Рішення КАС ВС № П/9901/171/20

РІШЕННЯ Іменем України 15 жовтня 2020 року м. Київ справа № П/9901/171/20 адміністративне провадження № П/9901/171/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді: Яковенка М. М., суддів: Данилевич Н. А., Дашутіна І. В., Шевцової Н. В., Шишова О. О., за участю: секретаря судового засідання - Бугаєнко Н. В. представника відповідача - Русакової І. Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та нечинним, УСТАНОВИВ: 09 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просив: - визнати протиправним та нечинним рішення Вищої ради правосуддя від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 (далі - Рішення) «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що після прийняття рішення Верховним Судом від 03 квітня 2018 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 листопада 2018 року, яким було ухвалено передати на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, відповідач повинен був вирішити це питання виключно у порядку дисциплінарного провадження. Позивач не погоджується з правовим обґрунтуванням спірного рішення, яке не відповідає вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини, вважає їх помилковими та такими, що не враховує умови застосуванням приписів абз. 2 п. 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII та обставини за яких відбувалось притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги. Крім цього, зазначив, що відповідачем не враховано висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 квітня 2018 року, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 800/400/17, в яких було вказано про необхідність проведення повторного розгляду новоутвореним ВРП питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до відповідальності, а не приймати рішення про звільнення. Позивач зазначив, що відповідачем порушено строк притягнення його до відповідальності, оскільки події, що стали підставою для такої відповідальності, мали місце у грудні 2001 року та червні 2005 року. Прийняття відповідачем рішення про звільнення з посади на підставі п. З ч. 6 ст. 126 Конституції України, за порушення присяги, відбулось у позапроцедурний спосіб, за відсутності належних правових підстав для його прийняття, з порушенням вимог ч. 3 ст. 56 Закону України «Про вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII) та без додержання процедури дисциплінарного провадження щодо суддів, визначених главами 4 - 6 Закону №1798-VIII. Крім цього, позивач в обґрунтування позовних вимог цитує норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, рішення ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2020 року визначений склад колегії суддів: Яковенко М. М. (суддя-доповідач), Данилевич Н. А., Дашутін І. В., Шевцова Н. В., Шишов 0.0. Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з викликом сторін; встановлено строк для подання заяв по суті справи. 07 серпня 2020 року через канцелярію Суду від Вищої ради правосуддя надійшли засвідчені копії матеріалів, які слугували підставою для прийняття спірного рішення від 16 червня 2020 року. Також, 07 серпня 2020 року до Верховного Суду від Вищої ради правосуддя надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив мотивований тим, що Рішення містить посилання на визначені законом підстави його прийняття, а також мотиви, якими керувалася ВРП. Рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. 29 вересня 2020 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких позивач наполягав на допущених відповідачем порушеннях вимог законодавства щодо недодержання належної процедури притягнення до відповідальності та безпідставності звільнення позивача з посади судді. Під час розгляду справи, в судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі. В подальшому, в останні судові засідання ні позивач, ні його представник не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримавши доводи надісланого на адресу суду відзиву на позовну заяву. Наголошував на безпідставності доводів та заявлених вимог. Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, встановила наступне. Указом Президента України від 18 жовтня 1996 року № 973/96 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Голованіського районного суду Кіровоградської області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 20 вересня 2001 року № 2738-ІІІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Голованівського районного суду Кіровоградської області безстроково. 09 червня 2008 року до ВРЮ надійшло звернення народних депутатів України Баранова В. О. , Зозулі Р. П. , Круглова М. П. , Литвина Ю. О. , Лозінського В. О. , Мирного І. М. , Новікова О. В. , Саса С. В. , Сочки О. О. , Шарова І. Ф. від 03 червня 2008 року щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області за порушення присяги. Аналогічне звернення народних депутатів було скероване на адресу ВРЮ 01 липня 2008 року Головою Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України Ківаловим С. В . В цих зверненнях йшлося про факти порушень, допущених суддею ОСОБА_1 при здійсненні правосуддя, зловживання своїм службовим становищем, порушення присяги і обов`язків судді, вчинення дій, несумісних із званням судді. Під час перевірки, проведеної членом Вищої ради Скотарьом А. М. на підставі доручення заступника Голови ВРЮ Шелеста М. А. від 18 серпня 2008 року № 134/0/4-08, встановлено, що до Голованівського районного суду Кіровоградської області 20 квітня 2005 року надійшла позовна заява ОСОБА_15 до Агрофірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Мир» (далі - АФ ТОВ «Мир») про розірвання договору оренди землі. Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2005 року (суддя ОСОБА_1) позов ОСОБА_15 до АФ ТОВ «Мир» задоволено. Договір оренди землі, укладений 2 лютого 2001 року між ОСОБА_15 та АФ ТОВ «Мир», розірвано. При цьому, у матеріалах справи містилась копія свідоцтва про смерть ОСОБА_15 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вищої ради юстиції від 11 червня 2009 року ухвалено рішення № 398/0/15-09 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області за порушення присяги. 22 червня 2009 року Вищою радою юстиції за № 16/0/12-09 направлено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. На засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя ухвалено рішення рекомендувати Верховній Раді України звільнити з посади суддю Голованівського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Постановою Верховної Ради України від 03 червня 2010 року № 2316-VІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв`язку з порушенням присяги, відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. За результатом розгляду позову ОСОБА_1 про оскарження незаконного його звільнення постановою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року відмовлено у задоволенні позову. Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 12812/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року. На підставі цього рішення позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року. Постановою Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року постанову Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року скасовано, а справу передано на новий розгляд. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 жовтня 2017 року справу прийнято до провадження. З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвалою якого від 10 січня 2018 року розгляд цієї справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 листопада 2018 року, позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя про визнання нечинною постанови та поновлення на посаді - задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VІ «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області. Передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. У решті позову - відмовлено. Рішенням Вищої ради правосуддя від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Вважаючи спірне Рішення протиправним, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Суд виходить з наступного. У частині першій статті 131 Конституції України (у редакції, яка діяла до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад <…>. Відповідно до ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: <…> 5) порушення суддею присяги <…>. За змістом ч. 6 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року) підставами для звільнення судді є <…> 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII, у редакції, чинній на момент внесення подання Вищою радою юстиції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: <…> 5) порушення суддею присяги; <…>. Відповідно до ст. 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» № 22/98-ВР (далі - Закон № 22/98-ВР у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України, Вища рада юстиції розглядає після надання кваліфікаційною комісією відповідного висновку або за власною ініціативою. Запрошення судді, справа якого розглядається, є обов`язковим. Рішення щодо внесення Вищою радою юстиції подання про звільнення судді відповідно до пунктів 4 і 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України приймається не менш як двома третинами голосів членів Вищої ради юстиції, які взяли участь у засіданні, а у випадках, передбачених у пункті 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України, - більшістю голосів членів від конституційного складу Вищої ради юстиції. Після набрання 30 вересня 2016 року чинності законами України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 131 Конституції України (у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року) рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Відповідно до п. 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом Вищої ради правосуддя може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання. Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII встановлено, що питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя. Згідно з ч. 3 ст. 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом № 1402-VIII. Згідно зі ст. 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 131 Конституції України та статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП належить внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішення про звільнення судді з посади. Аналізуючи наведені в розділі V цього рішення положення законодавства в аспекті спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з ухваленням спірного в цій справі рішення, необхідно зауважити, що з прийняттям законів №№ 1401-VIII, 1402-VIII та 1798-VIII в системі правосуддя відбулися суттєві зміни в організації судоустрою та її правових інститутів. Зокрема, повноваженнями ухвалювати всі рішення про звільнення суддів було передано ВРП. З метою регламентації процедури звільнення з посади судді, обраного безстроково, але яка ще не була завершена, законодавець передбачив пункт 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII. За приписами цього пункту передання на розгляд ВРП подань Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес, розпочатий до того, як змінилося законодавство в цій сфері, був завершений, але уже з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій його частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень. У цій справі позивач оспорює рішення Вищої ради правосуддя від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20, яким його звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Спірне рішення ВРП прийняла як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України. Фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення, викладено в рішенні Вищої ради юстиції № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року та поданні від 22 червня 2009 року № 16/0/12-09 щодо внесення до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. Зазначене рішення Вищої ради юстиції № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року, як свідчать матеріали справи, не було предметом судового розгляду, відтак воно є чинним. Відповідно обставини, які слугували підставою для висновку про наявність в діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення Вищою радою юстиції) є встановленими (компетентним органом - Вищою радою юстиції), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обрано/застосовано. За процедурою, чинною до 30 вересня 2016 року, повноваження на звільнення судді, обраного безстроково, належали Верховній Раді України. Проте, враховуючи, що Постанова Верховної Ради України від 03 червня 2010 року № 2316-VI в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області за порушення присяги судді була визнана незаконною і скасована, фактично рішення Вищої ради юстиції № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року та подання Вищої ради юстиції від 22 червня 2009 року № 16/0/12-09 залишилися без реалізації. Оскільки після 30 вересня 2016 року цим правом наділено Вищу раду правосуддя, остання правомірно розглянула подання Вищої ради юстиції на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII і ухвалила рішення про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі № 9901/103/19. Оцінюючи рішення ВРП від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 на його відповідність ч. 1 ст. 57 Закону № 1798-VIII, Верховний Суд вважає, що воно є вмотивованим та містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України. Підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Вищої ради юстиції № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року про внесення до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області за порушення присяги. Факт порушення ОСОБА_1 присяги у рішенні