Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/5938/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/5938/20 пров. № А/857/9182/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В., суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я., з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі № 140/5938/20 (головуючий суддя Сорока Ю.Ю., м. Луцьк) за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И В : 16 квітня 2020 року фізична особа-підприємець (ФОП) ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми ,,В1 від 17.02.2020 №0002843302. Рішенням від 22 червня 2020 року Волинський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Волинській області форми В1 від 17.02.2020 №0002843302. Також суд стягнув на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5 336 гривень 37 копійок. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Волинській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте без з`ясування усіх обставин справи, повноти та об`єктивності дослідження доказів та з порушенням норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи контролюючого органу про те, що під час перевірки ФОП ОСОБА_1 не надала документального підтвердження факту використання придбаного легкового автомобіля в операціях, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, а саме: договорів перевезення, заявки на надання послуг перевезення легковим транспортом, шляхових листів, ТТН, наказів на відрядження, авансових звітів, платіжних доручень, інших документів, які б підтверджували оплату послуг перевезення придбаним автомобілем. Таким чином, перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у податковій декларації за листопад 2019 року в порушення підпунктів ,,а, ,,г пункту 198.5 статті 198, статті 199, підпункту ,,б пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України завищила суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на суму 355758,00 грн. З огляду на викладене, відповідач вважає правомірним оскаржене податкове повідомлення-рішення, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. ФОП ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі. Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення з таких підстав. Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що у період з 22.01.2020 по 28.01.2020 посадові особи ГУ ДПС у Волинській області провели виїзну позапланову документальну перевірку суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності формування від`ємного значення податку на додану вартість за період з 01.02.2019 по 28.02.2019, з 01.10.2019 по 30.11.2019 та декларування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявлених на рахунок платника у банку за період з 01.11.2019 по 30.11.2019, за результатами якої складений акт перевірки від 04.02.2020 №1998/03-20-33-02/ НОМЕР_1 (а.с.5-21) В акті перевірки зафіксовано, крім іншого, що на порушення вимог підпункту ,,г пункту 198.5 статті 198, пункту 199.1 статті 199, пункту 200.1, підпункту ,,б пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу (ПК) України у податковій декларації за листопад 2019 року ФОП ОСОБА_1 допустила завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на суму 355 758, 00 грн. На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення форми В1 від 17.02.2020 №0002843302, яким позивачу зменшена суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 355 758 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 177 879 грн. (а.с.4) Висновки контролюючого органу про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2019 року на суму 355 758 грн. ґрунтуються на тому, що позивач у складі податкового кредиту неправомірно відобразила ПДВ на суму 355 758 грн., яка сформована за наслідками операції з придбання легкового автомобіля Audi Q8 н/з НОМЕР_2 , який зареєстрований на фізичну особу, а не на суб`єкта господарювання. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що документи, які містяться в матеріалах справи дають підстави суду вважати, що придбаний позивачем автомобіль використовується у її господарській діяльності. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_1 дотрималась вимог податкового законодавства щодо включення суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту у листопаді 2019 року за операцією з придбання транспортного засобу. Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є помилковими. Так, відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2). Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6). Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності. Пунктами 200.1 та 200.2 ст. 200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. За змістом підпункту ,,б пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету. Суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази та встановив, що до податкового кредиту декларації з ПДВ за листопад 2019 року ФОП ОСОБА_1 включила суму ПДВ у розмірі 355 758, 33 грн., сплачену при придбанні легкового автомобіля Audi Q8, номер кузова НОМЕР_3 , 2018 року виготовлення, відповідно до договору №384243 від 20/02/2019, укладеного між ТОВ ,,Ніко Захід Преміум (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) на суму 2 134 550, 00 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 355 758, 33 грн (а.с.22-25). На виконання даного договору зазначений легковий автомобіль був переданий позивачу на підставі акта приймання-передачі №575 від 20/02/2019 (а.с.27). Оплата за придбаний автомобіль була проведена в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 19.02.2019 №10155 на суму 134 550, 00 грн. та від 20.02.2019 №1236 на суму 2 000 000, 00 грн (а.с.28-29). Також, продавець даного товару видав покупцю (ФОП ОСОБА_1 ) податкову накладну від 20.02.2019 №384243 на суму 1 778 791, 67 грн. та ПДВ в сумі 355 758 грн (а.с.26). Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , легковий автомобіль Audi Q8, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 зареєстрований на ОСОБА_1 , яка є його власником (а.с.30). Придбання позивачем транспортного засобу підтверджено відповідними первинними документами, які видані та заповнені відповідно до вимог законодавства, про що не заперечував відповідач. У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 803/428/17 (касаційне провадження К/9901/35920/18) Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1338 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено реєстрацію транспортних засобів лише за юридичними або фізичними особами, тому у свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів не може зазначатися як їх власник фізична особа-підприємець. Отже, як вбачається зі змісту даної норми, транспортні засоби реєструються за їх власниками (фізичними чи юридичними особами), а реєстрація за фізичними особами-підприємцями не передбачена. Тобто, не може вважатись об`єктивним висновок про те, що неможливість державної реєстрації транспортних засобів за фізичними особами-підприємцями не позбавляє права таких осіб на податковий кредит щодо операцій з придбання транспортних засобів, якщо були дотримані умови його формування, визначені Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Більш того, під час проведення контрольного заходу позивачем, за доводами органу доходів і зборів, не надано доказів ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів. Наведені обставини фізичною особою-підприємцем шляхом подання належних, допустимих та достовірних доказів у судовому процесі не спростовано. А відтак, доводи судових інстанцій про протиправність оскаржуваного акта індивідуальної дії є помилковими. У відповідності до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи наведені в постанові Верховного Суду висновки, колегія суддів дійшла переконання, що визначальною правою підставою для віднесення фізичною особою-підприємцем до податкового кредиту відповідного податкового періоду суми ПДВ, сплаченої у вартості придбаного та зареєстрованого на цю ж фізичну особу легкового автомобіля, є використання цього автомобіля у межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. При цьому, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що таке використання, враховуючи вимоги пункту 44.1 статті 44 ПК України, повинно підтверджуватись документально. В акті перевірки (а.с. 17) зазначено, що під час перевірки СПД ОСОБА_1 не надала документального підтвердження (договори перевезення, заявки на надання послуг перевезення легковим автотранспортом, платіжних доручень та інших документів на підтвердження оплати СПД ОСОБА_1 послуг з перевезення автомобілем Audi Q8, шляхових листів, товарно-транспортних накладних, наказів на відрядження, авансових звітів та інш.) . Згідно акта ФОП ОСОБА_1 підтверджує, що надані нею документи, які використані при проведенні перевірки достовірні та повернуті їй після закінчення перевірки в повному обсязі, додаткових (інших) документів, що свідчать про діяльність за період, що перевіряється, немає. Під вказаним абзацом акта стоїть підпис суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 . Доказів подання зауважень чи заперечень на акт перевірки позивач суду не надала. Також позивач не надала доказів ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, в тому числі і автомобіля Audi Q8. . Відповідно до приписів пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не подала належних, допустимих та достовірних доказів у судовому процесі на підтвердження факту використання автомобіля Audi Q8 у межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях, що свідчить про протиправність віднесення суми ПДВ, сплаченої у вартості вказаного автомобіля, до складу податкового кредиту. Таким чином, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржене податкове повідомлення- рішення, відповідач діяв в межах своєї компетенції та у відповідності до вимог законодавства, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог. Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення та наявності підстав для задоволення позовних вимог. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, допустився помилки в частині застосування норм матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову. За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст.315, ст. ст. 317, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі № 140/5938/20 скасувати та ухвалити постанову. В задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми ,,В1 від 17.02.2020 №0002843302 відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 29.10.2020.