Постанова 4852 № 160/1251/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 лютого 2021 року справа № 160/1251/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 160/1251/20 (суддя Озерянська С.І., повний текст рішення складено 21.08.2020р.) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТЛО» до Головного управління Держпраці у Діпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВІТЛО» (далі позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю №ДН2916/1860/АВ/ТД-ФС/616 від 10.12.2019р. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року адміністративний позов позивача було задоволено, визнано протиправною та скасовано оскаржену постанову про накладення штрафу. З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежну оцінку судом доказів, що надавалися відповідачем на підтвердження правомірності накладення штрафу на позивача за порушення законодавства про працю, відповідач просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що під час інспекційного відвідування ТОВ «СВІТЛО» було виявлено фактичний допуск до роботи фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без укладення з ними трудового договору та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, чим порушено вимоги ч.1 ст.21, ч.1, ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України. З огляду на виявлене порушення вимог трудового законодавства, відповідачем в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, винесено постанову про накладення штрафу. Позивач надіслав письмовий відзив на апеляційну скаргу. У відзиві стверджує, що погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, наполягав на задоволенні скарги. Представник позивача у судовому засіданні просив залишити скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. З матеріалів справи встановлено, що до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області надійшов лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.08.2019 року № 17516/05-05/26 «Про надання інформації», у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «СВІТЛО» зазначене у списку страхувальників, у яких фізичні особи більше року виконують роботи за цивільно-правовими договорами. Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було видано наказ від 08.10.2019 року № 713-І про призначення інспекційного відвідування та направлення на проведення інспекційного відвідування від 08.10.2019 року № 377-н. У період з 28.10.2019 року по 08.11.2019 року інспектором праці Бабкіною В.І. на підставі наказу від 08.10.2019 року № 713-І та направлення на проведення інспекційного відвідування від 08.10.2019 року № 377-н, було здійснено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТЛО». За результатами інспекційного відвідування складено акт від 08.11.2019 року № ДН2916/1860/АВ, у якому зазначено про виявлення порушення ч. 1 ст. 21, ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, а саме громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з якими керівником ТОВ «СВІТЛО» було укладено цивільно-правові договори про надання послуг фактично виконували трудову функцію електромонтера та машиніста автогідропідйомника АП-17 і повинні були бути штатними працівниками, які працюють по трудовому договору. Таким чином директором ТОВ «СВІТЛО» фактично було допущено до роботи двох осіб без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 08.11.2019року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено припис № ДН2916/1860/АВ/П, яким зобов`язано керівника ТОВ «СВІТЛО» усунути виявлені під час інспекційного відвідування порушення. Листом від 12.11.2019 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІТЛО» повідомив Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення порушення, а саме, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняті на роботу 12.11.2019 року. На підставі акта Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову від 10.12.2019 року № ДН2916/1860/АВ/ТД-ФС/616 про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 250 380,00 грн., на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. Не погоджуючись з висновками Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо порушення ним вимог трудового законодавства, вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про скасування цієї постанови. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, дійшовши висновку про відсутність в діях позивача порушень вимог ч.1 ст.21 та ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, та як наслідок, безпідставність накладення штрафу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. За змістом статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Частиною четвертою статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509). Позивача притягнуто до відповідальності з накладенням штрафу за те, що протягом року з червня 2018р. по червень 2019р. фізичні особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були допущена до виконання робіт без укладання трудового договору в порушення вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України. Визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності ознак трудових правовідносин ТОВ «СВІТЛО» з фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Як встановлено судом, між позивачем та ОСОБА_2 було укладено ряд цивільно-правових договорів: від 01.06.2018 року № 1, від 0.07.2018 року № 1, від 03.09.2018 року № 1, від 01.0.2018 року № 1, від 01.11.2018 року № 1, від 03.12.2018 року № 1, від 01.02.2019 року № 1, від 01.03.2019 року № 1, від 01.04.2019 року № 1, від 02.05.2019 року № 1, від 01.06.2019 року № 1, які є однотипними. За умовами вказаних договорів замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати електромонтажні роботи, вартість послуг (робіт) визначена за домовленістю сторін, оплата за послуги здійснюється протягом 5 днів після підписання актів виконаних робіт. Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконанню сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Вартість робіт за кожною цивільно-правовою угодою була різною та складала відповідно кожного договору: від 01.06.2018 року № 1 в розмірі 4000 грн., від 02.07.2018 року № 1 в розмірі 500 грн. , від 03.09.2018 року № 1 в розмірі 2490 грн., від 01.10.2018 року № 1 у розмірі 4350 грн., від 01.11.2018 року № 1 в розмірі 4350 грн., від 03.12.2018 року № 1 в розмірі 4350 грн., від 01.02.2019 року № 1 в розмірі 1490 грн., від 01.03.2019 року № 1 в розмірі 6212 грн., від 01.04.2019 року № 1 в розмірі 4970 грн., від 02.05.2019 року № 1 в розмірі 3727 грн., від 01.06.2019 року № 1 2490 грн. Пунктом 5.1 договору передбачено відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов`язків покладених на сторони, згідно з чинним законодавством. Наприкінці кожного місяця між позивачем та ОСОБА_2 підписувались акти виконання робіт, які додані позивачем до матеріалів справи. Також Товариство з обмеженою відповідальністю «СВІТЛО» уклало договори підряду з фізичною особою ОСОБА_1 : від 01.06.2018 року №2, від, 02.07.2018 року № 2, від 03.08.2018 року № 2, від 03.09.2018 року № 2, від 01.10.2018 року № 2, від 01.11.2018 року № 2, від 30.11.2018 року № 2, від 01.12.2018 року № 2, від 31.12.2018 року № 2 від 03.01.2019 року № 2, від 01.02.2019 року № 2, від 01.03.2019 року № 2, від 01.04.2019 року № 2, від 02.05.2019 року № 2, від 01.06.209 року № 2, , які є однотипними. За умовами цих договорів замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконати роботу машиніста автогідропідйомника АП-17. Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконанню сторонами своїх зобов`язань за цим договором, вартість послуг (робіт) визначена за домовленістю сторін, оплата за послуги здійснюється протягом 5 днів після підписання актів виконаних робіт. Вартість робіт за кожною цивільно-правовою угодою була різною та складала відповідно кожного договору: від 01.06.2018 року №2 у розмірі 4000 грн., від, 02.07.2018 року № 2 у розмірі 1500 грн., від 03.08.2018 року № 2 у розмірі 1864 грн., від 03.09.2018 року № 2 у розмірі 2490 грн., від 01.10.2018 року № 2 у розмірі 4350 грн., від 01.11.2018 року № 2 у розмірі 4350 грн., від 01.12.2018 року № 2 у розмірі 4350 грн., від 03.01.2019 року № 2 у розмірі 2490 грн., від 01.02.2019 року № 2 у розмірі 1860 грн., від 01.03.2019 року № 2 у розмірі 6212 грн., від 01.04.2019 року № 2 у розмірі 5590 грн., від 02.05.2019 року № 2 у розмірі 4970 грн., від 01.06.2019 року № 2 у розмірі 3110 грн. Наприкінці кожного місяця між позивачем та ОСОБА_1 підписувались акти виконання робіт, які додані позивачем до матеріалів справи. Судом після допиту зазначених вище осіб було встановлено їх добровільне волевиявлення саме на укладення цивільно-правових угод та виконання певного виду робіт (послуг) в процесі реалізації своїх прав в цивільно-правових відносинах. Аналіз наданих позивачем доказів дає підстави вважати, що оплата, відповідно до актів здачі-приймання виконаних робіт, кожного місяця була різною, що свідчить про різні об`єми робіт в кожному окремому місяці. Натомість, відповідно до трудового договору, кожного місяця робітникам сплачується однаковий розмір заробітної плати, що розраховується з посадового окладу за відповідною посадою. Договори, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не містять умов, які б свідчили про те, що виконавець підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а отже працівник самостійно регулює процес організації трудової діяльності (надання послуг). Відповідачем на спростування зазначеного не надано доказів, які б доводили факт прийняття вказаних осіб саме на роботу, ведення обліку їх робочого часу, стабільна обумовлена наказом (розпорядженням) заробітна плата, запис до трудової книжки, розпорядчі документи щодо підпорядкування осіб внутрішньому трудовому розпорядку. В свою чергу, позивач вказував, що необхідність залучення фізичних осіб за цивільно-правовими договорами обумовлена специфікою діяльності підприємства, зокрема неможливістю попереднього визначення обсягу надання послуг та неможливістю визначення достатньої кількості працівників, необхідної для виконання роботи. Натомість відповідачем такі посилання не спростовані. Наряди-допуски, на які посилався відповідач самі по собі не свідчать про виконання фізичними особами робіт за трудовим договором. Так наряди складалися на конкретний день виконання робіт, вони не свідчать про постійний характер таких робіт, оскільки складалися лише один, два рази в місяць на виконання певної послуги. Твердження відповідача про постійний характер процесу роботи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтверджено належними доказами. При цьому, відповідачем не спростовано обставин, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підпорядковувалися правилам внутрішнього трудового розпорядку, для них не було обов`язковим бути кожного дня на робочому місці, період виконання роботи взагалі не охоплювався поняттям робочий час. Отже, послуги, визначені в договорі, мають тимчасовий, а не триваючий характер. У договорах відсутня будь-яка регламентація трудової діяльності, визначення робочого часу та часу відпочинку виконавця, його обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку тощо. Оплата за надані послуги передбачена саме по факту наданих конкретних послуг за актами виконаних робіт, а не за сам процес виконання трудових обов`язків протягом трудового дня. Підставою для складення вказаних актів виконаних робіт є фактичні обсяги виконаних робіт (наданих послуг), підтверджені замовником. Відтак, метою укладення цивільно-правової угоди з боку позивача було саме отримання певного виду послуг. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржена позивачем постанова про накладення штрафу за порушення вимог трудового законодавства підлягала скасуванню. Доводи, наведені у апеляційній скарзі відповідача, не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 160/1251/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені ст.ст. 328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак