Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/23537/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23537/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Аліменка В.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Києва) про визнання протиправною та скасування постанови, стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Києва), в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 25.09.2020, винесену в рамках ВП №63136489 Державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Аксьоновим І.О.; - стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн, витрати по сплаті банківської комісії у розмірі 25,00 грн; моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн; витрати по сплаті правової допомоги у розмірі 2000,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судовим рішенням у справі №640/320/21, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця від 25.09.2020 про відкриття виконавчого провадження №63136489, внаслідок чого у відповідача не було підстав для накладення арешту, оскільки постанова про накладення арешту є похідною від постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. Будь-які його письмові пояснення в матеріалах справи відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). В силу положень ч.1 ст.311 КАС України, беручи до уваги, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Святошинському РВ ДВС у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Києва) перебувало виконавче провадження ВП №63136489 з примусового виконання постанови №1АВ 00309063 від 18.06.2020 про стягнення з позивача штрафу в розмірі 510,00 грн, виконавче провадження було відкрито постановою від 25.09.2020 ВП №63136489, якою також визначено стягнути з боржника 51,00 грн виконавчого збору (а.с.36). 25.09.2020 головним державним виконавцем винесено постанову ВП №63136489 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в загальному розмірі 372,00 грн (а.с.38) Постановою головного державного виконавця від 25.09.2020 ВП №63136489 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 933,00 грн (а.с.39). Вважаючи вказану постанову про арешт коштів боржника протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що твердження позивача про протиправність оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У ч.1 ст.5 наведеного Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 6 ч.1 ст.3 наведеного Закону встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.1 ст.26 вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Відповідно до ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною 1 ст.13 наведеного Закону передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з п.7 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Таким чином, накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця належить до повноважень виконавця з метою забезпечення реального виконання рішення та під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. Отже, враховуючи, що виконавче провадження з примусового виконання постанови 1АВ 00309063 від 18.06.2020 про стягнення з позивача 510,00 грн штрафу було відкрито, то на виконання вимог ст.13, 18 Закону України «Про виконавче провадження» відповідачем правомірно винесено постанову про арешт коштів боржника, а твердження позивача, що вказана постанова винесена передчасно є необґрунтованим. Накладаючи арешт на грошові кошти позивача, в межах виконавчого провадження з примусового виконання постанови №1АВ 00309063 від 18.06.2020, виконавець у постанові від 25.09.2020 ВП №63136489 зазначив, що арешт накладається на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів. Отже, приватним виконавцем при винесенні вказаної постанови не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження». Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №755/14912/19, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Обставина щодо не отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження не має наслідком визнання протиправними та скасування рішень державного виконавця, прийнятих в рамках такого виконавчого провадження. Позивач зазначив, що постанова №1АВ 00309063 від 18.06.2020 про накладення на нього штрафу в розмірі 510,00 грн оскаржена до суду та ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 21.07.2020 було відкрито провадження у справі №759/10821/20 про скасування вказаної постанови. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16.11.2020 в адміністративній справі №759/10821/20 за позовом ОСОБА_1 до інспектора поліції ДПП Фабриченка І.В., Департаменту патрульної поліції НП України про визнання протиправною та скасування постанови у задоволенні позову відмовлено (а.с.41-46). В силу ч.1, 2 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.1, 5 ст.308 КАС України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м.Києві від 31.05.2021 у справі №640/320/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинського РВ ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови позов задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову від 25 вересня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, винесену в рамках ВП №63136489 державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). В той же час, вказана обставина не була підставою позову у даній справі та не існувала на момент постановлення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог, в той час, як суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції на момент його постановлення, переглядаючи справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. На момент розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не подано до суду будь-якої інформації про оскарження, або про намір оскаржити постанову державного виконавця від 25.09.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП №63136489. Таким чином, оскільки наведена позивачем в апеляційній скарзі обставина щодо скасування в судовому порядку постанови від 25 вересня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП №63136489 не була підставою позову, вона не може бути розглянута судом апеляційної інстанції та мати наслідком скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови виготовлено 20 жовтня 2022 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова В.О.Аліменко