Постанова 4856 № 560/2023/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2023/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В. Суддя-доповідач - Залімський І. Г. 18 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Залімського І. Г. суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (ухвалене у м. Хмельницькому 13.10.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, третя особа - Управління Служби безпеки України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДМС України в Хмельницькій області від 26.02.2020 №68014300002868 про відмову в надані дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію»; - зобов`язати Управління ДМС України в Хмельницькій області повтор но продовжити розгляд заяви від 17 вересня 2019 року про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію» та прийняти по ній нове рішення відповідно до чинного законодавства України. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.10.2020 позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.10.2020 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що 25.02.2020 до УДМС України в Хмельницькій області надійшла відповідь Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області №72/2/202/2479 про те, що УСБУ у Хмельницькій області не погоджує надання громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну, так як остання порушила ч. 4 ст. 10 Закону України «Про імміграцію», вказавши завідомо неправдиву інформацію стосовно себе в ході подачі заяви для отримання дозволу на імміграцію та її діяльність суперечить забезпеченню національних інтересів України. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказала на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважила, що підстави для скасування позивачеві дозволу на імміграцію відсутні, а рішення відповідача про скасування такого дозволу позивачеві є необґрунтованим та безпідставним. Третя особа не подала відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.01.2021, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, 17.09.2019 громадянка Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка Республіки Узбекистан, звернулася до Управління ДМС України в Хмельницькій області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки являється дружиною іммігранта (чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець і громадянин Республіки Узбекистан, посвідка на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 від 19.02.2019 терміном дії до 18.02.2029 видана органом 6801, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 видане Луцьким РВ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Волинській області 28 серпня 2019 року). 25.02.2020 до УДМС України в Хмельницькій області надійшла відповідь Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області №72/2/202/2479 про те, що УСБУ у Хмельницькій області не погоджує надання громадянці Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію в Україну, так як остання порушила ч.4 ст.10 Закону України «Про імміграцію», вказавши завідомо неправдиву інформацію стосовно себе в ході подачі заяви для отримання дозволу на імміграцію та її діяльність суперечить забезпеченню національних інтересів України. Рішенням Управлін ня ДМС України в Хмельницькій області від 26.02.2020 №68014300002868 відмовлено позивачу в надані дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію». Позивач вважає вказану відмову протиправною, а тому звернулась до суду. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ні оскаржене рішення відповідача, ні висновок за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в пункті 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", не містить, що свідчить про протиправність спірного рішення. Водночас, суд першої інстанції зауважив, що вирішення питання щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому для належного способу захисту порушеного права позивача суд вважає необхідним зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву громадянки Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне. Відповідно до ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Аналогічна норма міститься також в частині 1 статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання. Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Згідно пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України "Про імміграцію" квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Відповідно до статті 9 Закону України "Про імміграцію" встановлено, що заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Отже, для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою КМУ від 26.12.2002 №1983 (Порядок №1983), рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей приймають територіальні органи ДМС. Згідно з пунктом 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції. Відповідно до пункту 14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Таким чином, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Відповідно до пункту 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені статтею 10 Закону України "Про імміграцію" згідно якої, дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, відповідач прийняв рішення від 26.02.2020 №68014300002868 на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", тобто, "в інших випадках, передбачених законами України". Проте, у цьому рішенні не зазначено який "інший випадок, передбачений законами України" став підставою для висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви позивача, відсутнє посилання на будь-яку норму іншого закону, яка передбачає "інший випадок" та не вказано суть порушення, яке стало причиною відмови. Водночас, факт укладення шлюбу позивачки з іммігрантом ОСОБА_2 , який на законних підставах постійно проживає в Україні, учасниками справи не оспорюється, а тому, ОСОБА_1 має право порушувати питання про набуття статусу іммігранта перед уповноваженим державним органом. Відповідач вказує, що позивач в заяві про надання дозволу на імміграцію зазначив свідомо неправдиві відомості щодо місця її проживання в Україні. Згідно частини 1, 6 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Згідно частини 1 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. Реєстрація та продовження реєстрації тимчасового перебування іноземців, осіб без громадянства здійснюються відповідно до законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Варто зауважити, що положення Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не містять особливих правил реєстрації місця проживання іноземців, а тому, за загальним правилом слід застосовувати норми Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Згідно статті 9 Закону України "Про імміграцію" для надання дозволу на імміграцію до заяви додається, зокрема, копія документа про місце проживання особи. Щодо посилання відповідача у спірному рішенні на пункт 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ні оскаржене рішення відповідача, ні висновок за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в пункті 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", не містить. З урахуванням наведеного рішення Управління ДМС України в Хмельницькій області від 26.02.2020 №68014300002868 про відмову в надані дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію» є протиправним та підлягає скасуванню. Оскільки вирішення питання щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну є дискреційними повноваженнями відповідача, належним способу захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Залімський І. Г. Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.