Постанова Дніпровський апеляційний суд № 210/4676/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9300/20 Справа № 210/4676/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 210/4676/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, та відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року, яке ухвалене суддею Чайкіною О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 вересня 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення моральної шкоди в зв`язку з нещасним випадком, посилаючись на отримання нею виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК у 1993 році їй було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60 % з 21 вересня 1993 року, трудове каліцтво, та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.10.1994 року. При повторних переоглядах у 1994 - 2001 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались. При повторному переогляді, 01.10.2003 року позивачці було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 60 % з 01 жовтня 2003 року, та визнано особою з інвалідністю другої групи, безстроково. Позивачка вважає, що у зв`язку з виробничою травмою їй з вини відповідача спричинено моральну шкоду, а тому просила суд стягнути на її користь з відповідача в рахунок її відшкодування 283 380, 00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 120 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судові витрати у розмірі 1200 грн. В решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук І.В., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивачки, просить збільшити її розмір до заявленого нею у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивачки та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми та значної втрати професійної працездатності, позивачка не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивачка, внаслідок отриманої травми, позбавлена можливості повноцінно працювати, реалізовувати свої звички та бажання, фінансово допомагати своїй родині, вона систематично відчуває сильний фізичний біль, біль в плечових та колінних суглобах, по всьому хребту, вимушена постійно приймати знеболюючі препарати, у неї порушена функція ходи. Судом першої інстанції залишився неврахованим факт, що позивачка постійно відчуває наслідки травмування, які призвели до суттєвого обмеження можливості організму. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Також, посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності. В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачці в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості. Вважає, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не вчиняв протиправних дій, які б знаходились у причинному зв`язку з ушкодженням позивачки та заподіянню їй моральної шкоди. Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що причиною нещасного випадку є порушення позивачкою трудової та виробничої дисципліни. Зокрема, зазначає, що позивачці 21.09.1993 року вперше встановлено втрату професійної працездатності, тобто, саме з цієї дати вказана особа має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я. Оскільки вина підприємства відсутня, а на момент настання нещасного випадку пряма норма, яка б передбачала обов`язок підприємства відшкодовувати моральну шкоду (без вини підприємства) була відсутня, тому відсутні підстави для покладання на відповідача обов`язку відшкодування позивачці моральної шкоди. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, зокрема в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан потерпілої, розмір моральної шкоди. На думку відповідача, суд першої інстанції надав правову оцінку лише доводам позивачки, а аргументи відповідача не взяв до уваги, при цьому, належне обґрунтування відхилення доводів та доказів відповідача не навів, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового рішення. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Тер-Товмасян Ю.Г., яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача, просила її задовольнити та заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивачки, просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Меланчук І.В., підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з позивачкою ОСОБА_1 30.10.1992 року, під час виконання нею трудових обов`язків машиніста крана металургійного виробництва на дільниці термообробки металу Сортопрокатного цеху № 3 стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, внаслідок якого вона отримала виробничу травму, а саме: компресійний перелам тіла 2 ст., 12 хребця(а.с. 11-14). Нещасний випадок на виробництві стався під час здійснення ОСОБА_1 огляду барабану для намотування троса на візку крана №

27. Візок крану № 27 в порушення вимог інструкції, був зупинений по середині мосту крана. Після закінчення огляду, вона почала спускатися з візка, під час спуску, стала однією ногою на розподільчу коробку, при цьому втратила рівновагу і вдарилася об поручневе огородження галереї моста крана. Відповідно до Акту № 107/2 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 02 листопада 1992 року, причиною нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 30.10.1992 року, є порушення нею трудової та виробничої дисципліни. Відповідно до витягу з акту огляду МСЕК від 21 вересня 1993 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60 % з 21 вересня 1993 року, трудове каліцтво, та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.10.1994 року ( а.с. 8- зворот). При повторних переоглядах у 1994 - 2001 роках, відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності не змінювались. При повторному переогляді, 01.10.2003 року позивачці було встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 60 % з 01 жовтня 2003 року, та визнано особою з інвалідністю другої групи, безстроково ( а.с. 10- зворот). Спір виник з приводу відшкодування роботодавцем моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві при виконанні трудових обов`язків. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки травму отримано позивачкою під час виконання нею трудових обов`язків, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених Законом України «Про охорону праці», для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивачці первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності 21.09.1993 року, тобто, встановлено наявність ушкодження здоров`я на виробництві, що надало їй право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року (з наступними змінами). У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів, вважає безпідставними доводи відповідача про те, що, оскільки вина підприємства відсутня, і на момент настання нещасного випадку пряма норма, яка б передбачала обов`язок підприємства відшкодовувати моральну шкоду (без вини підприємства) була відсутня, тому відсутні підстави для покладання на відповідача обов`язку відшкодування позивачці моральної шкоди. У відповідності до положень п.11 цих Правил, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості. Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом. Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14від 24 грудня 2014 року. Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 4 723 00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 23 615,00 грн., а максимальний - 944 600,00 грн. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з виробничою травмою позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона, на теперішній час, втратила професійну працездатність у розмірі 60% та її визнано особою з інвалідністю другої групи, безстроково. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачці ОСОБА_2 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивачки у зв`язку з виробничою травмою, правильно визнав, що позивачці була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв`язку з отриманою травмою. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у її здоров`ї, внаслідок чого позивачка переносить моральні страждання, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення її стану, відновлення стану здоров`я неможливе. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними. Доводи відповідача про те, що травмування позивачки відбулося саме внаслідок її дій та щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачці моральної шкоди, безпідставні, оскільки нещасний випадок з позивачкою стався під час виконання нею трудових обов`язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції надав правову оцінку лише доводам позивача, аргументи відповідача не взяв до уваги, при цьому, належне обґрунтування відхилення доводів та доказів відповідача не навів, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Колегія суддів враховує, положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішеннянеобхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення(рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивачки щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивачки та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з травмою на виробництві позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона втратила професійну працездатність, первинно у розмірі 60% та її визнано особою з інвалідністю другої групи, які встановлені безстроково. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона періодично проходить лікування, у зв`язку з отриманою травмою вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, покращення в стані здоров`я не спостерігається, а зважаючи на те, що відсоток втрати професійної працездатності та група інвалідності встановлені безстроково, взагалі можливість такого відновлення. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивачки, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, внаслідок отриманої травми на виробництві, що потягла втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її з 120 000,00 грн. до 18000,00 грн. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивачка подала позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначила її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави та збільшує цей розмірі з 1200,00 грн. до 1800,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди. Крім того, з відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 2700,00 грн. за подання позивачкою апеляційної скарги (1800,00 грн. х 150%). В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, задовольнити частково. Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року змінити, збільшити розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 з 120 000,00 гривень до 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень 00 (нуль) копійок. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь держави судового збору з 1200 гривень 00 копійок до 1800 (одна тисяча вісімсот) гривень 00 (нуль) копійок. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» за подання апеляційної скарги позивачки на користь держави судовий збір у розмірі 2700 (дві тисячі сімсот) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: