Постанова 4811 № 456/2784/24

Справа № 456/2784/24 Головуючий у 1 інстанції: Гула Л. В. Провадження № 22-ц/811/3662/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючої судді Мікуш Ю.Р., Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Салата О.І. З участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника-адвоката Турчин Ю.І., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Горзова О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу №456/2784/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,- про поділ спільного майна подружжя в с т а н о в и в: Позивачка ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 83,8 кв.м, житловою 29,6 кв.м; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:0026 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , віднісши судові витрати на відповідача. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 18 лютого 1995 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2 . Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31.08.2017 шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу позивачка змінила прізвище на дошлюбне ОСОБА_3 . За час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти набули у власність житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене будинковолодіння було зареєстроване за відповідачем. Після розірвання шлюбу вона виселилася із спірного будинку, однак у житлі залишилися її особисті речі та речі дітей, так як сторони домовилися, що після того, як діти досягнуть повноліття, будинок залишиться їм. В лютому 2024 року звернулася до відповідача з пропозицією продати будинок, щоб за вилучені кошти забезпечити дітей житлом, однак відповідач на її пропозицію не погодився та почав категорично заперечувати той факт, що будинок є спільним майном подружжя. На даний час відповідач відмовляється добровільно поділити спільне майно, оскільки вважає, що записаний на його ім`я спірний житловий будинок належить лише йому. Таким чином, фактичне порушення права власності позивачки на вказане житло відбулося в лютому 2024 року, до цього часу випадків порушення її права на спірне домоволодіння з боку відповідача не було. 06.12.2011 ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:0026, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.04.2024. Таким чином, спірні будинок та земельна ділянка є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. Згоди про поділ майна при розірванні шлюбу або компенсації коштів за частку в майні подружжя вони не досягли, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 ; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 23.02.2018; РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 83,8 кв.м, житловою площею 29,6 кв.м, та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:60026, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 3342,00 грн (три тисячі триста сорок дві грн 00 коп.) судового збору та 5000,00 грн (п`ять тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу. Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду незаконним. Зазначає, що відповідач придбав житловий будинок 28.04.2006 року, що стверджується договором купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Костур У.Т. та зареєстрованим в реєстрі за № 1-2062 за ціною 8530 грн. Земельна ділянка надана відповідачу ОСОБА_2 06.12.2011 року у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку. Зазначає, що 07 серпня 2007 року відповідач ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_4 договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_3 , посвідчений приватним Чернилевською М.М. за реєстровим № 5828 за 111 100 грн., що еквівалентно 22000 доларів США. Вказана квартира належала йому на праві власності та набута в порядку приватизації. Сума коштів, які відповідач отримав від продажу квартири значно перевищує вартість новоствореного житлового будинку, що підтверджується висновками про вартість майна, які містяться в матеріалах справи. Зокрема, вартість житлового будинку на дату проведення оцінки становить 534200 грн., що еквівалентно 13499 доларів США, що дає підстави для висновку, що гроші, які отримав відповідач від продажу своєї квартири були витрачені на будівництво спірного будинку, чого позивачка не спростувала. Таким чином, будинок побудований за особисті кошти відповідача, тому не є спільним майном подружжя. У зв`язку з наведеним, не підлягала і задоволенню вимога про визнання за позивачкою права власності на частину земельної ділянки на якій збудований будинок. Крім цього, звертає увагу, що право власності на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі нерухомого майна у 2020 році, тобто після розірвання шлюбу. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. 27 лютого 2025 року на адресу Львівського апеляційного суду від представника позивачки ОСОБА_1 -адвоката Турчин Ю.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що майно, яке є предметом спору є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки вказане майно набуте сторонами у зареєстрованому шлюбі. Крім цього, судом першої інстанції було враховано, що презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована та один із подружжя може оспорювати правовий режим спільного сумісного майна на певний об?єкт, у тому числі в судовому порядку. Проте, відповідачем, будь-яких належних та допустимих доказів придбання спірного житлового будинку за його особисті кошти подано суду не було, як і не було судом здобуто в судових засіданнях. Крім того, покликаючись на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 317/2520/19, зазначає, що на спірній земельній ділянці знаходиться будинок, тому вона має право на її поділ. Просить рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2024 року залишити без змін. Заслухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Горзова О.О. на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника-адвоката Турчин Ю.І. на заперечення доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Матеріалами справи та судом встановлено, що сторони з 1995 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31.08.2017 у справі №456/1927/17 шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу позивачка змінила прізвище на дошлюбне ОСОБА_3 /а.с. 7-8/. Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.04.2006, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2062, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купив житловий будинок з належними до нього господарськими спорудами АДРЕСА_1 /а.с. 9/. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.04.2024 право власності на зазначене будинковолодіння зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 /а.с. 10-11/. Відповідно до технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленого 23.09.2020 ФОП ОСОБА_6 , загальна площа будинку АДРЕСА_1 становить 83,8 кв.м, житлова - 29,6 кв.м. До житлового будинку відносяться такі господарські будівлі та споруди: господарська будівля «А1» загальною площею 24,1 кв.м, сарай «Д1», сарай «Е1», вбиральня «Ж1», сарай «З1», вимощення «І», ворота № 2, огорожа № 3, огорожа № 5, огорожа № 6, огорожа № 7, водоколонка № 8 /а.с. 12-14/. Згідно з висновком про вартість майна від 16.04.2024, виготовленим ПП «Оціночна компанія «Апекс», ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 83,8 кв.м, житловою - 29,6 кв.м, становить 534200 грн /а.с. 15/. Крім того, судом встановлено, що 06.12.2011 ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:0026, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.04.2024 /а.с. 10-11/. Згідно з висновком про вартість майна від 16.04.2024, виготовленим ПП «Оціночна компанія «Апекс», ринкова вартість земельної ділянки площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:0026, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить 134200 грн /а.с. 16/. Тобто, згадане нерухоме майно набуте в період перебування сторін у шлюбі. Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з відсутністю між ними домовленості щодо поділу спільного майна подружжя. Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:0026, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, оскільки набуті сторонами в період шлюбу, їх частки у власності є рівними, а тому таке майно підлягає поділу, відтак є підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірного майна. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав. Статтею 60 Сімейного кодексу України(далі СК України) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частини першої статті 61 СК Україниоб`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. За змістом частини першої статті 69 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України). Аналогічні положення закріплені у статті 372 Цивільного кодексу України. В силу частини першої статті 57 СК Українивизначено, що майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Як передбачено частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності . За загальним правилом усе майно, яке набуте подружжям за час перебування у шлюбі, є його спільною сумісною власністю. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Для визнання спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Норми чинного законодавства визначають презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Водночас, указана презумпція може бути спростована, тобто один із подружжя вправі заперечити поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Подружжя має право на поділ спільного майна незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу такого майна частки сторін є рівними. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 23 постанови від 21грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Водночас, майно, придбане одним із подружжя до шлюбу чи за час шлюбу але за кошти, що належали йому особисто, є особистою приватною власністю цього подружжя та не підлягає поділу. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам. Зібрані докази вказують на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 83,8 кв.м, житловою - 29,6 кв.м., набутий сторонами за час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.04.2006 року, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори Костур У.Т. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2062. ОСОБА_2 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на майно та не довів, що житловий будинок був набутий ним за особисті кошти. Покликання в апеляційній скарзі на те, що отримані кошти від продажу 07 серпня 2007 року квартири АДРЕСА_3 , були витрачені на будівництво спірного будинку, достовірно та об`єктивно не вказують на те, що житловий будинок набутий ОСОБА_2 за кошти, які належали йому особисто. З зустрічним позовом ОСОБА_2 не звертався, таким чином в судовому порядку не заперечив поширення правового режиму спільного сумісного майна на спірний житловий будинок. За наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що житловий будинок АДРЕСА_4 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки набутий сторонами в період шлюбу, їх частки у власності є рівними, а тому таке майно підлягає поділу, відтак є підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку. Вказаний житловий будинок, який визнано спільною сумісною власністю подружжя та на який визнано право власності сторін по 1/2 частині, знаходиться на земельний ділянці площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:0026, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 При цьому, як зазначено вище, зазначена земельна ділянка перебуває у власності відповідача. У частині першій статті 377 ЦК Українивизначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина перша статті 120 ЗК Українив редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Перехід права власності або користування земельною ділянкою при набутті, переході права власності на розташовані на ній жилий будинок, будівлю або споруду урегульовано нормами ст. ст. 377, 381 ЦК Українита ст.