Рішення КАС ВС № 9901/173/20

РІШЕННЯ Іменем України 28 грудня 2020 року Київ справа №9901/173/20 адміністративне провадження №П/9901/173/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючого судді Загороднюка А.Г., Суддів: Жука А.В., Губської О.А., Калашнікової О.В., Соколова В.М., за участі: секретаря судового засідання Трубецької М.В., представника позивача Моськіної С.М., представника відповідача Русакової І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення від 18 червня 2020 року №1875/0/15-20, ВСТАНОВИВ: Стислий виклад позивача. ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Верховного Суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 18 червня 2020 року №1875/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України»; поновити на посаді судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 800/192/17 (провадження П/9901/397/18) скасовано рішення ВРП № 835/0/15-17 від 13 квітня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за вчинення істотного дисциплінарного проступку». На переконання позивача, ВРП протиправно повторно розглянула рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 96/дп-16, яким рекомендовано вирішити питання щодо внесення подання про його звільнення і прийняла рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за порушення присяги. Також зазначає, що відповідач, застосовуючи абз. 2 пункту 19 Розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VІІІ, не звернув уваги на те, що вказана норма суперечить нормам Конституції України, істотно звужує зміст та обсяг гарантій незалежності судді, встановлює інші правила процедури дисциплінарного розгляду, ніж діючій Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02 червня 2016 року, що є порушенням принципу юридичної визначеності, який є складовою верховенства права. Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням принципу верховенства права внаслідок ретроспективного поширення відповідачем норм, які дозволяли повторно прийняти рішення про звільнення позивача з посади. Також зазначив, що позивач був позбавлений процедурних гарантій під час вирішення питання про його звільнення, оскільки коли він дізнався про виклик на засідання ВРП, перебував на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я в КНП «Міська клінічна лікарня №4». Зазначив, що нормами Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року не було передбачено тотожності підстав звільнення судді в зв`язку з «порушенням суддею присяги» та в зв`язку зі «вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді». В подальшому Верховною Радою України також не було прийнято закону, який би визначив, що ці поняття є тотожними. Позивач вважає, що ВРП довільно застосувала норму матеріального права, визначену пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, чим порушила принцип юридичної визначеності, який є складовою верховенства права. Позивач вважає, що оскаржуване рішення є незаконним також з огляду на порушення принципу правової визначеності в зв`язку із незастосуванням наслідків закінчення на момент його винесення визначеного законом строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, навівши обґрунтування аналогічне викладеному в позовній заяві. Стислий виклад заперечення відповідача. Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 є чинним та нереалізованим, відтак і доводи дисциплінарного органу, зокрема, щодо кваліфікації дій судді як істотного дисциплінарного проступку є встановленими та ніким не спростованими. В даному випадку відсутній факт подвійного притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки оскаржуваним рішенням ВРП реалізувала попередньо ухвалене рішення про внесення подання про звільнення судді. Також у відзиві на позовну заву вказано на рішення Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 800/163/16, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС України про визнання незаконним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 . Щодо порядку розгляду питання про звільнення позивача у зв`язку з його неявкою на засідання відповідач вказував на положення абз. 2 частини 3 статі 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», яка не перешкоджає розгляду питання за його відсутності. Крім того зазначив, що 14 січня 2020 року ВРП відклала розгляд питання про звільнення судді ОСОБА_1 у зв`язку з неявкою, однак на засідання 18 червня 2020 року він також не прибув, надіславши клопотання про відкладення розгляду питання про звільнення, у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні з 16 червня 2020 року. Стосовно доводів позивача про порушення ВРП строків притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідач зазначив, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. За своєю суттю таке рішення є кадровим та приймається на підставі рішення про притягнення судді до відповідальності. Тобто строки, передбачені для притягнення судді до відповідальності за вказаних обставин не застосовуються. В судовому засіданні представник ВРП вказала, що не погоджується із вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими, а тому просила відмовити у задоволенні позовної заяви. Зазначила, що ВРП, реалізуючи рішення дисциплінарного органу діяла на підставі, в спосіб та в межах повноважень, визначених законом. Обставини справи, оцінка доказів, застосування норм права та мотиви прийнятого рішення. ОСОБА_1 , 1978 року народження, Указом Президента України від 22 червня 2009 року № 465/2009 призначений на посаду судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська. 22 вересня 2009 року він склав присягу судді. Указом Президента України від 18 липня 2011 року № 764/2011 суддю Індустріального районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 переведено на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. 12 лютого 2016 року до Вищої ради юстиції надійшло рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 . Не погоджуючись з рішенням ВККС від 20 січня 2016 року № 96/дп-16 позивач оскаржив його у судовому порядку. Постановою Вищого адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі № 800/163/16 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16. Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 квітня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Не погодившись із цим рішенням, суддя ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про визнання зазначеного рішення Вищої ради правосуддя незаконним та його скасування. За результатами розгляду вказаної справи Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 22 березня 2018 року ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . За результатами апеляційного розгляду, 22 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду скасувала вказане рішення та ухвалила нове про задоволення позову ОСОБА_1 та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 13 квітня 2017 року № 835/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за вчинення істотного дисциплінарного проступку». Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Вищої ради правосуддя від 13 квітня 2017 року № 835/0/15-17 не підписано одним із членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні, що є підставою для скасування цього рішення відповідно до пункту 2 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя». Оскільки рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16 про звільнення судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 залишилось нереалізованим, ВРП 18 червня 2020 року прийняла рішення № 1875/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». Не погоджуючись з рішенням ВРП від 18 червня 2020 року № 1875/0/15-20, позивач звернувся до суду з цим позовом. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підстави та порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності визначено Конституцією України, законами України від 07 вересня 2010 року № 2453-IV «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-IV), від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) та Законом № 1798-VIII. Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення Комісією) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги. З набранням чинності 30 вересня 2016 року Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) стаття 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладена в новій редакції. Пунктом 3 частини 6 статті 126 Конституції України встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. Відповідно до пункту 1 частини 9 статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду. З огляду на викладене, характер наслідків, передбачених законом для подібних порушень, після набрання чинності Закону № 1401-VIII не змінився, а тому протиправні дії судді ОСОБА_1 , які на момент винесення рішення Комісії розцінювались як порушення присяги, згідно із чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді. Такий висновок відносно дисциплінарного проступку позивача викладений у постанові ВП ВС від 14 березня 2019 року у справі № 800/192/17. Конституцією України (у редакції Закону № 1401-VIII) установлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів (частина 10 статті 131). Верховною Радою України прийнято Закон № 1798-VIII, який визначив нову процедуру і порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів, та відбувся процес реорганізації ВРЮ у ВРП. Відповідно до абзацу 2 пункту 19 розд. ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII рішення Комісії про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності Закону № 1402-VIII, ВРП розглядає в порядку, установленому главою 6 розд. ІІ цього Закону. За результатами розгляду ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України. Отже, держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов`язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, що приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів. Приписами частини 2 статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини 6 статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Отже, статтею 57 Закону № 1798-VIII встановлений вичерпний перелік підстав при яких рішення ВРП про звільнення судді відповідно до пунктів 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, підлягає скасуванню. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема, копія оскаржуваного рішення ВРП, свідчить про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 16 членами, які брали участь у його ухваленні і рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Підставою для звільнення позивача з посади судді слугувало рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 . Саме цим рішенням встановлено вчинення позивачем дій, які порочать звання судді та принижують авторитет судової влади і є порушенням присяги. Підставою скасування Великою Палатою Верховного Суду рішення Вищої ради правосуддя від 13 квітня 2017 року № 835/0/15-17 було порушення пункту 2 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», оскільки рішення не підписано одним із членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні. Тобто скасування Великою Палатою Верховного Суду рішення ВРП від 13 квітня 2017 року № 835/0/15-17 внаслідок порушення процедури його прийняття обумовило наявність нереалізованого рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16, яким встановлені дії ОСОБА_1 такими, які порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності, неупередженості та принижують авторитет судової влади. При цьому встановила, що протиправні дії судді ОСОБА_1 , які на момент винесення рішення Комісії розцінювались як порушення присяги, згідно із чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді. Також, як свідчать матеріали справи, рішення ВККС України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16 було оскаржено ОСОБА_1 до Вищого адміністративного суду України. Постановою Вишого адміністративного суду України від 22 листопада 2016 року у справі № 800/163/16 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення у задоволенні позову відмовлено. Тобто, правомірність притягнення позивача до відповідальності за порушення присяги судді, на момент прийняття спірного рішення відповідачем, підтверджена у судовому порядку. Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що в межах судового розгляду, предметом якого є законність спірного рішення ВРП про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді, в тому числі мотиви й оцінка обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді. Подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №9901/608/18, від 28 листопада 2019 року у справі №9901/449/18, 05 листопада 2020 року у справі № 9901/689/18. Таким чином, оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала стягнення, накладене на позивача рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 січня 2016 року № 96/дп-16, а тому спірне рішення відповідача не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю є кадровим. Доводи позивача про порушення принципу верховенства права внаслідок ретроспективного поширення відповідачем норм, які дозволяли повторно прийняти рішення про звільнення позивача з посади є помилковими, з огляду на положення абзацу 2 пункту 19 розд. ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, відповідно до яких рішення Комісії про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності Закону № 1402-VIII, ВРП розглядає в порядку, установленому главою 6 розд. ІІ цього Закону. Таким чином, Вища рада правосуддя не притягувала суддю до дисциплінарної відповідальності повторно, а лише здійснювала повноваження щодо звільнення судді, якими раніше був наділена ВРЮ, тобто розглядала кадрове питання. Також доводи щодо довільного застосування пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України чим, на думку позивача, порушено відповідачем принцип юридичної визначеності є недоречними, оскільки абз. 2 пункту 19 розд. ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII за результатами розгляду ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України. При цьому позивач не заперечує факт обізнаності щодо розгляду питання про його звільнення, однак вказує як на підставу процедурного порушення розгляду питання перебування його на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я в КНП «Міська клінічна лікарня №4». Проте, такі доводи не є підставою для скасування спірного рішення, оскільки абз. 2 частини 3 статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності. Крім того, враховуючи тривалість розгляду питання ВРП про звільнення позивача, перенесення його розгляду, ОСОБА_1 мав достатньо часу для надання своїх письмових пояснень чи заперечень відповідачу, а також мав можливість приймати участь у засіданнях ВРП через представника. Стосовно доводів позивача про порушення відповідачем строків притягнення його до відповідальності, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Згідно з частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Отже, після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. При цьому, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), від 12 березня 2020 року у справі № 9901/777/18, від 14 травня 2020 року у справі № 9901/187/19. Під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у квітні 2013 року. 20 січня 2016 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВККС розглянула дисциплінарну справу щодо судді та прийняла рішення № 96/дп-16 про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 з підстав передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України (за порушення присяги). Тобто, саме рішенням від 20 січня 2016 року ВККС встановила факти, які свідчать про порушення суддею присяги, притягнула суддю до відповідальності та звернулася до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади. Відтак, строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВККС. Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП. Указаною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади. Така правова позиція відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 9901/103/19. Застосування до позивача дисциплінарної відповідальності у передбаченому законодавством порядку та уповноваженим на це органом у зв`язку з порушенням присяги судді, узгоджується з визначеною у пункті 2 статті 8 Конвенції легітимною метою втручання у право на повагу до приватного життя такого судді, зокрема, захистом прав і свобод інших осіб, інших членів суддівського корпусу та судів загалом, довіру до яких і репутацію яких підривають дії судді, що викликає сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності судових органів загалом. Окрім того, визначаючи, чи були заходи щодо втручання «необхідними в демократичному суспільстві», важливо з`ясувати, чи були причини (з урахуванням справи в цілому) виправданими, належними та достатніми, і чи були ці заходи пропорційними легітимній меті. Вирішуючи, чи було втручання «необхідним», Верховний Суд вважає, що ВРП, яка виконує спрямоване на реалізацію судовою владою функцій із захисту прав і свобод завдання з формування високопрофесійного та доброчесного корпусу суддів, діяла згідно із законом і прийняла пропорційне вчиненому правопорушенню оскаржуване рішення, маючи чинне рішення ВККС від 20 січня 2016 року № 96/дп-16 про звільнення з посади судді у зв`язку з порушенням присяги, що включає встановлення вини як елемента складу проступку. З огляду на викладене необґрунтованими є доводи позивача про те, що повторне звільнення позивача без поновлення його прав після першого незаконного звільнення є порушенням права на працю та права на приватне життя в розрізі забезпечення формування та розвитку стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру, що є несумісним з приписами пункту 1 статті 8 Конвенції. На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення ВРП від 18 червня 2020 року №1875/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» № 1798-VIII немає. Оскільки вимога про поновлення на посаді судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська є похідною і залежить від задоволення основної вимоги, підстави для її задоволення відсутні. Судові витрати. З огляду на результат вирішення спору, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295 КАС України, Верховний Суд Вирішив У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення від 18 червня 2020 року №1875/0/15-20 відмовити. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення суду виготовлено 30 грудня 2020 року. Головуючий суддя А.Г. Загороднюк Судді: А.В. Жук О.А. Губська О.В. Калашнікова В.М. Соколов