Вищої ради юстиції № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року та поданні від 22 червня 2009 року № 16/0/12-09 доводиться на підставі того, що наявні обставини свідчать, що суддею ОСОБА_1 було створено видимість розгляду судових справ та здійснено фактично формальний їх розгляд, що не може вважатися належним здійсненням правосуддя. Тобто, у цілому порушення, допущені ОСОБА_1 , порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя. Кожний із зазначених фактів досліджено Вищою радою юстиції у своєму рішенні та поданні, а також у спірному в цій справі рішенні, прийнятому за наслідком розгляду відповідного подання Вищою радою правосуддя. Розглянувши наявні матеріали матеріалами та врахувавши пояснення ОСОБА_1 , ВРП погодилася з висновком Вищої ради юстиції, викладеним у рішенні № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року, про те, що встановлені факти в сукупності свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді у зв`язку із чим він підлягає звільненню з посади. Доводячи необґрунтованість спірного в цій справі рішення, позивач посилається на рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року в справі «Куликов та інші проти України». Так, у справі «Куликов та інші проти України» (заяви № 5114/09 та 17 інших - див. перелік у додатку) Європейський суд з прав людини зауважив «Щодо скарг заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими, Суд посилався на висновки у справі «Олександр Волков проти України». У справі «Олександр Волков проти України» Суд встановив, що провадження у ВРЮ і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Суд вважає, що згадані висновки є однаково застосовними до заяв, що розглядаються». Аналізуючи подібні доводи щодо порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції в постанові від 25 червня 2020 року справі № 9901/103/19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав встановлювати порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо позивача з боку ВРП. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції не гарантують можливість в справі про оскарження рішення ВРП про звільнення позивача з посади доводити незаконність рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення з посади судді. Верховний Суд не може виправляти допущені позивачем процесуальні помилки та підміняти той суд, до якого позивач звертався з позовом про оскарження рішення ВРЮ, і судові рішення якого на підставі рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» не були переглянуті. Рішенням Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 800/400/17, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 листопада 2018 року, з урахуванням висновків, викладених в справі «Куликов та інші проти України», позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання незаконною постанови - задоволено частково; визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VI «Про звільнення суддів» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області; передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; у решті позову - відмовлено. Відтак, Верховний Суд вважає неможливим під час розгляду цієї справи надати окрему оцінку законності рішенню Вищої ради юстиції № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року і надає оцінку виключно тому, чи була дотримана відповідачем при прийнятті спірного у цій справі рішення належна процедура. Порушення процедури при прийнятті спірного рішення з боку ВРП доводиться на підставі того, що відповідачем пропущено строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінюючи відповідні доводи позовної заяви, Верховний Суд вказує на таке. На момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ у своєму рішенні № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року розцінила як порушення суддею присяги, норми законів України № 2862-XII та № 22/98-ВР не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) було внесено зміни до Закону № 22/98-ВР, які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року. Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції Закону № 192-VIII) провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Отже, після набрання чинності Законом № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. При цьому запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року в справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року в справах № 11-272сап18 та № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року в справі № 800/493/15, від 12 березня 2020 року в справі № 9901/777/18, від 14 травня 2020 року в справі № 9901/187/19. Під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, були вчинені ним у 2008 році. Відтак, ВРЮ прийнявши рішення № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, діяла в межах визначеного законом строку. Отже, саме з прийняттям рішення № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутися до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, отже, строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ. Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на ОСОБА_1 рішенням ВРЮ № 398/0/15-09 від 11 червня 2009 року стягнення, а тому рішення відповідача від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю таке рішення є кадровим. При цьому відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП. Указаною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року в справі № 9901/103/19. Щодо доводів позивача про те, що звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України передбачає наявність подання Дисциплінарної палати ВРП, то в контексті спірних правовідносин ці аргументи ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень законодавства. Підставою для передання подання Вищої ради юстиції щодо судді ОСОБА_1 на розгляд Вищої ради правосуддя слугували положення пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1798-VIII, які встановлюють особливу процедуру звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України на перехідний період. У цих правовідносинах не передбачено подання Дисциплінарної палати про звільнення з посади. Відтак, у спірних правовідносинах, як зазначалося вище, вид дисциплінарної відповідальності визначений рішенням Вищої ради юстиції, а Вищою радою правосуддя лише реалізовано зазначене рішення. Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення ВРП від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає. Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд ВИРІШИВ: Адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про правосуддя про визнання протиправним та нечинним рішення - залишити без задоволення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Рішення в повному обсязі складено 19 жовтня 2020 року. Головуючий суддя М. М. Яковенко Судді Н. А. Данилевич І. В. Дашутін Н. В. Шевцова О. О. Шишов