Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/19432/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19432/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року (повний текст складено 19 жовтня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов`язати вчинити дії,- в с т а н о в и л а: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу інваліда війни та зобов`язати відповідача встановити ОСОБА_2 статус інваліда війни відповідно до п.9 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати відповідні документи про визнання інвалідом війни. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що громадяни, які виконували роботи по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків залучались до цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку письмового провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.03.2007 та вкладки № НОМЕР_2 (а.с.10 зворот). Відповідно до довідки серії КБ-1 №011096 позивачу встановлено першу групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.11). За наслідком звернення позивача до відповідача із заявою щодо встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, листом від 12.03.2019 №10651-2064 (а.с.32) позивача повідомлено про відсутність підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, оскільки в його особовій справі відсутні документи, які підтверджують залучення до складу формувань Цивільної оборони та відомості про роботи, які він виконував під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в складі зазначеного формування. Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача саме до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відсутні достатні підстави для набуття ним статусу інваліда війни згідно з положеннями п.9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони. Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 1803/1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі, і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також, при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. З матеріалів справи вбачається факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, зокрема з довідок ДСП «Чорнобильська АЕС» від 05.11.2018 №0104-195 (а.с.17), довідками ПО «Комбінат» Чорнобильська АЕС ім.В.І.Леніна від 30.03.1988 №06-118 та №118 (а.с.27-28), довідкою Відокремленого підрозділу «Чорнобильська АЕС» ДП НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» від 16.10.1998 №13069 (а.с.31), а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС (стосовно позивача цей факт встановлено), необхідно виконати умову щодо участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. З листа ДСП «Чорнобильська АЕС» від 28.02.2019 №782/01040400-2019 (а.с.18) вбачається, що в архіві підприємства відсутні документи (накази, розпорядження тощо) про залучення працівників ЧАЕС, які брали участь у роботах з ЛНА на ЧАЕС у період з 1986 по 1987 роки до невоєнізованих формувань цивільної оборони. Подані позивачем документи належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Однак, належного документального підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони (наказу, розпорядження, тощо), позивачем не надано. Верховний Суд у своїй постанові від 07.06.2018 у справі № 377/797/17 висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків, і відповідно, мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №826/1427/17, від 27.02.2018 у справі №368/1579/14, від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а, від 21.08.2018 у справі №279/2285/16-а, від 18.10.2018 у справі №753/12234/17, від 30.11.2018 у справі №756/3226/16-а. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем документи не є належними доказами його участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, оскільки вони містять лише інформацію, що позивач перебував у зоні ЧАЕС у певні періоди, проте не вказано, що він був залучений до формувань Цивільної оборони, що свідчить про відсутність підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Подані позивачем документи про створення на Чорнобильській АЕС формувань Цивільної оборони жодним чином не свідчать, що позивач залучався до їх складу. Також колегія суддів не вбачає підстав для витребування від Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації копій розпоряджень начальника Цивільної оборони Київської області під грифом «з обмеженим доступом» чи «цілком таємно», оскільки позивачем не наведено, які саме документи слід витребувати, які обставини вони зможуть підтвердити в рамках вказаного спору та не надано доказів, що він самостійно звертався за отриманням таких документів, однак йому було відмовлено у їх наданні, що могло бути передумовою для витребування судом зазначених доказів. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 15 березня 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма