Окрема думка Велика Палата ВС № П/9901/171/20

ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М. на постанову від 13 травня 2021 року у справі № 9901/171/20 (провадження № 11-393заі20) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання рішення протиправним та нечинним. У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив визнати протиправним та нечинним рішення ВРП від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після прийняття рішення Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду від 3 квітня 2018 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 1 листопада 2018 року, яким було ухвалено передати на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, відповідач повинен був вирішити це питання виключно в порядку дисциплінарного провадження, а не приймати рішення про звільнення. Позивач зазначив про незгоду з правовим обґрунтуванням спірного рішення, а також наголошував на пропуску відповідачем строку притягнення його до відповідальності, оскільки події, що стали підставою для такої відповідальності, мали місце в грудні 2001 року та червні 2005 року. На переконання позивача, прийняття відповідачем рішення про звільнення з посади на підставі пункту З частини шостої статті 126 Конституції України (за порушення присяги) відбулось у позапроцедурний спосіб, за відсутності належних правових підстав для його прийняття, з порушенням вимог частини третьої статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (далі - Закон № 1798-VIII) та без додержання процедури дисциплінарного провадження щодо суддів, визначених главами 4-6 Закону № 1798-VIII. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року позов залишено без задоволення. Відмовляючи в задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що оскаржуване рішення ВРП прийняла як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена Верховна Рада України. Фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття такого рішення, викладено в рішенні Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09 та поданні від 22 червня 2009 року № 16/0/12-09 щодо внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. Суд першої інстанції взяв до уваги, що рішення ВРЮ від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09 не було предметом судового розгляду, відтак воно є чинним. Відповідно обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України в попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), є встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обрано/застосовано. За висновками суду першої інстанції, оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на ОСОБА_1 рішенням ВРЮ від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09 стягнення, а тому рішення відповідача від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю таке рішення є кадровим. Суд першої інстанції зауважив, що у спірних правовідносинах вид дисциплінарної відповідальності визначений рішенням ВРЮ, а ВРП лише реалізовано зазначене рішення. Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, просив рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити, визнати протиправним та нечинним рішення ВРП від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення. Короткий зміст установлених обставин та рішення суду першої інстанції Указом Президента України від 18 жовтня 1996 року № 973/96 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Голованіського районного суду Кіровоградської області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 20 вересня 2001 року № 2738-ІІІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Голованівського районного суду Кіровоградської області безстроково. 9 червня 2008 року до ВРЮ надійшло звернення народних депутатів України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 від 3 червня 2008 року щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області за порушення присяги. Аналогічне звернення народних депутатів було скероване на адресу ВРЮ 1 липня 2008 року головою Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя ОСОБА_12 . У цих зверненнях йшлося про факти порушень, допущених суддею ОСОБА_1 при здійсненні правосуддя, зловживання своїм службовим становищем, порушення присяги й обов`язків судді, вчинення дій, несумісних із званням судді. Під час перевірки, проведеної членом ВРЮ ОСОБА_13 на підставі доручення заступника Голови ВРЮ Шелеста М. А. від 18 серпня 2008 року № 134/0/4-08, встановлено, що до Голованівського районного суду Кіровоградської області 20 квітня 2005 року надійшла позовна заява ОСОБА_14 до Агрофірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Мир» (далі - АФ ТОВ «Мир») про розірвання договору оренди землі. Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2005 року (суддя Конякін С. М.) позов ОСОБА_14 до АФ ТОВ «Мир» задоволено. Договір оренди землі, укладений 2 лютого 2001 року між ОСОБА_14 та АФ ТОВ «Мир», розірвано. При цьому в матеріалах справи містилась копія свідоцтва про смерть ОСОБА_14 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ВРЮ ухвалила рішення від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області за порушення присяги. 22 червня 2009 року ВРЮ за № 16/0/12-09 направлено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. На засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя ухвалено рішення рекомендувати Верховній Раді України звільнити з посади суддю Голованівського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_15 у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VІ ОСОБА_15 звільнено з посади судді у зв`язку з порушенням присяги, відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України. За результатом розгляду позову ОСОБА_15 про оскарження його звільнення постановою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із таким рішенням, позивач подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву проти України. 19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_15 № 12812/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року. На підставі цього рішення позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року. Постановою Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року постанову Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року скасовано, а справу передано на новий розгляд. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2017 року справу прийнято до провадження. З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_15 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвалою якого від 10 січня 2018 року розгляд цієї справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 3 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 1 листопада 2018 року, позов ОСОБА_15 до Верховної Ради України, третя особа - ВРП, про визнання нечинною постанови та поновлення на посаді - задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VІ «Про звільнення суддів» у частині звільнення ОСОБА_15 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області. Передано на повторний розгляд ВРП вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_15 до дисциплінарної відповідальності. У решті позову - відмовлено. Рішенням ВРП від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Вважаючи рішення ВРП протиправним, а свої права порушеними, ОСОБА_15 звертався до суду з адміністративним позовом. Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, у разі визнання судом незаконним рішення/дій, прийнятого/вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді чи ні (порушення вимог закону, зокрема процедури, можуть мати місце в будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання - розглянутим. У контексті обставин справи, яка розглядається, це означає, що визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VІ зумовило відновлення стадії розгляду подання, внесеного ВРЮ відповідно до її рішення від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09, а тому відповідне рішення ВРЮ не може вважатись реалізованим. Оскільки після скасування Постанови Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VІ подання ВРЮ від 22 червня 2009 року № 16/0/12-09 не було реалізоване та залишилось чинним, то ВРП, яка наділена правом звільняти суддів відповідно до наведених вище норм законодавства, правомірно розглянула вказане подання ВРЮ. Також Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що фактичні обставини, які слугували підставою для прийняття оспорюваного рішення, викладено в рішенні ВРЮ від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09 та поданні від 22 червня 2009 року № 16/0/12-09 щодо внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги. Відповідно обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його із цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України в попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), є встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обрано/застосовано. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування відповідачем висновків ЄСПЛ, викладених у рішенні у справі «Куликов та інші проти України», оскільки констатовані ЄСПЛ порушення не спростовують встановлених щодо заявника проступків. Водночас ані рішення ВРЮ, ані її подання не були предметом судового контролю. Щодо доводів скаржника про порушення строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Велика Палата Верховного Суду вважає, що після набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, у тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону, тобто не пізніше трьох років з дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. При цьому запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що ВРЮ, прийнявши рішення від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09, діяла в межах визначеного законом строку. Саме з прийняттям рішення від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09 ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення скаржником присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутися до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України,відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ. З прийняттям Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII«Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення скаржника, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились, оскільки не було пом`якшено або скасовано відповідальність за вчинений суддею ОСОБА_1 дисциплінарний проступок. Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на скаржника рішенням ВРЮ від 11 червня 2009 року № 398/0/15-09 стягнення, а тому оскаржуване рішення відповідача не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю таке рішення є кадровим. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що частиною першою статті 56 Закону № 1798-VIII не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади. Більшість суддів Великої Палати Верховного суду вважають, що застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про порушення суддею присяги, а лише приймається на його підставі. У такому рішенні ВРП не встановлює порушення або відсутність порушень ОСОБА_1 присяги судді. Підстави та мотиви для висловлення окремої думки Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Ураховуючи висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні «Куликов та інші проти України» від 19 січня 2017 року, зокрема щодо ОСОБА_1 , про порушення органами, які приймали рішення про звільнення позивача з посади судді, принципів незалежності та неупередженості, що саме по собі виключало можливість прийняття щодо нього законного та обґрунтованого рішення, слід зазначити, що цей факт беззаперечно вказує на наявність достатніх підстав для задоволення його позовних вимог у частині визнання незаконною Постанови Верховної Ради України від 3 червня 2010 року № 2316-VІ. При цьому ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України», відхиляючи скарги заявників щодо необхідності вжиття заходів загального характеру для реформування системи дисциплінарної відповідальності суддів в Україні, зазначив, що відповідно до його вказівки на вжиття заходів загального характеру у справі «Олександр Волков проти України» немає необхідності робити аналогічну вказівку в цій справі. Тобто ЄСПЛ вказав на те, що ця справа свідчить про серйозні системні проблеми функціонування судової влади в Україні. Зокрема, встановлені у справі порушення наводять на думку, що система судової дисципліни в Україні не є організованою належним чином, і вона не забезпечує достатнє відділення судової влади від інших гілок державної влади. Більше того, вона не надає достатніх гарантій проти зловживань та неправильного застосування дисциплінарних заходів, що шкодить незалежності судової влади, у той час як остання є однією з найважливіших цінностей, які підтримують ефективність демократій. Тому Суд вважає необхідним наголосити, що Україна повинна негайно запровадити у своїй правовій системі загальні реформи, на які було вказано вище. При цьому органи влади України повинні належним чином враховувати це рішення, відповідну практику Суду і відповідні рекомендації, резолюції та рішення Комітету міністрів (пункти 199, 201 рішення у справі «Олександр Волков проти України»). Уряд зазначив, що з метою реформування системи дисциплінарної відповідальності суддів в Україні було вжито значних законодавчих заходів. Уряд стверджував, що після подій, які відбулися у лютому 2014 року і призвели до надзвичайної зміни в державній владі в Україні, відбулась позитивна тенденція в напрямі захисту прав людини, зокрема прав суддів. Як приклад Уряд навів справу п. Ковзеля (заява № 35336/11), якого було поновлено на посаді. Таким чином, уряд стверджував, що може самостійно вирішити питання вжиття заходів індивідуального характеру. Щодо вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників на посадах, у великій кількості справ, у яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження. У справі «Олександр Волков проти України» Суд зазначив, що відновлення національного провадження не було належним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд у тій справі дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника в найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції, і надав уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді. Суд зазначає, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв`язку із цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, ураховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України» щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру, та відхиляє відповідне прохання. Тобто з огляду на триваючу повномасштабну судову реформу та доводи уряду про позитивні тенденції у напрямі захисту прав людини, зокрема прав суддів, та про здатність самостійно вирішити питання вжиття заходів індивідуального характеру, зокрема шляхом поновлення суддів на посадах, ЄСПЛ вирішивне дотримуватись підходу, обраного у справі «Олександр Волков проти України», щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру та відхилив відповідне прохання. Таким чином, оскільки оцінити ефективність відновлення національного провадження на час розгляду справи Судом неможливо, але принаймні на перший погляд немає підстав вважати, що відновлення національних проваджень буде даремним і безрезультатним, ЄСПЛ не застосував заходи індивідуального характеру, на відміну від справи «Олександр Волков проти України», де чинна на той час ситуація не залишала реального вибору щодо індивідуальних заходів, яких слід ужити, щоб виправити порушення конвенційних прав заявника, та в якій Суд безпосередньо зобов`язав державу забезпечити якнайшвидше поновлення заявника на посаді судді. Натомість після набуття статусу остаточного рішенням ЄСПЛ, яке було постановлено за заявами, у яких стверджувалось про порушення прав позивачів, гарантованих статтями 6 та 8 Конвенції, внаслідок їх звільнень з посади суддів та про безрезультатність оскарження таких звільнень у судах (що й було констатовано Судом), ОСОБА_1 повторно піддано дисциплінарному провадженню у виді звільнення, незважаючи на встановлені Судом порушення, з тих самих підстав та за аналогічних обставин, що підриває довіру до ефективності такого способу поновлення порушених прав, як відновлення національного провадження, та піддає сумніву твердження уряду про можливість самостійно вирішити питання вжиття заходів індивідуального характеру. Судами встановлено, що підставою для застосування щодо позивача дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді стали дії, вчинені у 2001 та 2005 роках. Тобто дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у 2001 та 2005 роках, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалено ВРП у червні 2020 року. Норми Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року. За приписами частини четвертої статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у зазначеній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VIIIу редакції, чинній на час прийняття ВРП спірного рішення від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20, закріплено аналогічну норму, згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження. Тобто на час повторного застосування ВРПдисциплінарного стягнення до позивача на підставі цього спірного рішення діяв присічний трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку. Відповідач у силу положень статті 58 Конституції України повинен був застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час вчинення суддею ОСОБА_1 дій, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення його з посади судді, і не встановлювала строк для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Така правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17 (провадження № 11-2сап18), від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (провадження № 11-635сапс18), від 24 січня 2019 року у справі № 800/156/16 (провадження № 11-627сапс18). Строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, відноситься до процедурних гарантій, стосується всієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу вимог закону підлягає обов`язковому застосуванню саме під час вирішення питання щодо застосування такого стягнення. Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку за проступки, вчинені ним у 2001 та 2005 роках, однак рішення відповідача не містить відповідних мотивів. З урахуванням зазначеного вважаємо рішення ВРП від 16 червня 2020 року № 1848/0/15-20 необґрунтованим та протиправним, тому Велика Палата Верховного Суду, керуючись статтями 315 та 317 КАС, мала б скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким оскаржуване рішення ВРП визнати протиправним та скасувати. Висновки З огляду на викладене вважаємо, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року необхідно було скасувати й ухвалити нове, яким вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко В. В. Британчук Ж. М. Єленіна