Постанова 4851 № 820/3360/17

Головуючий І інстанції: Панченко О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 р. Справа № 820/3360/17 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Бершова Г.Є., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.09.21 по справі № 820/3360/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 04.08.2014 року №27-кт про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області; зобов`язати Державну службу України з питань праці поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби - начальника Головного управління Державної служби України з питань праці у Харківській області; стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 07.08.2017 р. до моменту фактичного відновлення на посаді. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що наказ Державної служби України з питань праці №27-кт від 04.08.2017 року про його звільнення з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області необґрунтований, безпідставний, такий, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства України, порушує принципи державної служби та законні права позивача на проходження державної служби. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про зобов`язання вчинити певні дії. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 року у справі №820/3360/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. 12.01.2021 року через канцелярію суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку із хворобливим станом та введенням карантину з 08.01.2021 року. З приводу даного клопотання колегія суддів зазначає таке. Так, судом встановлено, що в обґрунтування вказаних у клопотанні обставин представником позивача не наведено жодних доказів, які б могли підтвердити хворобливий стан представника. Будь-якої інформації про те, які саме карантинні обмеження перешкоджають представнику позивача прибути у судове засідання, в заяві не наведено. Окрім того, на виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та відповідно до пункта 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України наказом від 08 квітня 2020 року №169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду. Таким чином, учасники справи не позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. При цьому, суд приймає до уваги вимоги процесуального закону щодо дотримання строків розгляду справ та те, що у даній справі участь сторін у судовому засіданні не визнавалась обов`язковою. Відповідно до положень статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що правові підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач з 24 лютого 2017 року по 07 серпня 2017 року проходив службу на посаді начальника Головного управління Держпраці у Харківській області. 11 липня 2017 року позивач подав відповідачу заяву про звільнення за угодою сторін з 07 серпня 2017 року. Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 14 липня 2017 року №11-03/297 позивачу була надана щорічна основна відпустка терміном з 17 липня 2017 року по 6 серпня 2017 року включно. 17 липня 2017 року позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення від 11 липня 2017 року. За наслідками розгляду зазначеної заяви відповідач листом від 04 серпня 2017 року повідомив заявника про не погодження зі сторони Державної служби України з питань праці з відкликанням заяви та відсутності у працівника права відкликання такої заяви. Наказом Державної служби України з питань праці від 04 серпня 2017 року №27-кт позивача звільнено з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області з 07 серпня 2017 року за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу". Зазначений наказ оголошено наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 07 серпня 2017 року №11-02/219 "Про звільнення начальника Головного управління Держпраці в Харківській області ОСОБА_1 " і доведено позивачу, проте останній відмовився від його підпису, про що складено відповідний акт від 07 серпня 2017 року. Цього ж дня позивач звернувся до Голови Державної служби України з питань праці із заявою про скасування наказу від 04 серпня 2017 року у зв`язку з відкликанням заяви про звільнення, за наслідками розгляду якої листом Держпраці від 15 серпня 2017 року №4026/1/11-3в-17 повідомлено про те, що питання стосовно безпідставності наказу про його звільнення вже були розглянуті Держпраці та листом від 04 серпня 2017 року надано аргументовану відповідь. Вважаючи наказ і звільнення незаконними, позивач звернувся до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з дотримання з боку суб`єктів владних повноважень процедури звільнення позивача з державної служби. Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції та зазначає, що воно скасуванню не підлягає з огляду на таке. Так, відповідно до ст. 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Підставами припинення державної служби згідно з п.3 ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу" є ініціатива державного службовця або угода сторін (стаття 86 цього Закону). Відповідно до ст.86 Закону України "Про державну службу" державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю. Суд зазначає, що "угода сторін" є самостійною підставою для припинення державної служби, яка відрізняється від припинення служби з ініціативи державного службовця та з ініціативи суб`єкта призначення, тим що цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення проходження державної служби в обумовлений строк і саме з цих підстав. Законом України "Про державну службу" не визначено права державного службовця відкликати свою заяву про звільнення за угодою сторін, а також не встановлено обмежень на вчинення таких дій. Кожна людина має право на визнання її правосуб`єктності, має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, а також при здійсненні своїх прав і свобод повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві, про що зазначено в Загальній декларації прав людини, яка прийнята та проголошена резолюцією 217 Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948р. Відповідно до ст.ст.21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, права і свободи людини, закріплені Конституцією не є вичерпними. Отже не зазначення у законі права державного службовця на відкликання заяви про звільнення, як і відсутність такого обмеження, не позбавляє особу змінювати своє рішення. Колегією суддів встановлено, що між сторонами була досягнута згода на звільнення позивача з 07.08.2017р. на підставі його заяви від 11.07.2017р. Заява позивача від 17.07.2017р. про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за угодою сторін розглянута відповідачем та повідомлено позивача про відсутність згоди суб`єкта призначення в погодженні відкликання заяви. Колегія суддів зазначає, що анулювання домовленості між державним службовцем та суб`єктом призначення щодо звільнення за угодою сторін можливо при взаємній згоді службовця та суб`єкта призначення. Враховуючи, що такої згоди між сторонами досягнуто не було, відповідачем правомірно прийнято рішення про звільнення позивача за угодою сторін. З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки відкликання заяви про звільнення за угодою сторін мало односторонній характер, вже після досягнення двосторонньої домовленості, та сторони не дійшли згоди на таке відкликання, звільнення позивача за угодою сторін відбулося правомірно. Як зазначив Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.02.2020 року при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 , при домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за угодою сторін державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення. Право на відкликання заяви про звільнення є безумовним правом державного службовця, але лише у разі, якщо звільнення відбувається з його ініціативи. Якщо ж суб`єкт призначення та працівник домовились про певну дату звільнення, державний службовець не має права відкликати свою заяву в односторонньому порядку. Аналогічні правові позиції відображені в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №820/243/16, від 25 березня 2019 року у справі №806/475/17. У цій справі позивач і суб`єкт призначення дійшли домовленості щодо істотних умов припинення державної служби (підстави та дати), які не можуть бути розірвані в односторонньому порядку. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо доводів позивача, викладених в позовній заяві, про те, що його звільнено без належного погодження з Міністром соціальної політики та головою Харківської обласної державної адміністрації, колегія суддів зазначає таке. Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96), чинного на момент здійснення спірних правовідносин, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики. Згідно з пунктом 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (пункт 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 563). Головні управління (Управління) Держпраці в областях фактично є структурними підрозділами Держпраці із статусом юридичних осіб, діяльність яких поширюється на територію певної області. Відповідно до п.16 ч.4 ст.19 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин) керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням із відповідним міністром та головами відповідних місцевих державних адміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади. Частиною 5 статті 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу. Відповідно до пп.10 п.11 Положення №96 голова Держпраці призначає на посаду за погодженням з Міністром соціальної політики та головами відповідних місцевих держадміністрацій та звільняє з посади керівників територіальних органів Держпраці. З матеріалів справи вбачається, що звільнення позивача з посади державної служби погоджено Міністерством соціальної політики України листом за підписом заступника Міністра від 28.07.2017 року №7894/1/11-ДП-17 та заступником голови Харківської обласної державної адміністрації від 25.07.2017 року №01-49/5786. Довідкою від 03.08.2017 року №15704/0/2-17/30 роз`яснено, що відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 24.03.2017 №474 "Про розподіл обов`язків між Міністром соціальної політики України, його першим заступником та заступниками" (зі змінами) та наказу Міністерства соціальної політики України від 14.07.2017 №558к "Про виконання обов`язків Міністра", обов`язки Міністра соціальної політики України з 28.07.2017 по 06.08.2017 включно виконує заступник Міністра Шамбір М.І . Відповідно до п.п.17 п.10 Положення про Міністерство соціальної політики України від 17.06.2015 №423 (в редакції постанови КМУ №502 від 08.08.2016), міністр визначає обов`язки першого заступника Міністра, заступників Міністра, розподіл повноважень Міністра між першим заступником Міністра та заступниками Міністра, які вони виконують у разі його відсутності. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність погодження заступником Міністра соціальної політики України М.Шамбіром звільнення з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_1 на підставі покладених на нього обов`язків зі відсутності Міністра Мінсоцполітики. Листом від 25.07.2017 №01-49/5786 заступник голови Харківської обласної державної адміністрації М.Є. Черняк повідомив про погодження Харківської обласної державної адміністрації звільнення позивача з посади начальника Головного управління Держпраці у Харківській області, відповідно до частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу". Крім того, голова Харківської обласної державної адміністрації листом на ім`я голови Державної служби України з питань праці від 07.12.2017р. підтвердила погодження на звільнення позивача, викладене в листі від 25.07.2017р. №01-49/5786. Листом №01-49/9826 від 07.12.2017 Харківська обласна державна адміністрація роз`яснила, що відповідно до розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 17.01.2017 №12 "Про розподіл обов`язків" (зі змінами) в межах повноважень забезпечує координацію діяльності Головного управління Держпраці у Харківській області. Відповідно до статті 40 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" перші заступники та заступники голови, інші посадові особи місцевих державних адміністрацій здійснюють функції і повноваження відповідно до розподілу обов`язків, визначених головами місцевих державних адміністрацій, і несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері перед головою місцевої державної адміністрації, органами виконавчої влади вищого рівня. Таким чином, погоджуючи звільнення позивача, заступник голови Харківської обласної державної адміністрації М.Є. Черняк діяв відповідно в межах покладених на нього розпорядженням Голови Харківської обласної державної адміністрації функцій та відповідно до ст.40 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що зумовлює висновок про дотримання з боку суб`єктів владних повноважень процедури звільнення позивача з державної служби. Також суд враховує, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів належним чином обґрунтованість вчинених ним дій та прийнятих рішень, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2020 по справі № 820/3360/17 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий