Постанова 4805 № 295/10390/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/10390/18 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. Категорія 8 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №295/10390/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, встановлення порядку користування земельною ділянкою за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 14 березня 2020 року, просив виділити сторонам в натурі житловий будинок АДРЕСА_1 у наступний спосіб: виділити в натурі на праві власності ОСОБА_2 нерухоме майно, яке підлягає поділу за висновком експерта: літер. «А»: коридор 1-3 площею 6,5 кв.м, житлову кімнату 1-4 площею 10,1 кв.м, житлову кімнату 1-5 площею 11,9 кв. м, коридор 1-6 площею 5,8 кв.м, літер. «а»: 13/25 частин веранди 1-8 площею 3,1 кв.м, літер. «а1»: кухня 1-2 площею 9,1 кв.м, літер. «а2»: тамбур 1-1 площею 3,1 кв.м, огорожу №2, огорожу №3; виділити в натурі на праві власності ОСОБА_1 нерухоме майно, яке підлягає поділу за висновком експерта: літер. «А»: житлову кімнату 2-3 площею 19,3 кв.м, житлову кімнату 2-4 площею 12,1 кв.м, коридор 1-7 площею 6,6 кв.м, літер. «а»: 12/25 частин веранди 1-8 площею 2,9 кв.м, літер «а1»: санвузол 2-2 площею 5,7 кв.м, літер. «а3»: коридор 2-1 площею 7,7 кв.м, сарай площею 6,21 кв.м літер. «б», вбиральню літер. «У», огорожу № 1; припинити право спільної часткової власності; встановити порядок користування земельною ділянкою площею 0,0478 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , за варіантом №3 висновку експерта №109/04-2019, згідно з яким виділити у користування ОСОБА_2 239 кв.м (0,0239 га), що відповідає 1/2 ідеальної частини; виділити у користування ОСОБА_4 239 кв.м (0,0239 га), що відповідає 1/2 ідеальної частини (а.с.188-191 т.2). Позовні вимоги обґрунтовував тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 , належить сторонам на праві спільної часткової власності, в рівних частках. Проте, вони не можуть досягнути згоди з приводу виділу ОСОБА_1 в натурі належної йому частки у праві спільної часткової власності на нерухоме майно. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2020 року, у якому ухвалою від 18 серпня 2020 року виправлено описку, позовну заяву задоволено частково. Виділено в натурі ОСОБА_1 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - приміщення: коридор №2-1, площею 7,7 кв.м; санвузол 2-2, площею 5,7 кв.м; житлову кімнату №2-3, площею 19,3 кв.м; житлову кімнату №2-4, площею 12,1 кв.м; коридор №1-7, площею 6,6 кв.м; 12,25 частин веранди №1-8 (12/25), площею 2,9 кв.м. Всього по будинку 54,3 кв.м. Господарські будівлі та споруди: огорожу №1, сарай літера «Б», вбиральню літера «У». Виділено в натурі ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме приміщення: тамбур №1-1, площею 3,1 кв.м; кухню №1-2, площею 9,1 кв.м; коридор №1-3, площею 6,5 кв.м; житлову кімнату №1-4, площею 10,1 кв.м; житлову кімнату №1-5, площею 11,9 кв.м; коридор №1-6, площею 5,8 кв.м; 2,25 частин веранди №1-8 (13/25), площею 3,1 кв.м. Всього по будинку 49,6 кв.м. Господарські будівлі та споруди: огорожу № НОМЕР_1 , огорожу №3. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 464 грн. різниці вартості збільшення майна. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також встановлено порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до 3 варіанту, визначеного висновком експерта. Вирішено питання судових витрат. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначає, що суд першої інстанції, не розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, вирішив справу по суті, що призвело до грубого порушення процесуальних прав ОСОБА_2 . Також суд не в повному обсязі дослідив письмові докази, які містяться в матеріалах справи та не надав їм належної правової оцінки. Вважає, що здійснена прибудова ОСОБА_1 підлягає поділу між співвласниками житлового будинку, оскільки до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесена інформація про право власності на прибудову за позивачем. Також суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми ст.ст.184,364,367 ЦК України, поділивши лише частину будинку. Крім того, поділ земельної ділянки можливий лише після державної реєстрації права спільної часткової власності на таку земельну ділянку співвласниками, що в даному випадку не було здійснено. На думку представника відповідача, не врахування судом всіх обставин справи призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу частково, присвоївши виділеним в натурі частинам житлового будинку номери квартир. Зазначає, що відповідачем здійснено ряд зловживань своїми процесуальними права задля затягування розгляду справи, чим пояснюється недотримання норм процесуального права. Прибудова має статус самочинного будівництва, тому суд правомірно не включив її до складу майна, що підлягає поділу між співвласниками житлового будинку. Щодо земельної ділянки, то рішенням виконкому Житомирської міської ради від 16 червня 1964 року №453 земельна ділянка площею 454,410 кв.м була закріплена за домоволодінням за адресою АДРЕСА_2 . Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Відповідно до частини першої ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Статтею 357 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Згідно частини першої статті 183 ЦК України річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною. Частини перша та друга ст. 367 ЦК України передбачає, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Із матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 липня 1986 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продали по 1/4 частині, а ОСОБА_1 набув право власності на 1/2 частину будинку, з житловою площею 44,5 кв.м, розташований на земельні ділянці 454 кв.м. До будинку належать сарай літера "Б", туалет літера "У" та огорожа № 1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка була перейменована на АДРЕСА_1 (а.с.16-17 т.1). Також, 14 липня 1986 року ОСОБА_5 , який одночасно діяв від свого імені та від імені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 був складений акт про те, що під час продажу вказаної вище половини будинковолодіння, за згодою сторін, не враховується нежитлова площа коридор 6,6 кв.м та половина балкону, як подарована ОСОБА_7 (а.с.120 т.1). Згідно довідок від 11 липня 1986 року №12-А-2416 та травня 1987 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належало 1/2 веранди І, пл.5,7 кв.м, коридор 2-1 площею 7,1 кв.м, житлова кімната 2-2 площею 10,4 кв.м, житлова кімната 2-3 площею 12,1 кв.м, коридор 2-4 площею 6,6 кв.м, кухня 2-5 площею 8,5 кв.м, а всього 50,30 кв.м. Вказані приміщення перейшли у користування ОСОБА_1 після укладення договору купівлі-продажу від 16 липня 1986 року (а.с.100, 105 т.2). Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18 листопада 2014 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду набрало законної сили 04 грудня 2018 року (а.с.245-246 т.1). Згідно інформаційної довідки від 07 березня 2018 року №11656459, витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 серпня 2018 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить по 1/2 частині житлового будинку АДРЕСА_3 (а.с.37-38,48 т.1). Складовими частинами об`єкта нерухомого майна є господарські споруди: сарай літера «Б», погріб літера «Пг», вбиральня літера «У», огорожа 1-2. Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 16 листопада 1987 року на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та згідно експлікації до плану будинку загальна площа будинку становить 103,4 кв.м. При цьому, ОСОБА_2 користується приміщеннями, загальною площею 50 кв.м, а ОСОБА_1 користується приміщеннями, загальною площею 53,4 кв.м (а.с.22 т.1). Встановлено, що 16 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності за адресою: АДРЕСА_1 , в якій пропонував відповідачу звернутись до приватного нотаріуса та укласти договір про поділ нерухомого майна та договір про користування земельною ділянкою (а.с.39-40 т.1). Проте, згоди з питань поділу житлового будинку та порядку користування земельною ділянкою сторони не дійшли. Заявляючи вимоги про поділ житлового будинку, ОСОБА_1 просив провести поділ із урахуванням прибудови, загальною площею 14,4 кв.м (а.с.134 т.2). Щодо доводів апеляційної скарги відносно того, що здійснена ОСОБА_1 прибудова підлягає поділу між співвласниками житлового будинку, оскільки до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесена інформація про право власності з урахуванням прибудови за позивачем, необхідно зазначити наступне. У матеріалах справи міститься виписка з протоколу №ІІ засідання архітектурно-будівельної комісії Житомирського міськвиконкому від 04 липня 1987 року, згідно з якою ОСОБА_1 надано дозвіл на прибудову до його частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , веранди розміром 2,58х2,90 м. Строк дії дозволу протягом одного року з дня його прийняття (а.с.113 т.2). Стаття 119 Цивільного кодексу УРСР передбачала, що коли учасник спільної часткової власності на жилий будинок збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної за згодою решти учасників і в установленому порядку, частки учасників у спільній власності на будинок і порядок користування приміщеннями в ньому підлягають відповідній зміні. Позивачем здійснено прибудову площею 3,53х4,76х2,41 м, що є більшою за площу, яка надана у дозволі на прибудову. Доказів того, що здійснену прибудову в установленому законодавством порядку прийнято в експлуатацію немає. Право власності на прибудову за ОСОБА_9 належним чином не оформлено, а тому прибудова вважається самочинним будівництвом. За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року в справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15. Судом першої інстанції для визначення технічної можливості та ймовірних варіантів поділу житлового будинку в натурі у справі було призначено та проведено судову будівельно-технічну експертизу, у висновку якої експертом наведено сім варіантів виділу в натурі частин житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.139-188 т.1). Приймаючи до уваги, що сторонам належить по 1/2 частині житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , порядок користування приміщеннями житлового будинку, що склався між співвласниками, врахувавши думку сторін щодо можливих варіантів виділу майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що найбільш прийнятним та таким, що відповідає інтересам сторін є варіант №3 поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки за даним варіантом розподілу відхилення від ідеальних часток житлового будинку є найменшим (а.с.148 на звороті, а.с.163-164,177 т.1). При визначенні варіантів поділу житлового будинку не було враховано прибудову площею 3,53х4,76х2,41 м (у схемі поділу житлового будинку позначена штрихуванням) (а.с.178 т.1). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для врахування при вирішенні питання щодо поділу житлового будинку прибудови площею 3,53х1,76х2,41 м. Суд не може підміняти інші органи поки прибудова належить до самочинного будівництва та надавати статус незаконним об`єктам у будь-який спосіб. Окрім того, позивач погодився з рішенням суду першої інстанції та апеляційної скарги не подавав. Посилання на те, що прибудова ОСОБА_1 реально була здійсненна в 1998-1999 роках, а не збудована у 1991 році, не підтвердженні достовірними доказами та спростовуються матеріалами інвентаризаційної справи, де зазначено, що прибудова побудована в 1991 році (а.с131 т.2). Інших доказів матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги відносно того, що позов не може бути задоволений до моменту приведення відомостей у Реєстрі речових прав на нерухоме майно у відповідність до об`єктивних обставин справи у частині площі житлового будинку та виготовлення нових технічних паспортів, відносно до яких буде встановлена площа будинку, яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності і площа незаконно здійсненної ОСОБА_1 прибудови, спростовуються вищевикладеним та додаткового правового обгрунтування не потребують. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не надано належної оцінки акту від 14 липня 1986 року, як належному доказу у справі, що призвело до неповного з`ясування всіх обставин справи та постановлення незаконного і необґрунтованого рішення по справі, не відповідають дійсності. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 14 липня 1986 року ОСОБА_5 , який одночасно діяв від свого імені та від імені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було складено акт про те, що під час продажу вказаної вище половини будинковолодіння, за згодою сторін, не враховується нежитлова площа коридор 6,6 кв.м та половина балкону, як подарована ОСОБА_7 (а.с.120 т.1). Даний акт передував договору купівлі-продажу, який було укладено 16 липня 1986 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на 1/2 частину будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , яка була перейменована на АДРЕСА_3 . Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до договорів дарування нерухомого майна застосовувалися правила статті 227 і цього Кодексу. Стаття 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначала, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Право власності за ОСОБА_7 на коридор 6,6 кв.м та половину балкону в установленому законодавством порядку не було зареєстровано, у зв`язку з чим, суд першої інстанції правомірно визнав вказаний акт неналежним доказом належності ОСОБА_7 та, відповідно спадкоємцю ОСОБА_2 , коридору 6,6 кв.м та половини балкону. Доводи апеляційної скарги відносно поділу земельної ділянки після державної реєстрації права спільної часткової власності на земельну ділянку за співвласниками ґрунтуються на підміні понять. Позивачем заявлено вимогу про встановлення порядку користування земельною ділянкою, а не про її поділ. Оскільки, земельна ділянка не належить сторонам на праві спільної часткової власності, а перебуває у комунальній власності Житомирської міської об`єднаної територіальної громади та рішенням виконкому відповідної ради закріплена за домоволодінням, то вона не підлягає поділу, а має бути визначений за зверненням заінтересованої особи порядок її користування. Судом першої інстанції поділено житловий будинок в натурі відповідно до третього варіанту поділу житлового будинку, господарських будівель та споруд, а тому правомірно встановлено порядок користування земельною ділянкою за варіантом №3 (а.с.169 на звороті, 181 т.1). Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів, яким правильно надана оцінка судом першої інстанції як кожному доказу окремо, так і в сукупності. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не вказують на порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому рішення залишається без змін. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 ОСОБА_10 заявив клопотання про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (гонорар). Відповідно до частини першої ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову (п.1 частини другої ст.141 ЦПК України). Згідно з пунктом першим частини другої ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Як вбачається з поданих стороною матеріалів між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Левінгтон Ло» в особі головного виконавчого директора Удода Павла Миколайовича було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги від 11 лютого 2021 року в справі №295/10390/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного часткового майна. Згідно умов договору розмір гонорару становить 3 000 грн., який було сплачено ОСОБА_1 згідно з рахунком-фактурою від 16 лютого 2021 року №РФ-8/21, що підтверджується квитанцією від 16 лютого 2021 року №674281000476131613469651. За наведених обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (гонорар). Згідно з частиною першою ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 липня 2020 року без змін. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу (гонорар). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: Повний текст постанови складений 03 березня 2021 року.