Постанова 4855 № 640/167/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/167/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання дій протиправними, визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2018 року №867, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просила визнати протиправними (неправомірними) дії (бездіяльність) Кабінету Міністрів України при виданні постанови від 19.10.2018 № 867, а також визнати протиправною та нечинною цю постанову з дати її видання. Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 23.01.2020, яку Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.04.2020 залишив без змін, повернув ОСОБА_1 позовну заяву на підставі положення пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк). Позивач, не погодившись із вказаними рішеннями, звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 й скерувати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Верховний Суд постановою від 28 січня 2021 року у справі № 640/14078/20 задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі № 640/167/20, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 08.01.2020 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а її позовну заяву - залишив без руху. Одночасно суд надав позивачеві строк для усунення виявлених судом недоліків. Підставою для залишення позовної заяви без руху слугувало недотримання позивачем вимог статті 160 КАС України, а саме: - не зазначені ідентифікаційний номер відповідача та ціна позову; - не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; - не зазначені докази, що підтверджують вказані обставини; - не зазначений перелік доказів, що додаються до заяви або доказів, які не можуть бути надані; - не зазначене обґрунтування порушення оскарженими рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; - не зазначене власне письмове підтвердження позивача про те, що нею не поданий інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Суд першої інстанції запропонував позивачеві усунути недоліки позовної заяви, надавши суду такі документи: - докази на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві; - копії оскарженого рішення або клопотання про його витребування; - докази на підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні; - документ про сплату судового збору в розмірі 1536,80 грн. На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, серед іншого, зазначає, що керуючись принципом верховенства права та приписами частини четвертої статті 42, пункту 1 частини першої статті 92, частини першої статті 129 Конституції України, пунктів 23, 37 частини першої статті 1, частини четвертої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 1 частини третьої статті 2, частини першої статті 3, статті 6, частин першої, другої статті 7, частин першої, другої статті 132 КАС України, вона просила суд першої інстанції, зокрема, й про звільнення її від сплати судового збору як побутового споживача газу з урахуванням довідки про реєстрацію свого місця проживання та рахунка на сплату за газ за листопад 2019 року за місцем свого проживання/реєстрації. Також, в апеляційній скарзі зауважено, що відмовляючи у задоволенні її клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі наведених вище норм, суд першої інстанції порушив, відчужив та скасував гарантоване частиною четвертою статті 42, пунктом 1 частини першої статті 92 Конституції України, частиною четвертою статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» право побутового споживача газу на можливість звернення до суду без обов`язку сплачувати судовий збір. Додатково позивач вказувала, що відмовивши їй у доступі до правосуддя як побутовому споживачу газу, суд першої інстанції порушив статтю 1, пункт 1 статті 6, статті 13 та 17 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відмовивши їй у доступі до правосуддя як побутовому споживачу газу. Водночас, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 28 січня 2021 року № 640/167/20 зазначила, що як вбачається зі змісту оскарженої позивачем постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020, зазначені доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не перевіряв. Шостий апеляційний адміністративний суд в означеній постанові надав оцінку тільки дотриманню судом першої інстанції норм процесуального права під час розв`язання питання про наявність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір». Натомість, питання щодо наявності/відсутності підстав вважати ОСОБА_1 особою, яка звільнена від сплати судового збору за подання позову у цій справі на підставі положень частини третьої статті 22 Закону України «Про судовий збір» суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав йому належної правової оцінки попри те, що в своїй апеляційній скарзі заявник виклала конкретні та важливі аргументи стосовно цієї обставини. Також колегія суддів Верховного Суду вважає за потрібне звернути увагу на те, що у вступній та описовій частинах постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 не досліджена заявлена позивачем у суді першої інстанції вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої діями та рішенням відповідача. Суду належить взяти до уваги наведене під час нового апеляційного розгляду справи, повно висвітливши у тексті судового рішення зміст позовних вимог ОСОБА_1 . З огляду на викладене, з урахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 28 січня 2021 року № 640/167/20, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI). Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;. Відповідно до частин першої, другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; спори фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за виключенням спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Як вбачається з положень статті 1 вищезазначеного Закону виробники і продавці товарів, виконавці робіт, надавачі послуг є суб`єктами господарювання. Приписами частини першої статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (стаття 3 ГК України). Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами (стаття 107 ЦПК України). Позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (частина п`ята статті 110 ЦПК України). Правовий аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій (зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких суб`єктів), а юрисдикція місцевих загальних судів - на спори, що виникають, зокрема, із цивільних відносин (в тому числі щодо захисту прав споживачів). Згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Так, на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. При цьому, як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати протиправними (неправомірними) дії (бездіяльність) суб`єкта владних повноважень -Кабінету Міністрів України при виданні постанови (рішення суб`єкта владних повноважень) від 19.10.2018 №

867. Натомість, належного обґрунтування того, що відповідач є суб`єктом господарювання та у спірних правовідносинах виступає як виробник чи продавець товару, виконавець робіт чи надавач послуг, а позивач - споживач його товару, робіт чи послуг, що дало б можливість суду віднести спір у даній справі до категорії спорів, що стосуються захисту прав споживачів в апеляційній скарзі позивачем не наведено. Колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, згідно з якою системний і комплексний аналіз статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб, як «споживачі, які звернулися з позовними вимогами про захист порушених справ», у переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору, установленому в статті 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а саме Законом України «Про захист прав споживачів». Разом з тим, у вищенаведеній постанові зазначено, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 «Про захист прав споживачів», стаття 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, стаття 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом). Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Відтак, позовні вимоги в частині наявності/відсутності підстав вважати ОСОБА_1 особою, яка звільнена від сплати судового збору за подання позову у цій справі на підставі положень частини третьої статті 22 Закону України «Про судовий збір» задоволенню не підлягають. Правова позиція із аналогічним застосуванням норм законодавства викладена у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №826/10597/17 (адміністративне провадження №К/9901/16978/18). Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої діями та рішенням відповідача, колегія суддів зважає на таке. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. При цьому, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Втім, позивач не довів суду ані факту спричинення моральної шкоди, ані причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачам фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи, зокрема доказів звернення до за довідками від нарколога та психіатра тощо, відтак позовні вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Глущенко Я.Б. Суддя Черпіцька Л.Т.