Постанова 4857 № 140/12308/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/12308/20 пров. № А/857/839/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Макарика В.Я. суддів Бруновської Н.В., Матковської З.М. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року ( головуючий суддя в суді першої інстанції Мачульський В.В.) у справі № 140/12308/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В: 25 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.04.2020 №0018502-5133-0311. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 27.04.2020 №0018502-5133-0311. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143483) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Головне управління ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 07.12.2004, є платником податків та відповідно до Відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України здійснює види діяльності за КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво (основний); КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (а.с.13-15). Згідно центральної бази даних ДПС України (ІТС Податковий блок) та відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності позивача перебуває нежитлове приміщення загальною площею 1378 м.кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі наведених даних у автоматичному режимі засобами ІС «Податковий блок» відповідачем було сформовано податкове повідомлення-рішення №0018502-5133-0311 (форма «Ф») від 27.04.2020 року з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік на суму 46 033,20 грн. Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенції контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України). Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»). Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості». До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції. Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво». Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об`єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах. З матеріалів справи видно, що основними видами діяльності позивача за КВЕД є 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво (основний); КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням. Судом першої інстанції встановлено, що 13.03.2006 був прийняти акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта (а.с.9-12). Згідно даного акту частина овочесховища що належить позивачу була реконструйована під приміщення для встановлення деревообробного верстата для його подальшого використання у підприємницькій діяльності ОСОБА_1 . Площа реконструйованого приміщення під деревообробний цех становить 108 кв.м. Провівши відповідну реконструкцію овочесховища та прийнявши в експлуатацію деревообробний цех позивач не вніс зміни до реєстру речових прав на нерухоме майно. З довідки №336 від 07.08.2020 виданої виконавчим комітетом Колківської селищної ради №5 Четвертнянський старостинський округ видно, що у приміщенні овочесховища що знаходиться за адресою вул. Незалежності, 129, с. Четвертня, Маневицького району, Волинської області дійсно знаходиться лісопильне та стругальне виробництво (а.с.18). На підтвердження здійснення позивачем господарської діяльності з виробництва лісопильного та стругального виробництва у вказаному нежитловому приміщені, останнім надано ряд договорів купівлі-продажу необробленої деревини укладених з ДП СЛАП «Рожищеагроліс» у 2019 році, аукціонні свідоцтва (а.с.21-28). Таким чином, позивач підтвердив, що він здійснює закупівлю товарів для промислового виробництва, а в подальшому реалізовує цей товар. Вказані вище документи підтверджують, що позивачу на праві власності належить нежитлове приміщення, яке за своїм призначенням є деревообробним цехом. Суд першої інстанції вірно зазначив, що норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого підпунктом 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у підпункті 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності фізичним особам, до об`єктів, які не оподатковуються в силу закону за умови використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Вказаний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 по справі № 820/3556/17, відступивши від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформовано новий правовий висновок, відповідно до якого визначено, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Врахувавши викладені аргументи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку наявні правові підстави для застосування до переліку об`єктів нерухомого майна, якими володіє позивач підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому спірне податкове повідомлення-рішення від 27.04.2020 №0018502-5133-0311 є таким, що не ґрунтується на нормах закону. Взявши до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки суду є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, , суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 140/12308/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. Я. Макарик судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська