Постанова 4855 № 640/15462/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15462/19 Суддя першої інстанції: Головань О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області (далі - Відповідач, ГУ Держпраці у Київській області) про визнання протиправною та скасування постанови від 16.07.2019 року №КВ1207/1698/АВ/ТД/ФС-455 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на момент проведення інспекційного відвідування здійснення такого заходу не було передбачено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», матеріали справи не містять доказів повідомлення ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи про накладення штрафу, а наказ та направлення були надані не Позивачу, а неуповноваженій на це особі. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, в якому відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що інспекційне відвідування було проведене згідно вимог Конвенції міжнародної організації праці №81, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 року №1985-IV, на підставі заяви ОСОБА_2 , що передбачено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Наголошує, що судом не було надано оцінки правомірності висновків ГУ Держпраці у Київській області, викладених в акті та оскаржуваній постанові. Крім того, підкреслює, що обов`язок Відповідача повідомити суб`єкта господарювання про розгляд справи про накладення штрафу обмежується лише надісланням виклику на розгляд справи. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 09.09.2020 року, яке у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача було відкладено на 18.11.2020 року. У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 просить в її задоволенні відмовити у повному обсязі, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Крім того, просить стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 780,00 грн. Свою позицію обґрунтовує тим, що Апелянтом не зазначено, на якій підставі інспектування правомірно проведено на підставі Конвенцій, у той час як спірні правовідносини регулюються саме Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Зауважує, що заява ОСОБА_2 , на яку як на підставу проведенні інспекційного відвідування посилається Відповідача, унеможливлює проведення позапланового заходу, оскільки фактично є анонімною. Крім того, у ній зазначені лише конкретні прізвища осіб, щодо яких, на переконання заявника, порушені норми трудового законодавства, у той час як інспекційне відвідування проводилося щодо всіх осіб. Наголошує на безпідставності доводів Апелянта про дотримання ним порядку розгляду справи про накладення штрафу. У доповненні до відзиву на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 просить: - повернути без розгляду апеляційну скаргу ГУ Держпраці у Київській області у зв`язку із зловживанням процесуальними правами; - за фактом зловживання Відповідачем окремими процесуальними правами та за фактом маніпуляцій із сплатою судового збору постановити окрему ухвалу; - за фактом зловживання Відповідачем своїми процесуальними правами та за фактом маніпуляцій із сплатою судового збору постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з Відповідача штрафу у суму від 0,3 до 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; - в разі неповернення апеляційної скарги, щонайменше після відкриття апеляційного провадження залишити апеляційну скаргу Відповідача без руху з підстав несплати судового збору, незазначення ідентифікаційних даних щодо Позивача та через відсутність в апеляційній скарзі належного обґрунтування, у чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права; - за результатами розгляду апеляційної скарги стягнути з Відповідача на користь Позивача судові витрати у загальному розмірі 8 580,00 грн. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що нотаріально-засвідченими поясненнями ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтверджується безпідставність висновків інспекційного відвідування про порушення ФОП ОСОБА_6 вимог законодавства про працю. Наголошує, що додані до апеляційної скарги платіжні доручення про сплату судового збору не містять всіх необхідних реквізитів, а відтак апеляційне провадження було відкрито безпідставно. У судовому засіданні представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Апелянт, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, ГУ Держпраці у Київській області 26.06.2019 року видано наказ № 3123 «Про проведення інспекційного відвідування», яким приписано організувати проведення інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю, неоформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 (а.с. 99). На підставі вищевказаного наказу Відповідачем видано направлення на проведення інспекційного відвідування від 26.06.2019 року № 1207 з 01.07.2019 року по 02.07.2019 року (а.с. 101). 01.07.2019 року інспектором праці складено перелік про надання документів у строк до 11:00 02.07.2019 року, примірник якого отримано ОСОБА_3 (а.с. 102-103). За наслідками проведеного інспекційного відвідування складено акт від 02.07.2019 року №КВ1207/1698/АВ, в якому зафіксовано, що ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства України, а саме: ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 21-24 КЗпП України (а.с. 104-108). Примірник указаного акту направлено на адресу Позивача листом №0408001008721 (а.с. 108-109). Також, 08.07.2019 року заступником начальника ГУ Держпраці у Київській області прийнято рішення №КВ1207/1698/АВ/ТД щодо розгляду справи про накладення штрафу, в якому зазначено, що її розгляд призначено на 10:55 16.07.2019 року (а.с. 51-52). Повідомлення про розгляду справи про накладення штрафу складено Відповідачем 04.07.2019 року за №43/3/19/10591 (а.с. 50). За результатами розгляду справи першим заступником начальника ГУ Держпраці у Київській області на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України винесено постанову від 16.07.2019 року № КВ1207/1698/АВ/ТД/ФС-455 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу в розмірі 375 570,00 грн. (а.с. 48-49). На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 1, 2, 4, 5, 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон), ст. ст. 259, 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також ряду положень Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (далі - Порядок №509), суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на проведення виду заходу контролю, який не передбачено Законом, а також порушення Порядку №509 щодо необхідності повідомлення про проведення інспекційного відвідування. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (п. 1 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96)). Згідно пп. 6 п. 4 вказаного Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. На виконання вимог ст. 259 КЗпП України постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), який визначав процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування). Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 визнано нечинною. Відповідно до ст. 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Згідно ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова Уряду України від 29.04.2017 року № 295 втратила чинність 14.05.2019 року з моменту набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року. У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що контролюючий захід мав проводитися Відповідачем у відповідності до загальних положень Закону. Так, відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону виключно законами встановлюються, зокрема, спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю). Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю). У свою чергу, аналіз змісту положень Закону дає підстави погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що, визначаючи можливість проведення планових та позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом, законодавством, яке було чинним у червні-липні 2019 року, не було передбачено такої форми як інспекційне відвідування. Посилання Апелянта на те, що таке відвідування проводилося на підставі Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості та Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці у сільському господарстві, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як встановлено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17, указаними актами міжнародного законодавства питання проведення інспекційних відвідувань фізичних осіб-підприємців не регулюється. Викладене, у свою чергу, свідчить про правильність висновків суду першої інстанції про те, що проведення інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця, яка використовує найману працю, мало місце поза межами правового регулювання положень Закону, що є достатньою і самостійною підставою для визнання протиправними та скасування рішень контролюючого органу, прийнятих за наслідками такого відвідування. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №

509. Згідно п. п. 6, 7 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, повідомлення про розгляд справи про порушення трудового законодавства №43/3/19/10591 складено Відповідачем 04.07.2019 року (а.с. 50). При цьому, із змісту відзиву на позову судом першої інстанції встановлено, що, за твердженням ГУ Держпраці у Київській області було забезпечено направлення такого повідомлення у строк не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду. Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що встановлення законодавцем п`ятиденного строку обумовлено необхідністю надання суб`єктам господарювання та роботодавцям можливості належним чином підготуватися до захисту своїх прав та у разі необхідності скористатися правом на отримання професійної правничої допомоги. Як уже було зазначено вище, нормами Порядку № 509 встановлено загальне правило, за яким справа повинна розглядатися за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Уповноважена посадова особа вправі розпочати розгляд справи про накладення штрафу за умови встановлення факту повідомлення суб`єкта господарювання чи роботодавця про розгляд справи не пізніше ніж за п`ять днів до дати такого розгляду у один із способів, що передбачений пунктом 6 Порядку №

509. Можливість розгляду справи без їх участі чітко обмежена наявністю інформації про повідомлення вказаних осіб відповідно до пункту 6 Порядку № 509 та відсутністю обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи. Приписами Порядку №509 встановлено обов`язок саме щодо повідомлення особи, стосовно якої розглядається справа, а не направлення на її адресу відповідного листа. До того, повідомлення особи лише шляхом направлення листа не є єдино можливим, а його використання не виключає можливості паралельного застосування будь-якого іншого із передбачених пунктом 6 Порядку № 509 з метою належного доведення до відома Позивача інформації про розгляд його справи. Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду та не спростовано Апелянтом, ГУ Держпраці у Київській області не було вжито всіх можливих законодавчо передбачених заходів на виконання обов`язку щодо повідомлення ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи про накладення на неї фінансових санкцій за статтею 265 КЗпП України. Відтак, у даному випадку, як вірно встановив суд першої інстанції, Відповідач не повідомив Позивача про розгляд справи про накладення на нього штрафу, розмір якого є суттєвим, що, як наслідок, позбавило останнього встановлених щодо нього законодавством процедурних гарантій, унеможливило здійснення належного захисту своїх прав, представлення аргументів і доказів на їх підтвердження. Аналогічна позиція щодо застосування наведених правових норм викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 року у справі №1.380.2019.000619. Судовою колегією враховується, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків. Викладене, у свою чергу, дає підстави для висновку, що у розумінні положень Порядку №509, суб`єкт господарювання не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу, що, у свою чергу, вказує на відсутність у контролюючого органу правових підстав для розгляду даної справи 16.07.2019 року та, відповідно, прийняття оскаржуваної постанови №КВ1207/1698/АВ/ТД/ФС-455, передумовами якої стали відомості акту, складеного за наслідками проведення інспекційного відвідування - контролюючого заходу, який на час виникнення спірних правовідносин положеннями Закону не передбачений. Щодо посилання ФОП ОСОБА_1 на безпідставність відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ГУ Держпраці у Київській області з огляду на відсутність документу про сплату судового збору, а також необхідність її залишення без руху або повернення через невідповідність приписам ст. 294 КАС України, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що, по-перше, в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020 року встановлено, що зарахування судового збору перевірено, по-друге, процесуальним законом не передбачено повноважень суду апеляційної інстанції залишати без руху вже відкриту апеляційну скаргу або повертати її. У контексті наведеного колегія суддів не вбачає підстав для повернення без розгляду апеляційної скарги ГУ Держпраці у Київській області у зв`язку із зловживанням процесуальними правами; постановлення окремої ухвали за фактом маніпуляцій із сплатою судового збору, а також постановлення ухвали про стягнення у дохід держави з Відповідача штрафу. Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім іншого, як вже було встановлено раніше, до суду апеляційної інстанції у відзивах було заявлено клопотання про судових витрат у розмірі 8 580,00 грн. Розглянувши подане клопотання та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що останнє підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17. Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що обов`язковою умовою для врахування судом таких доказів є їх подання до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_7 на підставі договору про надання правової допомоги від 01.07.2019 року №б/н (а.с. 84-87) та додаткової угоди від 01.07.2020 року (а.с. 199-200) представляє інтереси ФОП ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції. У додаткові угоді зазначено, що гонорар адвоката за ведення судової справи у суді апеляційної інстанції (без врахування участі у судових засіданнях) складає 6 780,00 грн., який складається з ознайомлення з матеріалами судової справи - 1 000,00 грн., підготовки заперечень проти відкриття апеляційного провадження - 1 500,00 грн., підготовки відзиву на апеляційну скаргу - 4 280,00 грн. Згідно відомостей про вхідний платіж №257 гонорар було сплачено адвокату у повному обсязі (а.с. 198). Надаючи оцінку наданим вище документам, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що матеріалами справи підтверджується надання адвокатом послуг клієнту в обсязі, визначеному у п. 3.1 додаткової угоди від 01.07.2020 року. Жодних застережень щодо неспівмірності чи необґрунтованості заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу від ГУ Держпраці у Київській області до суду не недходило. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати, пов`язані з підготовкою заперечень проти відкриття апеляційного провадження в сумі 1 500,00 грн., не можна вважати витратами, пов`язаними з розглядом справи, оскільки подання таких заперечень процесуальним законом не передбачено з огляду на те, що питання про відкриття апеляційного провадження судом апеляційної інстанції вирішується на підставі апеляційної скарги і доданих до неї матеріалів, у зв`язку з чим приходить до висновку про необхідність їх виключення зі складу належної до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень суми витрат на професійну правничу допомогу, визначивши останню у розмірі 5 280,00 грн. Щодо заявлених Позивачем до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача витрат в сумі 1 800,00 грн., понесених у зв`язку з отриманням нотаріально-засвідчених пояснень ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в якості свідків, то судова колегія вважає такі вимоги безпідставними, оскільки такі витрати понесені ФОП ОСОБА_1 поза межами підготовки до розгляду справи, як це передбачено п. 5 ч. 3 ст. 132 КАС України. Крім того, питання щодо виклику указаних осіб в якості свідків не порушувалося ні перед судом першої, ні перед судом апеляційної інстанції, а тому такі витрати неможливо віднести до витрат, пов`язаних із залученням свідків (п. 3 ч. 3 ст. 132 КАС України) чи витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій (п. 5 ч. 3 ст. 132 КАС України). Керуючись ст. ст. 132, 134, 138, 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2020 року - без змін. Стягнути з Головного управління Держпраці у Київській області (04060, м. Київ, вул. Вавілових, 10, код ЄДРПОУ 39794214) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 280 (п`ять тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено «18» листопада 2020 року.