Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/2433/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2433/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 18 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про стягнення заборгованості по заробітній платі, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України з наступними позовними вимогами: - визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2018 року по 05.03.2020 року; - стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.06.2018 року по 05.03.2020 року у сумі 169590,98 грн. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 16.06.2018 року по 04.03.2020 року включно; - стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 16.06.2018 року по 04.03.2020 року включно у сумі 6501,64 грн.. У задоволенні решти позовних вимог позивача, суд відмовив. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відмови у позові, позивач оскаржив його зазначивши, що рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не узгоджуються з нормами матеріального права. Заявник вважає, що в даному випадку слід застосувати ч.1 ст.117 КЗпП України, оскільки відповідач повинен виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суд безпідставно застосував пропорційний розрахунок середнього заробітку, що є підставою для скасування ухваленого у справі рішення. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07.11.2015 року по 21.07.2016 року перебував на службі в Управлінні патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на посаді інспектора роти № 1 батальйону № 3, а з 22.07.2016 року по 15.06.2018 року проходив службу на посаді інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України у званні капітана поліції. Посадовий оклад за вказаною посадою складав 2400,00 грн. У зазначений період служби позивачем, відповідно до розстановок несення служби, фактично відпрацьовано 118 нічних змін, зокрема, в Управлінні патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції 8 нічних змін, в Управлінні патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - 110 нічних змін. За час служби позивача, відповідачем доплат на службу в нічний час не здійснювалось та, всупереч статті 94 Закону України "Про Національну поліцію", індексація його грошового забезпечення за період з 19.02.2016 року по 30.10.2017 року не проводилась на виплачувалась, що стало підставою для звернення до Вінницького окружного адміністративного суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.10.2019 року у справі №120/2838/19-а адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 року по 31.01.2018 року у сумі 4743,26 грн. та заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року включно у сумі 3375,17 грн. Згідно з банківською випискою по особовому рахунку позивача від 03.06.2020 року виплата вказаної заборгованості у загальному розмірі 8118,43 грн. була здійснена 05.03.2020 року. 02.07.2020 року позивач звернувся із письмовою заявою до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у якій просив нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки при звільненні за період з 15.06.2018 року по 05.03.2020 року. За результатами розгляду звернення позивача, відповідач листом № 0-5480/41/5/05-2020 від 09.06.2020 року повідомив про відсутність підстав для проведення розрахунку та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 15.06.2018 року по 05.03.2020 року. Позивач, вважаючи, що відповідач порушив приписи ст.116 КЗпП України і не здійснив виплату всіх сум, які належать до виплати під час звільнення, тому відповідно до ст.117 КЗпП України повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки, а тому звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 6501,64 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Обов`язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, звільнення позивача відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку. При цьому, письмової згоди на такі дії позивач не давав, що не спростовується відповідачем. Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Водночас, відповідачем не представлено будь-яких доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем (в тому числі звернення щодо збільшення бюджетних асигнувань тощо). При цьому, фактично розрахунок з позивачем проведено за спливом значного проміжку часу. З огляду на викладене та враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час, а також індексації грошового забезпечення, на підставі положень зазначеної статті. Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку). Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Як встановлено судом зі змісту наявної у матеріалах справи довідки Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про доходи від 20.05.2020 року № 649, за два останні місці перед звільненням позивачу нараховано заробітку плату у розмірі 16446,70 грн. (за квітень 2018 року - 8223,35 грн. та за травень 2018 року - 8223,35 грн.), а відтак середньомісячне грошове утримання становить 8223,35 грн., середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці квітня та травня 2018 року (як зазначено у довідці), становить 269,62 грн. Загальний розмір заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 07.11.2015 року по 31.01.2018 року складає 4743,26 грн. При цьому, розмір виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року включно становить 3375,17 грн. Слід зазначити, що позивачу доплата за службу в нічний час фактично нараховується за період з листопада 2015 року по січень 2018 року, а тому частина виплаченої позивачу суми, що припадає на кожний календарний місяць зазначеного періоду (27 місяців) становить 175,68 грн. (4743,26 грн./27 = 175,68 грн.). Відповідно, частина заборгованості по індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 року, що припадає на кожний календарний місяць цього періоду (24 місяці) становить 140,63 грн. (3375,17 грн./24 = 140,63 грн.). Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про не співмірність заявленої позивачем до стягнення суми з таких міркувань. Велика Палата Верховного Суду , вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, у постанові 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у зазначеному судовому рішенні вказала, що відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованому у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати такі критерії: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №161/12771/15-ц). Згідно пункту 94.5. постанови ВП Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц "для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя". Верховний Суд у вказаній постанові зазначив: "звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач". Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Судом першої інстанції вірно встановлено, що істотність середньомісячного розміру недоплаченої позивачу суми, у порівнянні з його середньомісячним розміром заробітної плати, визначеним у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, становить 3,84 % ((175,68 грн. + 140,63 грн.)/8223,35 грн. = 0,0384), що не можна вважати співмірним. Як встановлено судом, позивач по 15.06.2018 року проходив службу на посаді інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, однак остаточний розрахунок з ним проведено 05.03.2020 року, а тому періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачу сум, є проміжок часу з 16.06.2018 року (наступний день після звільнення) по 04.03.2020 року включно, що становить 628 днів. Оскільки остаточний розрахунок відповідачем проведений 05.03.2020 року, кількість днів затримки враховується по 04.03.2020 року включно. При цьому, з адміністративним позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, позивач звернувся 04.09.2019 року, тобто майже через 15 місяців після звільнення. Таким чином, з огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку - 169321,36 грн. зі встановленим розміром компенсації відносно розміру середньомісячного заробітку позивача, дату звільнення позивача та період часу, протягом якого позивачем вчинялись активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення, тривалість затримки розрахунку при звільненні (після спливу 15 місяців), суд апеляційної інстанції, з огляду на приведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначення судом першої інстанції розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 6501,64 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.