ст. 120, 125 ЗК України. Зазначені норми, в першу чергу ст.120 ЗК України, закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За вказаною нормою земельного законодавства визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість. При цьому, при застосуванні положень ст.120 ЗК Україниу поєднанні з нормою ст.125 ЗК України, слід виходити з того, що у випадку переходу/набуття права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності або користування земельною ділянкою в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Пунктом 2 статті 120 Земельного кодексу Українипередбачено, що у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. Земельна ділянка, одержана особою в період шлюбу у приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Втім, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, тоді у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди відповідно до ст.120 ЗК України, ст.377 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі №199/2099/17, від 29 вересня 2022 року у справі №359/924/20, від 26 жовтня 2022 року у справі №206/6366/17, у Постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №317/2520/19. У тому разі, якщо одним із подружжя під час шлюбу, дійсного на момент виникнення спірних правовідносин, придбано будинок, то в подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право другого з подружжя на частину будинку. У зв`язку з тим, що земельну ділянку виділено у власність для обслуговування цього будинку, то в позивачки, за якою визнається право власності на 1/2 частку будинку, в такій же частці виникає і право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). На підставі вищенаведених правових висновків, колегія суддів відмічає про те, що оскільки споруджений житловий будинок на земельній ділянці площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:0026, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнано спільним майном подружжя, тому до позивачки перейшло право власності і на дану земельну ділянку в частці, розмір якої відповідає частці у праві на будинок, а саме 1/2 частки земельної ділянки. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що право власності на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі нерухомого майна у 2020 році, тобто після розірвання шлюбу, а тому не є спільно нажитим майном подружжя, оскільки реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 911/3594/17 у постанові від 12 березня 2019 року. Підсумовуючи все вище зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував всі обставини даної справи та ухвалив законне рішення про задоволення позовної вимоги щодо визнання в порядку розподілу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 83,8 кв.м, житловою площею 29,6 кв.м, та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0799 га, кадастровий номер 4625382000:01:011:60026, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо судових витрат. 06.03.2025 року представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Турчин Ю.І. подала суду клопотання, яке підтримала в судовому засіданні та просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 судові витрати по справі, які складаються із судового збору та витрат на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Відповідно до ч.1ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Беручи до уваги те, що судом першої інстанції вирішено питання стягнення витрат з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на оплату судового збору за подання позовної заяви, а судовий збір за подання апеляційної скарги сплачений відповідачем ОСОБА_2 , відтак підстав для стягнення судових витрат по оплаті судового збору в користь ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції немає. За змістом ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.1ст.137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч.2 п.1ст.137 ЦПК України). Згідно п.2 ч.1ст.137 ЦПК розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Представником позивачки Юроци Л.В. до матеріалів справи додано Договір № 5/24 від 22 січня 2024 року про надання правової допомоги АО «ГТ Правовий захист». Згідно Додатку №2 до договору №5/24 від 22.01.2024 визначено вартість юридичних послуг, наданих на виконання договору №5/24 від 22.01.2024 при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Зокрема, усні консультації становлять 500 грн., вивчення законодавства, підготовка правової позиції-1000 грн.; складання процесуальних документів-1000 грн., участь представника у судових засіданнях 1000 грн. Згідно акту виконаних робіт (послуг) за договором про надання правової допомоги №5/24 від 22.01.2024 від 25 лютого 2025 року надані АО «ГТ Правовий захист» послуги становлять 6 000 грн. Зокрема: Ознайомлення з матеріалами апеляційної скарги 1000 грн., підготовка відзиву на апеляційну скаргу на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17.10.2024 -4000 грн.; представництво інтересів у суді апеляційної інстанції 1000 грн. Згідно повідомлення АТ «Ощадбанк» встановлено, що ОСОБА_1 через мобільний банкінг на рахунок АО «ГТ Правовий захист» перерахувала 6 000,00 грн. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Горзов О.О. в суді апеляційної інстанції пояснив, що вартість наданих послуг є завищеною, непропорційною із предметом спору та заявленими вимогами. Просив врахувати конкретні обставини справи, врахувати участь АО «ГТ Правовий захист» у суді першої інстанції, яким відомі всі обставини справи та законодавство. Участь представника полягала у написанні відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 та участь в одному засіданні у суді апеляційної інстанції. Вирішуючи зазначене клопотання, суд бере до уваги правові позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Визначаючи суму відшкодування вартості наданої позивачці ОСОБА_1 правової допомоги, суд враховує матеріальне становище відповідача, який немає постійного місця роботи, керується критерієм реальності наданих послуг, враховуючи конкретні обставини справи, суд вважає, що сума витрат в суді апеляційної інстанції в розмірі 6 000 грн. є завищеною, не співмірною із наданими послугами, а тому зменшує таку до 3 000 грн. Такого висновку, суд дійшов врахувавши правову позицію викладену у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» прописано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 жовтня 2024 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 3000,00 грн. (три тисячі грн.) за надання правової допомоги. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складений 20 травня 2025 року. Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк