Постанова 4803 № 210/3202/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7778/20 Справа № 210/3202/20 Суддя у 1-й інстанції - Хлистуненко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи : позивач - ОСОБА_1 відповідач- Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 липня 2020 року, ухваленого суддею Хлистуненко О.В. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 08 липня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві. В обґрунтування позову зазначив, що він працював в умовах впливу шкідливих факторів протягом восьми років на різних посадах на підприємстві відповідача. Внаслідок неналежних умов праці, він отримав професійне захворювання з діагнозом: ХОЗЛ. Відповідно до акту розслідування причин хронічного захворювання став пил. Рівень запиленості повітря 18,4 мг на метр кубічний при ГДК - 2,0 мг. Первинним оглядом МСЕК 21.07.2010 року йому встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 20%. Після погіршення стану встановлена третя група інвалідності та 40% втрати працездатності з 13.08.2019 року безстроково. Оскільки, ним втрачена професійна працездатність в результаті професійного захворювання на підприємстві відповідача, йому спричинена моральна шкода. У зв`язку з захворюванням було порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно виникають складнощі у зв`язку загальною слабістю, втомою, болями. Він не може повернутись до повноцінного образу життя, відчуває фізичні страждання, фізичну біль, обумовлену важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Просив суд стягнути з відповідача на його користь 120 000,00 гривень моральну шкоду у зв`язку з ушкодженням здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я у розмірі 65000,00 /шістдесят п`ять тисяч/ гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судовий збір в розмірі 840 /вісімсот сорок/ гривень 80/вісімдесят/ копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі, відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи ставить питання про скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового рішення про повну відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник, посилаючись на судову практику по аналогічним справам про відшкодування моральної шкоди, зазначає, що суди за 1% втрати професійної працездатності стягували близько 700-1000 грн. Вважає, що позивачем жодним чином не обґрунтовано заявлений ним до відшкодування розмір моральної шкоди в сумі 120 000 грн., як і судом не обґрунтована визначена до відшкодування моральна шкода в розмірі 65 000 грн. Окрім того, відповідач, посилаючись на Акт розслідування хронічного професійного захворювання №32 від 29.06.2010, вказує на те, що в умовах впливу шкідливих факторів позивач пропрацював 25 років 6 місяців з яких його стаж роботи на підприємстві ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» становить 8 років 2 місяці, що становить 32% від загального стажу в умовах впливу шкідливих факторів. Наголошує на тому, що втрата позивачем 40% професійної працездатності з встановленням третьої групи інвалідності виникла з вини різних підприємств, проте основною є робота позивача на ПрАТ «КЗРК». Відповідач вважає, що в спірних правовідносинах не було встановлено вчинення з боку відповідача будь-яких винних, неправомірних дій, щоб могли б призвести до виникнення у позивача професійного захворювання, а отже відсутня одна з обов`язкових передумов для відшкодування моральної шкоди. Крім того, на думку скаржника позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт спричинення йому моральної шкоди. Також відповідач не погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди, вважає його таким, що не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, критеріям ст.23 ЦК України. Скаржник вказує на те, що судом надано більшу перевагу доказам позивача, що в призвело до помилкового висновку суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та покладення обов`язку з відшкодування шкоди на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», та як наслідок ухвалення незаконного судового рішення. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про зміну судового рішення в частині збільшення, стягнутого судом розміру моральної шкоди до заявлених ним у позові вимог, тобто до 120 000 грн. Вказує, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди не врахував положення статті 3 Конституції України, відповідно до якої життя та здоров`я є найвищою соціальною цінністю та не навів мотивів, що свідчили б про безпідставність заявленої позивачем до відшкодування суми моральної шкоди. Відзиви на апеляційні скарги сторін не подані. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг сторін і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача не підлягає задоволенню, тоді як апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Матеріалами справи і судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 тривалий час працював на підприємстві відповідача, що підтверджено трудовою книжкою (а.с.10-13, 14). Відповідно до п.16 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29.06.2010 року, професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло за таких обставин, зокрема працював на ШУ КДГМК «Криворіжсталь», ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг», ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» шахта ім.Артема з 26.03.2002 року по 01.08.2002 року - заступник начальника (підземний) дільниці №22, з 01.08.2002 року по 31.10.2002 року - начальник дільниці (підземний) №8, з 31.10.2002 року по 08.04.2004 року гірничий майстер (підземний) дільниці №8, з 06.04.2002 року по 04.01.2005 року - майстер гірничий (підземний) дільниці №22, з 04.01.2005 року по 20.05.2010 року - майстер гірничий (підземний) дільниці №22, підпадав під шкідливу дію пилу, що перебільшував ГДК через недосконалість робочих місць (а.с. 8-9). Відповідно до п.17 вказаного вище Акту причина виникнення професійного захворювання, це пил, що перевищував ГДК. З постанови Фонду соціального страхування від 26.08.2010 року встановлено, що ОСОБА_1 згідно довідки МСЕК від 21.07.2010 року встановлено 20% працездатності безстроково (а.с. 7). Згідно довідки МСЕК від 13.08.2019 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності (ХОЗЛ) з 05.09.2019 року безстроково, та третю групу інвалідності (а.с. 6). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, виходив з того, що в даному випадку відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», як одне з підприємств на яких позивач працював в шкідливих умовах праці повинен відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану ушкодженням його здоров`я. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується з доводами відповідача про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», а також погоджується із доводами позивача щодо заниженого розміру присудженого судом для відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вище нормам закону. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до Закону України «Про охорону праці», на підприємство покладено обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці. Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20рп-08 по справі №1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦК України таст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Отже, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. У відповідності зі ст.ст.23,1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок отримання ним професійного захворювання. Право на отримання виплати за моральну шкоду за наявності факту її заподіяння виникає у потерпілого з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. При цьому, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 2 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяно працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на отримання від підприємства грошової суми за моральну шкоду залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер. Судом було встановлено, що позивач зазнав ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків зокрема і на підприємстві відповідача, де позивач пропрацював в шкідливих умовах праці протягом 8 років і 1 місяця, у зв`язку з чим отримав 40% втрати професійної працездатності з встановленням третьої групи інвалідності. Також суд встановив, що вперше позивачу було встановлено 20% втрати професійної працездатності безстроково без встановлення групи інвалідності, що підтверджено довідкою МСЕК від 21.07.2010 року (а.с.7). В подальшому стан здоров`я позивача погіршувався, у зв`язку з чим, останньому з 05.09.2019 року безстроково встановлено 40% втрати професійної працездатності (ХОЗЛ) та третю групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК від 13.08.2019 року (а.с. 6). Згідно виписок з медичної карти, ОСОБА_1 потребує спостереження лікарів, уникати переохолодження, прийом ліків, реабілітаційне лікування тощо (а.с. 20-21). Також, Актом №32 розслідування хронічного професійного захворювання від 29 червня 2010 року, складеному на підприємстві відповідача, встановлено, що причиною виникнення у позивача професійного захворювання стала його робота в шкідливих умовах праці і на інших підприємствах, таких, як ВО «Кривбасруда»: шахта Саксагань», шахта «Октябрська», шахта «Більшовик», однак робота на інших підприємствах не позбавляє позивача права звернення з позовом про відшкодування моральної шкоди, як до відповідача, так і до інших роботодавців, винних у виникненні у позивача професійного захворювання. З наведених вище підстав, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність обов`язку по відшкодуванню позивачу моральної шкоди, недоведеність позивачем моральних страждань, оскільки ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманими ним, зокрема і на підприємстві відповідача професійним захворюванням, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода. Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин справи, підтверджених доказами, врахував характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності 40%, встановлення третьої групи інвалідності з 05.08.2019 р. безстроково, що свідчить про неможливість покращення стану здоров`я, строк роботи на підприємстві відповідача - 8 років 1 місяць, істотність вимушених змін в його життєвих стосунках, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 65 000грн. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 щодо необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача і не погоджується із доводами відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, ураховуючи наявність вини відповідача у виникненні у позивача професійного захворювання, беручи до уваги період роботи, ступень втрати професійної працездатності 40% з встановленням 3-ї групи інвалідності безстроково з 13.08.2019 року, що свідчить про неможливість покращення стану здоров`я позивача у майбутньому незважаючи на лікування, характер немайнових витрат, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 65 000 грн. до 120 000 грн. З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації моральної шкоди буде 120 000 грн. Визначений розмір не призведе до збагачення позивача та не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище. Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки судом апеляційної інстанції збільшено розмір моральної шкоди, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, пропорційно задоволених вимог, в сумі 1200 грн., що становить 1% від суми стягнутої судом апеляційної інстанції моральної шкоди. Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити повністю. Апеляційну скаргу відповідачаПублічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 липня 2020 року в частині розміру моральної шкоди і судового збору змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 з 65 000 (шістдесяти п`яти тисяч) грн. до 120 000 (ста двадцяти тисяч) грн., збільшивши суму судового збору стягнутого з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави з 840,80 грн. (вісімсот сорока гривень вісімдесяти копійок) до 1200 грн. (однієї тисячі двохсот гривень). В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 12 листопада 2020 року. Головуючий: Судді: