Постанова 4824 № 756/14150/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/14150/20 Головуючий у І інстанції - Андерчук Т.В. апеляційне провадження №22-ц/824/4584/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Гуля В.В., суддів Оніщука М.І., Мельника Я.С., за участю секретаря Линок В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року у справі за заявою представника позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Свірєпової Анни Валеріївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві) Володковича Володимира Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію права власності,- встановив: У листопаді 2020 року позивачі звернулися до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві) Володковича В.В. про визнання протиправним та скасування рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію права власності. 08 грудня 2020 року представником позивачів подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій вона просила суд накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 30,40 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 , та заборонити державним реєстраторам, нотаріусам та посадовим особам, які відповідно до законодавства наділені повноваженнями державних реєстраторів, провадити будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації права власності на указану квартиру. Заява мотивована тим, що 29 травня 2013 року між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики грошей, виконання якого було забезпечене іпотечним договором від 29 травня 2013 року, укладеним між відповідачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , предметом іпотеки за яким є квартира АДРЕСА_1 . 16 липня 2018 року ОСОБА_2 дізналась про те, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Володковича В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 січня 2015 року, індексний номер 18742336. Позаяк указаний об`єкт нерухомості вибув з володіння позивачів поза їх волею, позивачі пред`явили позов про визнання протиправним та скасування рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію права власності. На думку заявника, невжиття заходів забезпечення позову надасть можливість ОСОБА_1 або іншим особам вчинити дії, спрямовані на відчуження квартири, що істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року заяву представника позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Свірєпової Анни Валеріївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві) Володковича Володимира Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію права власності - задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 30,40 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 . У задоволенні решти вимог заяви - відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду в частині вжиття судом заходів забезпечення позову скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, та порушенням норм процесуального права або неправильне застосування судом норм матеріального права. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що квартира, на яку накладено арешт, належить відповідачу з січня 2016 року і весь цей час в квартирі зареєстровані та проживають позивачи і жодних дій по відчуженню квартири відповідач не вчиняв. тому висновок суду про те, що відповідач може вчинити дії щодо відчуження квартирир на користь третіх осіб нічим не підтверджена, доказів реальності таких намірів не надано. Крім того, апелянт вважає, що самі правові підстави державної реєстрації позивачі не оспорюють тобто не оспорюють право власності відповідача на квартиру, тому такий спір взагалі не підлягає розгляду у суді, оскільки рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора відповидно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мали бути оскаржені до Міністерства юстиції України і, лише після відмови в задоволенні такої скарги дії Мін`юсту можуть бути оскаржені у суді в зв`язку з чим порушений вказаний порядок. Перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що підстав для задоволення аепляційної скарги не має виходячи з наступного. Задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині, суд виходив з того, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Оскільки на сьогодні право власності на квартиру зареєстровано за відповідачем, останній може вчинити дії щодо відчуження майна на користь третіх осіб, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулись. Крім того, виходячи з фактичних обставин справи спору, позов направлений на захист свого суб`єктивного права, а саме права власноті на квартиру. Оскільки позивачі оскаржуть реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_1 , то можлива реєстрація права власності за іншою особою, що призведе до того, що рішення суду, навіть якщо воно буде ухвалено на користь позивачів, не призведе до ефективного захисту порушеного права, так як скасована реєстрація буде стосуватися неактуального реєстраційного запису. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до відчуження спірного об`єкта нерухомості будь-яким способом, не забороненим законом, що у разі задоволення позову призведе до нових спорів між особами, за якими буде зареєстроване право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, та позивачами, а також можливим порушенням їх прав як законних набувачів. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в провадженні Оболонського районного суду міста Києва на час розгляду заяви про забезпечення позову перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві) Володковича Володимира Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення та запису державного реєстратора про реєстрацію права власності, в якому позивачі просять: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління юстиції у м. Києві) Володковича Володимира Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень , індексний № 18742336 від 20 січня 2015 року, відповідно до якого вирішено провести державну реєстрацію права власності форма власності: приватна, на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 30,40 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 . -В зв`язку з чим скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власноті № 8444893, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Володковичем Володимиром Володимировичем. - відновити становище, що існувало раніше, а саме: поновити реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,8 кв. м, житловою площею 30,40 кв. м, за позивачами. Зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом позову є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, предметом якого є вказана квартира, за суб`єктом ОСОБА_1 . Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що невжиття заходу забезпечення позову може призвести до відчуження спірного об`єкту нерухомості будь-яким способом, не забороненим законом, що у разі задоволення позову призведе до нових спорів між особами, за якими буде зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, та позивачем, а також можливим порушенням їх прав як законних набувачів. Так, забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору. Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що при вжитті заходів забезпечення даного позову враховано: зміст позовних вимог, співмірність вжитих заходів із вимогами та видом забезпечення. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» Верховний Суд дав роз`яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо забезпечення позову, оскільки такий спосіб забезпечення позову прямо передбачений чинним законодавством та є співмірним заявленим вимогам та ґрунтується на положенні статті 150 ЦПК України, за змістом якої позов може бути забезпечений накладенням арешту на спірне майно. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судового рішення першої інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право, в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, в зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що звернення до суду є передчасне, є необгрунтовані, оскількі таке право гарантоване законодавством про цивільне судочинство, Конституцією України. Інші аргументи стосуються питань з`ясування яких підлягає під час вирішення справи по суті. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин апеляційна скарга не містить доводів, які є підставою для скасування ухвали, тому підлягає залишенню без задоволення. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач В.В. Гуль Судді М.І. Оніщук Я.С. Мельник