Постанова 4813 № 495/1481/18

Номер провадження: 22-ц/813/4472/21 Номер справи місцевого суду: 495/1481/18 Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області Горностаєвої Тетяни в інтересах держави на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2019 року по цивільній справі за позовом першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Муравйова Павла Геннадійовича до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, В С Т А Н О В И В: У березні 2018 року перший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Муравйов П.Г. звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з вищевказаним позовом, в якому просив: -визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05.06.2015 № 3033 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0634 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »; -визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 51597798, щодо земельної ділянки площею 0,0634 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341); -визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Головного територіального управління юстиції в Одеській від 13.01.2016 року за № 27808697, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0634 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги мотивовані тим, що Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою виявлено схему земельних оборудок на території смт Затока м. Білгород-Дністровський, пов`язаної із виведенням земель комунальної власності територіальної громади Затоківської селищної ради на користь приватних осіб. Так, позивачем встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Сі» та Затоківською селищною радою 30.06.2011 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва бази відпочинку терміном на 5 років. На підставі технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 24.04.2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0634 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 із земель наданих раніше у користування ТОВ «Вояж-Сі». Рішенням Затоківської селищної ради від 05.06.2015 року № 3033 відповідачу ОСОБА_1 , передано у власність земельну ділянку площею 0,0634 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому державним реєстратором Головного територіального управління юстиції в Одеській за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 , для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 51597798, щодо земельної ділянки площею площею 0,0634 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстровано згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13.01.2016 року за № 27808697. Проте, на думку позивача, ОСОБА_1 , набула право власності на вказану земельну ділянку з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки земельну ділянку було передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено в порушення положень Генерального плану смт Затока та за відсутності детального плану території, а тому рішення Затоківської селищної ради є незаконним, а свідоцтво про право власності недійсним. Вказані обставини стали підставою звернення до суду. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2019 року у задоволенні позову першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Муравйова П.Г. відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з таким рішенням суду, до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою звернулася заступник прокурора Одеської області Горностаєва Тетяна Вікторівна в інтересах держави, в якій просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі Заступник прокурора Одеської області просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність підстав для самостійного представництва прокурором інтересів держави через наявність відповідного уповноваженого державного органу - Державної служби Україна з питань геодезії, картографії та кадастру, який повинен представляти державу у цьому спорі. При цьому, судом не було враховано, що прокурор у даній справі звернувся до суду з позовом як самостійний позивач в інтересах держави щодо захисту права власності територіальної громади на земельну ділянку рекреаційного призначення, розпорядження якою від імені власника здійснює селищна рада, яка у той же час сама допустила порушення. Крім того, у даній справі не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ (т. 2 а. с. 55-63). Затоківська селищна рада та Головне територіальне управління юстиції в Одеській області, відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про час, дату і місце слухання справи 23 березня 2021 року о 14-30 г. сповіщались належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини не явки суду не повідомили. Представник ОСОБА_1 адвокат Самодурова Н.В. в судове засідання не з`явилася, надіслала заяву про відкладення розгляду справи з вказівкою на посилення на території Одеської області карантинних заходів з 23.03.2021 року. Проте незважаючи на посилення карантинних заходів, доступ до залів судового засідання Одеського апеляційного суду не припинено і дозволено з використанням респіраторів (медичних масок) та рукавичок. Тобто доступ сторін до суду не є неможливим у разі відсутності ознак респіраторного захворювання та за умови використання індивідуальних засобів гігієни. Зі змісту заяви представника ОСОБА_1 адвоката Самодурової Н.В. не вбачається, що перешкодою не явки в судове засідання є саме стан здоров`я ОСОБА_1 або її представника адвоката Самодурової Н.В. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення Постановляючи оскаржуване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не навів суду доказів наявності виключного випадку для подання позову, не мотивував представництва прокурором інтересів держави у цій справі та крім того, виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог прокурора. Однак, колегія суддів не може погодитись зі вказаним висновком суду, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що: -30 червня 2011 року між Затоківською селищною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-СІ» було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,2 га терміном на 5 років для будівництва бази відпочинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було розірвано 08 жовтня 2013 року, що підтверджується договором про розірвання договору оренди земельної ділянки (т. 1 а.с. 14-24); -згідно з листом № 02/15/19/4751/2201 від 13 серпня 2014 року виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради було повідомлено, що відповідно до рішення Затоківської селищної ради від 17.04.2014 року № 1966 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-СІ» складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок» до управління містобудування та архітектури міської ради була надана технічна документація із землеустрою земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.25); -17 квітня 2014 року на ХХХХІХ-й сесій VI скликання Затоківської селищної ради було прийнято рішення № 1933 ««Про надання дозволу ТОВ «Вояж-СІ» складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок» (т.1 а.