Постанова 4803 № 210/576/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5119/21 Справа № 210/576/21 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Голуб О.О. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», розглянувши у відкритому судовому засіданні,в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, відповідача Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року, ухваленого суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення моральної шкоди завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позову зазначила, що в період часу з 22.07.1985 року по 12.08.1998 року вона працювала на посаді машиніста крана металургійного виробництва в Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Криворіжсталь», правонаступником якого на день подання позову являється відповідач. Зазначила, що під час виконання покладених на неї трудових обов`язків, у вказаний період часу, підпадала під вплив підвищеного рівня вібрації. Даний шкідливий фактор виробництва призвів до виявлення у позивача хронічного професійного захворювання. Внаслідок вказаного ушкодження здоров`я, позивач 21.09.1998 року вперше пройшла огляд експертною комісією, за результатами якого позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 40% та визначено ІІІ групу інвалідності, внаслідок професійного захворювання. В подальшому позивач неодноразово проходила огляди експертних комісій, за результатами яких підтверджувались висновки щодо втрати позивачем професійної працездатності та негативних явищ в стані її здоров`я, в останній раз відповідний огляд позивач пройшла 07.10.2003 року, за результатами якого їй визначено ступінь втрати професійної працездатності 40% безстроково, встановлено ІІІ групу інвалідності. Вказала, що у зв`язку з ушкодженням здоров`я позивач втратила працездатність, наслідком професійного захворювання являється фізичний біль, необхідність проходження лікування, неодноразового проходження оглядів експертних комісій. У зв`язку з вказаним ушкодженням здоров`я порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Значні страждання позивачу завдає розуміння безстроковості вимушених негативних змін в її житті, що пов`язане з ушкодженням здоров`я. Просила стягнути з ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" на її користь в рахунок компенсації за моральну шкоду завдану ушкодженням здоров`я 240 000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та платежів. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 140 000 (сто сорок тисяч) грн., без утримання податку з доходів фізичних осіб, інших зборів та обов`язкових платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь держави судовий збір в сумі 1400 (одна тисяча чотириста) грн. 00 коп. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Гузєв І.Г., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які остання відчуває через отримане на підприємстві відповідача професійне захворювання, наслідком якого стала стійка втрата професійної працездатності у віці 45 років в ступені 40% вперше та в ступені 40% з встановленням третьої групи інвалідності безстроково, починаючи з 2003 року. Представник позивача вважає, що суд першої інстанції при визначені розміру відшкодування моральної шкоди не в повній мірі врахував, що внаслідок отриманого позивачем професійного захворювання, остання постійно відчуває фізичний біль, змушена проходити курси лікування, неодноразового проходила огляди експертних комісій. У зв`язку з ушкодженням здоров`я порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Значні страждання позивачу завдають розуміння безстроковості вимушених негативних змін в її житті, що пов`язане з ушкодженням здоров`я. Скаржник вказує, що, оцінюючи у сукупності зазначені обставини, визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди є належним чином обґрунтованим, справедливим та розумним, визначений з урахуванням ступеня втрати професійної працездатності, що свідчить про її домірність завданій моральній шкоді. Відповідач, ПАТ«АрселорМіттал Кривий Ріг», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що при вирішенні даної справи судом були порушенні приписи ст.58 Конституції України, оскільки були застосовані норми права, які на момент виникнення спірних правовідносин були відсутні в чинному законодавстві. Відповідач вказує, що на час виникнення спірних правовідносин у вересні 1998 року спірні правовідносини регулювались Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №472 від 23.06.1993 р. з на ступними змінами та доповненнями (далі - Правила), тоді, як суд застосував норми ст..173, 237-1 КЗпП України, ст.ст.23,1166 ЦК України та ст.4 Закону України «Про охорону праці». Посилаючись на абз.5 п.11 Правил відповідач вказує, що максимальний розмір моральної шкоди, що може бути стягнутий на користь ОСОБА_1 становить 2 550 грн. ( не може перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, один мінімум становить 17 грн.). Також, відповідач вказує і на те, що при укладені з позивачем трудового договору, остання була повідомлена про умови праці та наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, однак свідомо прийняла запропоновані умови праці, тому саме позивач повинна нести відповідальність за наслідки свого вибору професії. Окрім того, відповідач не погоджується із розміром моральної шкоди, визначеної судом до стягнення з відповідача на користь позивача, вважає, його завищеним, таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Відповідач наголошує на тому, що судом надано більшу перевагу доказам позивача, тому суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відзиви на апеляційні скарги сторін не подано. 11.05.2021 року перед початкому судового засідання від представника позивача Гузєва І.Г. надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за його і позивача ОСОБА_1 відсутності, в якій також зазначено прохання сторони позивача про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі та залишенню без задоволення апеляційної скарги відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача Стадник Я.В. , яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги сторони відповідача та заперечувала проти задоволення вимог апеляційної скарги представника позивача Гузєва І.Г. , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , працювала на посаді машиніста крану металургійного виробництва в Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Криворіжсталь» в період часу з 22.07.1985 р. по 12.08.1998 року. Під час виконання покладених на позивача трудових обов`язків у вказаний період, вона підпадала під вплив на організм загальної вібрації, рівень якої перевищував гранично-допустимий: 117дБ, при допустимому 101дБ. Зазначений шкідливий виробничий фактор призвів до виникнення у позивача професійного захворювання - «хронічна вертеброгенна шийно-грудна полірадикулопатія з синдромом вертебральних артерій, вираженими вестибулярними порушеннями, безперервно рецидивуючий перебіг зі стійким больовим синдромом». Вказані обставини підтверджуються відомостями, внесеними до трудової книжки позивача, а також до акту розслідування хронічного професійного захворювання від 12.08.1998 року, виданого на ім`я позивача (а.с,12-14,32-41). Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 12.08.1998 року причиною виникнення професійного захворювання у позивача було визнано роботу на посаді машиніста крану металургійного виробництва в Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті«Криворіжсталь», протягом 13 років в умовах впливу шкідливих факторів, а саме загальної вібрації рівень якої становить - 117 дБ при гранично-допустимому - 101 дБ.(а.с.14) 21.09.1998 року позивач вперше пройшла огляд медико-соціальною експертною комісією, за результатами якого їй встановлено 40% втрати професійної працездатності по хронічній полірадикулопатії та встановлено ІІІ групу інвалідності, визначена необхідність в оздоровленні в профілакторії, що підтверджується випискою з акту огляду у ЛТЕК від 21.09.1998 року, до довідки сер. 072557 (а.с.9) 11.11.1999 року, 14.11.2000 року, 27.09.2001 року позивач проходила повторні переогляди медико-соціальною експертних комісій, за результатами яких підтверджувався первинний висновок щодо стану здоров`я позивача та втрати нею професійної працездатності в ступені 40% внаслідок професійного захворювання, що підтверджується виписками з актів огляду про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у процентах, потреби в додаткових видах допомоги, виданих на ім`я позивача (а.с.9,10). 07.10.2003 року позивачу за результатами проходження повторного переогляду медико-соціальною експертною комісією встановлено ступінь втрати професійної працездатності 40% та встановлено ІІІ групу інвалідності - безстроково, визначена необхідність санаторно-курортному та медикаментозному лікуванні, що підтверджується випискою з акта огляду про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності в процентах сер. МСЕДНА -01 № 348480 від 07.10.2003 року.(а.с.11). Згідно відомостей з медичної документації, що наявна в матеріалах справи вбачається, що позивач неодноразово проходила лікування у зв`язку з професійним захворюванням (а.с.15,16,17,18,19,20,21,22-23,24-25,26,27,28-29,30-31). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався нормами статей 153, 173, КЗпП України, статей 4, 12, 17 Закону України «Про охорону праці», ст.440-1 ЦК Української РСР й виходив з того, що відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», як правонаступник Криворізького державного гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь» на якому працювала позивач і отримала професійне захворювання, повинен виплатити позивачеві моральну шкоду, оскільки, відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, а статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову та їх наявності про відмову позивачу у задоволенні її позовних вимог, а також завищеним розміром відшкодування моральної шкоди, як і не погоджується і з доводами представника позивача Гузєва І.Г. щодо заниженого розміру моральної шкоди, з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довеститі обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Як роз`яснено Пленумом Верховного Суду України, у п.5 Постанови «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Згідно ч.1, 3 ст.13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників в галузі охорони праці. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Статтею 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено: суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку, вперше МСЕК позивачу 21.09.1998 року було становлено ступінь врати професійної працездатності в розмірі 40% і встановлена третя група інвалідності. За правилами ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. У відповідності до положень п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та №6-207цс14. Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 12.08.1998 року, встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання у позивача було визнано роботу на посаді машиніста крану металургійного виробництва в Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті«Криворіжсталь», протягом 13 років в умовах впливу шкідливих факторів, а саме загальної вібрації рівень якої становить - 117 дБ при гранично-допустимому - 101 дБ.(а.с.14). У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Колегія суддів вважає, що, суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим нею професійним захворюваннями під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача. Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин справи, підтверджених доказами, врахував характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан її здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, стаж роботи на підприємстві відповідача, вік, істотність вимушених змін в її життєвих стосунках, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 140 000 грн. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди та доводи представника позивача Гузєва І.Г. щодо заниженого розміру відшкодування моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 березня 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 11 травня 2021 року. Головуючий: Судді: