Постанова 4857 № 140/16467/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/16467/20 пров. № А/857/10368/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Кушнерика М. П., Пліша М. А. з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 140/16467/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень та податкової вимоги,- суддя в 1-й інстанції Костюкевич С. Ф., час ухвалення рішення 15.02.2021 року, місце ухвалення рішення м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Головного управління ДПС, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №21644-03 від 26 травня 2017 року на суму 18171,00 грн, №7572-17 від 15 лютого 2018 року на суму 18171,00 грн, №0001612/0000-0311 від 19 березня 2018 року на суму 30864,00 грн, №0001611/0000-0311 від 19 березня 2018 року на суму 11332,80 грн, №0004095/5113-0311 від 01 квітня 2019 року на суму 35908,34 грн, №0004094/5113-0311 від 01 квітня 2019 року на суму 13185,00 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 26 травня 2017 року №21644-03, від 19 березня 2018 року №0001612/0000- 0311, від 19 березня 2018 року №0001611/0000-0311, від 01 квітня 2019 року №0004095-5113-0311, від 01 квітня 2019 року №0004094-5113-0311, від 27 квітня 2020 року №0018553-5133-0311, від 27 квітня 2020 року №0018552-5133-0311 та податкову вимогу від 15 лютого 2018 року №7572-17. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, основним видом його діяльності є розведення великої рогатої худоби молочних порід, а допоміжним видом діяльності є виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів. Звертає увагу, що для застосування норми пп. ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідна наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості призначений безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, однак позивачем не надано жодного підтвердження, що він є сільськогосподарським товаровиробником та використовує об`єкти нерухомого майна для сільськогосподарського призначення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки він є сільськогосподарським товаровиробником, основними видами його діяльності є розведення великої рогатої худоби молочних порід; розведення овець і кіз; виробництво інших дерев`яних конструкцій і столярних виробів. Звертає увагу, що об`єкти нерухомості, які належать йому на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не здаються в оренду, лізинг чи позичку , а тому на підставі пункту ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції. Представник відповідача (апелянта) Кучер Д. А. в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов в позові відмовити. Представник позивача Тертичний Ю. В. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Крім того, контролюючим органом подано клопотання про заміну сторони відповідача на його правонаступника - Головне управління ДПС у Волинській області, як відокремленого підрозділу ДПС України. З огляду на те, що правонаступником Головного управління ДПС у Волинській області є Головне управління ДПС у Волинській області, утворене як відокремлений підрозділ ДПС України, колегія суддів вважає за необхідне, у відповідності до ст.52 КАС України, допустити заміну відповідача у справі на правонаступника - Головне управління ДПС у Волинській області, як відокремленого підрозділу ДПС України. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником об`єктів нерухомого майна, а саме: будівля, А-1 корівник №2, а прибудова, а1 тамбур, а2 тамбур, загальною площею 1929 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; будівля, А-1 телятник №3, а тамбур, загальною площею 708,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 10-11). Головне управлінням ДПС у Волинській області на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК та відповідно до зазначених відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначило позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та прийняло податкові повідомлення-рішення і податкову вимогу, а саме: податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2017 року №21644-03, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2016 рік у розмірі 18171,00 грн (а.с. 6); податкова вимога від 15 лютого 2018 року №7572-17 на суму 18171,00 грн; податкові повідомлення-рішення від 19 березня 2018 року №0001612/0000-0311 та №0001611/0000-0311, відповідно до яких позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2017 рік у розмірі 30864,00 грн та 11332,80 грн (а.с. 8); податкові повідомлення-рішення від 01 квітня 2019 року №0004095-5113-0311 та №0004094-5113-0311, відповідно до яких позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2018 рік у розмірі 35908,34 грн та 13185,00 грн (а.с. 8 зворот); податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2020 року №0018553-5133-0311 та №0018552-5133-0311, відповідно до яких позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2019 рік у розмірі 40248,59 грн та 14778,68 грн (а.с. 9). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а об`єкти нерухомості, які належать йому на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не здаються в оренду, лізинг чи позичку, а тому на підставі пункту ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Ст.67 Конституції України передбачає обов`язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України. З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року № 71-VIII(далі - Закон № 71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме: податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю. Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України передбачає, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо. Згідно з підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку про те, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у виді звільнення від його сплати відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України є сукупність трьох умов: перша з яких власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, друга об`єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, третя - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) не здається власником в оренду, лізинг, позичку. Так, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9). Поняття ж "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, згідно з яким це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Визначення поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття виробники сільськогосподарської продукції. Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України Про сільськогосподарський перепис виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №560/168/19. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, видами діяльності якого є: розведення великої рогатої худоби молочних порід (основний); і кіз; виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 12). Крім того, об`єкти нерухомого майна, а саме: будівля, А-1 корівник №2, а прибудова, а1 тамбур, а2 тамбур, загальною площею 1929 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та будівля, А-1 телятник №3, а тамбур, загальною площею 708,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які належать позивачу на праві власності, і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Колегія суддів зазначає, що вищезазначені об`єкти нерухомого майна підпадають під ознаки - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; ОСОБА_1 використовує ці приміщення у своїй господарській діяльності, не здає у оренду, лізинг, позичку, а тому такі не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу припису пункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Доказів протилежного, відповідачем суду не надано, і такі у матеріалах справи відсутні. Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивач є сільськогосподарським товаровиробником, а об`єкти нерухомості, які належать йому на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом донараховані податкові зобов`язання, є будівлями/спорудами, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не здаються в оренду, лізинг чи позичку, а тому на підставі пункту ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 140/16467/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді М. П. Кушнерик М. А. Пліш Повне судове рішення складено 13 вересня 2021 року.