія «Газель», д.н.з. НОМЕР_2 , протиправними і небезпечними для інших учасників дорожнього руху, він вирішив вказаного водія наздогнати. Прискорився і змусив водія транспортного засобу «Газель», д.н.з. НОМЕР_2 зупинитися. З водійського місця вийшов водій, відносно якого був складений у подальшому протокол. Інших осіб у транспортному засобі він не бачив. Під час розмови з ОСОБА_1 , він почув від нього запах алкоголю, у зв`язку з чим одразу викликав поліцію на місце події. Почувши, що він викликає поліцію, ОСОБА_1 почав імітувати, що він нібито ремонтує транспортний засіб. Поведінка ОСОБА_1 була дивною і такою, що вказувала на те, що він намагався уникнути відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. По приїзду поліцейські зупинили ще одного свідка і у їх присутності ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння. Показання свідка ОСОБА_3 узгоджуються з даними рапорту від 21.11.2020 року, згідно якого 21.11.2020 о 13 год. 19 хв. на лінію 102 надійшло повідомлення від ОСОБА_3 про те, що біля пішохідного мосту по вул. Столичне шосе у м. Києві водій автомобіля «Газель», д.н.з. НОМЕР_2 створив аварійну ситуацію, заявник його зупинив і виявив у нього ознаки алкогольного сп`яніння. Вимагав приїзду екіпажу патрульної поліції. За результатами опрацювання повідомлення ОСОБА_3 на місце події був направлений екіпаж Рубін-0152 УПП Д/Н 7601 Голосіївське УП. По прибуттю на місце події 21.11.2020 о 14 год. 42 хв. було виявлено заявника ОСОБА_3 та громадянина ОСОБА_1 , який був водієм «ГАЗ 330202-14», д.н.з. НОМЕР_2 , та мав явні ознаки алкогольного сп`яніння, такі як нестійка хода, почервоніння обличчя, запах алкоголю з порожнини рота. Від проходження огляду на стан сп`яніння вказаний водій відмовився у присутності двох свідків. Відносно вказаного водія був складений протокол ДПР18№ 419611 за ч.1 ст. 130 КУпАП, відібрано пояснення у свідків і заявника. Подія фіксувалась на нагрудний відеореєстратор АА 00550 (а.с.2). Крім того, згідно наявного у справі відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що ОСОБА_1 , який дійсно заперечував, що він є водієм транспортного засобу «ГАЗ 330202-14», д.н.з. НОМЕР_2 , зазначаючи при цьому, що він перехожий, якого водій попросив наглянути за зламаним автомобілем, повідомив поліцейському, що він, ОСОБА_1 , у першій половині дня, о 10 годині, керував даним автомобілем у м. Києві на Оболоні та мосту Патона. При цьому, крім ОСОБА_1 та свідків, іншої особи, яка б могла бути водієм транспортного засобу та підтвердила це, на відеозапису немає. У світлі вищевказаних наявних у справі доказів, які підтверджують ту обставину, що ОСОБА_1 21.11.2020 року керував транспортним засобом «ГАЗ 330202-14», д.н.з. НОМЕР_2 , пояснення самого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 апеляційним судом оцінюються критично та розцінюються як такі, що спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності. Відхиляються апеляційним судом і доводи скарги про неналежність показань свідків, як доказів, з тих підстав, що вони не були допитані у судовому засіданні, оскільки зі змісту постанови суду вбачається, що і свідок ОСОБА_3 , і свідок ОСОБА_4 , письмові пояснення яких наявні у матеріалах адміністративної справи, були допитані судом у судовому засіданні, тобто їх письмові пояснення є належними та допустимими доказами. При цьому, апеляційний суд враховує, що згідно ч.2 ст.266 КУпАП присутність свідків при огляді водія на стан сп`яніння пов`язана лише із встановленням обставини щодо огляду чи відмови водія у їх присутності від проходження огляду, а їх письмові пояснення суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів беззаперечно свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 про відсутність в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт. Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Таким чином, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим. Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає. При розгляді справи судом першої інстанції порушень ст.ст.279, 280 КУпАП допущено не було, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення. Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що судом першої інстанції було в повному обсязі досліджено надані матеріали та прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення. Обраний суддею вид адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, відповідає обставинам справи та вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду, викладені в постанові і були б підставами для її скасування та закриття провадження у справі, як про те ставилось питання в апеляційній скарзі, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Враховуючи наведене, вважаю, що постанова судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року є законною та обґрунтованою, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишенню без задоволення. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду Ю.О.Матвієнко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»