с.32); -рішенням Затоківської селищної ради № 1967 від 20 червня 2014 року було затверджено технічну документацію з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва і обслуговування б/в «Вояж-СІ» за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.33); -згідно з висновком по технічній документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ТОВ «ВОЯЖ-СІ» для будівництва бази відпочинку за адресою: АДРЕСА_1 , № 522 від 08 серпня 2014 року, Управління містобудування та архітектури погодило ТОВ «ВОЯЖ-СІ» поділ та об`єднання земельних ділянок загальною площею 1,2000 га на окремі земельні ділянки для передачі наступним громадянам: гр. ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,0634 га. за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.26); -рішенням Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3033 відповідачці ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку площею 0,0634 га. (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.36); -у подальшому, за результатами розгляду документів, поданих Відповідачем для оформлення права власності, згідно рішення від 13 січня 2016 року № 27808697 було зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0634 га (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т.1 а.с. 37-43). Відповідно до положень ст.13,14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ст. 19 Конституції України, посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 2,19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. З приводу обґрунтованості звернення Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою з позовом до суду з метою захисту інтересів держави та необхідність такого захисту саме прокуратурою, а не органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, колегія суддів зазначає наступне. Обґрунтовуючи звернення до суду з відповідним позовом, прокурор вказував, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (якщо така буде встановлена), на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, у суспільному інтересу не відповідає. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки державної власності у приватне користування з метою відновлення прав та законних інтересів територіальної громади землі, яка вибула з її користування і розпорядження незаконно. Так, відповідно до ст. 45 ЦПК України, який діяв на момент звернення прокурора з позовом, передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-УІІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. За змістом положень статей 25, 26, 31, 33 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97- ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду із цим позовом, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження у галузі будівництва - щодо здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердження містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій та вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування, а у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища - щодо організації і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою. Виконавчими органами міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи міських рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (частини перша, друга статті 11 Закону № 280/97-ВР). Пунктом 2.1 Положення «Про управління містобудування та архітектури Білгород- Дністровської міської ради», затверджений рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 06 березня 2013 року № 540-VI, визначено, що Управління містобудування та архітектури Білгород-Дністровської міської ради, зокрема, розглядає пропозиції та надає до міської ради висновки щодо визначення території, вибору, вилучення, приватизації та надання земель для містобудівних потреб відповідно до законодавства. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом повноважень для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим. Вказаного висновку дійшла Велика палата Верховного суду, виклавши його у постанові від 26 травня 2020 року за результатами розгляду справи №912/2385/18. Виходячи із зазначеного, колегія суддів доходить висновку, що прокурор є належним позивачем у даній справі. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування. Статтею 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 1ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно з ч. ч. 6-9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно в законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Стаття 121 ЗК України не встановлює можливість безоплатної передачі громадянам земельної ділянки для будівництва оздоровчо-розважального комплексу. 11 вересня 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 712/10864/16-а, в якій дійшла наступних висновків стосовно питання про зміну цільового призначення земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Статтею 122 ЗК України, серед іншого, передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У той же час відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР, до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Матеріалами справи підтверджено, що між Затоківською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Вояж-Сі» (далі - ТОВ «Вояж-Сі») 30 червня 2011 року було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,2 га для будівництва бази відпочинку терміном на 5 років, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:001:0268, зареєстрований у відділі Держкомзему у м. Білгород-Дністровському Одеської області від 05.07.2011 за № 511030004000026. 08 жовтня 2013 між Затоківською селищною радою та ТОВ «Вояж-Сі» укладено договір про розірвання зазначеного договору оренди земельної ділянки, про що державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішенням за індексним номером 6535561 від 08.10.2013 року внесено відповідні відомості. 17 квітня 2014 року Затоківською селищною радою надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою ТОВ «Вояж-Сі» щодо складання документів, що посвідчують право користування зазначеною земельною ділянкою, при поділі земельної ділянки, яку затверджено рішенням від 20 червня 2014 року. Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно зі ст. 2 ЗК України, земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї( частки). Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано статтею 118 ЗК України. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. При цьому, статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Таким чином з метою отримання земельної ділянки безоплатно у власність громадянами має бути виготовлено та надано на погодження відповідний проект землеустрою. Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 січня 2018 року, підставою для державної реєстрації земельної ділянки стала технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ТОВ «Вояж-Сі» (т. 1 а. с. 37). Відповідно до ч. 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Згідно ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Як зазначалось вище, земельна ділянка, що була передана ОСОБА_1 в порядку безоплатної передачі (ст. 121 ЗК України) для індивідуального дачного будівництва, була сформована шляхом поділу, за технічною документацією із землеустрою щодо поділу. Разом з тим, вказана земельна ділянка по АДРЕСА_1 до її формування входила до єдиного масиву (ділянки), площею - 1,2 га., що перебував в оренді ТОВ «ВОЯЖ-СІ» до 2013 року. В пункті 15 Договору оренди від 12 листопада 2004 року, укладеного між Затоківською селищною радою та ТОВ «ВОЯЖ-СІ», зазначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є будівництво бази відпочинку. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про те, що, передаючи у власність ОСОБА_1 спірну ділянку, Затоківська селищна рада змінила її цільове призначення без проведення та дотримання встановленої процедури, оскільки поділ земельної ділянки можливий лише із збереженням її цільового призначення, в той час, як в даному випадку поділ проведено зі зміною цільового призначення земельної ділянки (з «будівництво бази відпочинку» на «індивідуальне дачне будівництво»). Оскільки технічна документація щодо поділу та об`єднання земельних ділянок не відповідала приписам ст. ст. 25, 56 Закону України «Про землеустрій», постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року у справі № 815/4904/14 було визнано протиправними та скасовані рішення Затоківської селищної ради від 17 квітня 2014 року №1933 «Про надання дозволу ТОВ «Вояж-Сі» на складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою при поділі земельних ділянок»; рішення Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року №1967 «Щодо затвердження технічної документації з землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для будівництва та обслуговування б /в Вояж-Сі» за адресою: АДРЕСА_1 ». Рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 815/4904/14 вмотивовано тим, що технічна документація щодо поділу та об`єднанню земельних ділянок не відповідає приписам ст. 56 ЗУ «Про землеустрій», а тому і не підлягала затвердженню Затоківською селищною радою згідно рішення від 20 червня 2014 року №1967. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Посилаючись на Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 січня 2018 року, суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем факту затвердження рішенням Затоківської селищної ради від 20 червня 2014 року саме технічної документації, яка слугувала підставою для державної реєстрації спірної земельної ділянки, переданої відповідачу ОСОБА_1 . Між тим, державна реєстрація спірної земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, яка раніше перебувала у користуванні ТОВ «Вояж-Сі», 18 червня 2014 року, виконаної інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_2 . Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України можуть набувати право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності. Зокрема, правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено ч. 1 ст. 116 ЗК України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або за результатами аукціону. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано ст. 118 ЗК України, вимогами якої визначено процедуру подачі громадянами заяви щодо вибору місця розташування земельної ділянки та її розгляду, отримання дозволу, розроблення та погодження проекту відведення земельної ділянки та прийняття відповідного рішення про передачу земельної ділянки у власність. Так, відповідно до положень ч. ч. 6-10 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна рада, в свою чергу, розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. За приписами наведених положень земельного законодавства проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У подальшому проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та розглядається відповідною радою, якою приймається рішення про передачу земельної ділянки у власність. Таким чином, недотримання встановленого порядку набуття права власності на землю з боку хоча б однієї із сторін є порушенням чинного земельного законодавства. Згідно ст. 19 ЗК України закріплено категорії земель, в тому числі й землі рекреаційного призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно ч.1 ст..20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Між тим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. Зокрема, приписами ст. 50 ЗК України встановлено, що землі рекреаційного призначення - це земельні ділянки, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. У свою чергу, відповідно до ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації. Таким чином, землі рекреаційного призначення можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, кожний з яких характеризується власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів. Частина 5 ст. 20 ЗК України встановлює обов`язок власників (користувачів) використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання. Проте, судом першої інстанції при розгляді даної справи не враховано, що відповідно до ст.1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - це її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 дійшла висновків, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, не тільки прокурора та позивача, а й відповідача у справі. Земельне законодавство передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою. Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органом, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі. Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни. Таким чином, виходячи з того, що цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ТОВ «Вояж-Сі», значилось як будівництво бази відпочинку, то після поділу цієї земельної ділянки Затоківська селищна рада мала розпорядитись відповідно до нього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва. У зв`язку з цим, у даному випадку має місце формування нової земельної ділянки, що в свою чергу вимагає виготовлення такого виду документації із землеустрою як проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію розвиток території. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Спірна земельна ділянка, згідно Генерального плану смт Затока, відноситься до земель рекреаційного призначення, вид використання - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Крім того, відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 19 Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. Як вбачається з листа Затоківської селищної ради від 17 січня 2018 року № 26/01-27 селищною радою детальний план території щодо вказаної земельної ділянки не розроблявся та не погоджувався (т.1 а.с. 34), що свідчить про відведення спірної земельної ділянки у власність з порушенням рішенням приписів законодавства. Відведення вказаних земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва не відповідає наявній містобудівній документації, що є грубим порушенням приписів земельного та містобудівного законодавства. ТОВ «Вояж-Сі» у 2011 році на умовах оренди було надано земельну ділянку загальної площею 1,2 га для будівництва об`єкту рекреації - бази відпочинку. Проте, незважаючи на розірвання у 2013 році договору оренди, в 2014 році товариством здійснено її поділ, з подальшою передачею на підставі технічної документації про поділ сформованих земельних ділянок вже у приватну власність громадян, в тому числі й ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва. Отже, незважаючи на відсутність законних підстав набуття земельної ділянки, саме ОСОБА_1 ініційовано питання про надання її у власність. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів вчинення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (станом на момент проведення вказаної реєстрації права власності) у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Згідно ч. 4 ст. 15 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та з обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно станом на 13 січня 2016 року визначались Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 15 грудня 2015 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону. Таким чином, враховуючи, що на розгляд державного реєстратора у відповідності до п.44 Порядку був наданий витяг з Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що цільове призначення земельної ділянки є для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що не підлягає безоплатній приватизації громадянином, державний реєстратор зобов`язаний був прийняти рішення про відмову у проведенні державної реєстрації права власності. Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель Велика Палата Верховного Суду вважала, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі. ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення природоохоронного та історико-культурного призначення. Аналогічних висновків Верховний суд дійшов у постановах від 08 травня 2018 у справі №521/4789/17, від 30 травня 2018 у справі № 308/7923/16-ц, від 27 червня 2018 у справі №3 62/3134/14-ц, від 04 липня 2018 у справі № 826/8492/17, від 17 липня 2018 у справі №712/9000/16-а, від 21 лютого 2019 у справі № 813/6231/14, від 26 червня 2019 у справі №701/902/17-ц. Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Одночасно, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог до Головного територіального управління юстиції в Одеській області. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано». Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Отже, позивачем не зазначено, яким саме рішенням, діями чи бездіяльністю Головного територіального управління юстиції в Одеській області було порушено права та законні інтереси Одеської міської ради. Відповідно до норм чинного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття рішення про державну реєстрацію є дискреційним, тобто виключним повноваженням державного реєстратора. З вище наведеного виходить, що суд першої інстанції правомірно відмовив у вимогах до Головного територіального управління. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), вказано, що під час розгляду справи суди мають врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є саме скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права (п. 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в частині скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13 січня 2016 року, індексний номер: 27808697, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0634 га. для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341), необхідно розуміти і як скасування запису про проведену державну реєстрацію про право власності. Такого ж висновку, за аналогічного кола учасників справи, дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 153/1327/18. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими частково, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. З, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції зроблені при їх невідповідності обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову прокурора. Наведене вище свідчить про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог прокурора. Крім того, згідно з ст. 1 ЗУ «Про місцеве самоврядування», Затоківська селищна є представницьким виборним органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Статтею 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Підставою для набуття територіальною громадою в особі Затоківської селищної ради права комунальної власності на землю є безоплатна передача їй землі державою. Оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів. Порушення інтересів територіальної громади смт Затока полягають у незаконному набутті ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку комунальної власності, площею - 0,0634 га., тобто, у протиправному позбавлені територіальної громади смт Затока права на вищезазначену земельну ділянку. Прийняття незаконного рішення про передачу у власність земельної ділянки комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України). Виходячи із викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов необгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до Затоківської селищної ради та ОСОБА_1 . При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до частково неправильного вирішення справи, у зв`язку із чим рішення Білгород- Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2019 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову прокурора. Крім того, на підставі положень ч. 13 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Затоківської селищної ради та ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури судові витрати у загальному розмірі 13 215 грн., тобто, по 6 607, 50 грн. з кожного. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області - задовольнити частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2019 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора - задовольнити частково. Визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 року № 3033 «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0634 га. (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ». Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 13 січня 2016 року щодо земельної ділянки площею 0,0634 га. для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341). Визнати незаконним рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13 січня 2016 року, індексний номер 27808697, на підставі якого за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0634 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341). Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав № 828006651103 про проведену державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0634 га. для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:001:0341). В задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури до Головного територіального управління юстиції в Одеській області - відмовити. Здійснити перерозподіл судових витрат. Стягнути з Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (код ЄДРПОУ 04527052) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь прокуратури Одеської області (реквізити: прокуратура Одеської області, 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, ЄДРПОУ 03528552, р/р 35213085000564 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, неприбуткова організація) судові витрати у загальному розмірі 13 215 грн., тобто, по 6 607, 50 грн. з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 07.04.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова