Рішення КАС ВС № 990/321/23

РІШЕННЯ Іменем України 22 травня 2024 року м. Київ справа №990/321/23 адміністративне провадження № П/990/321/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий - Стародуб О.П., судді - Єзеров А.А., Коваленко Н.В., Кравчук В.М., Чиркін С.М. секретар судового засідання - Присяжнюк А.Г. за участю представника позивача та представника відповідача розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішень, ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 28.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 24.10.2023 №1008/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». - визнати протиправною та скасувати ухвалу члена Вищої ради правосуддя від 01.11.2023 №58/0/18-23 «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку», а також зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.09.2023 про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку. - визнати протиправною та скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 28.09.2023 №943/0/15-23 «Про відхилення заяви члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід від участі в розгляді матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України». ОБСТАВИНИ СПРАВИ В ході розгляду справи судом встановлено, що Указом Президента України від 07.10.2005 №1429/2005 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська. 07.11.2005 позивач склав присягу судді. Постановою Верховної Ради України від 02.12.2010 №2760-VІ «Про обрання суддів», зокрема, ОСОБА_1 призначено на посаду судді цього ж суду безстроково. Указом Президента України від 15.06.2012 №395/2012 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва. З 02.07.2012 позивач виконував повноваження голови цього ж суду. 08.04.2014 прийнято Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (далі Закон №1188-VII). Відповідно до частини 1 статті 2 цього Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - Тимчасова спеціальна комісія), що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях. 17.07.2014 до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) надійшла скарга ОСОБА_3 від 14.07.2014 про порушення суддею Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час ухвалення рішення про обрання щодо нього запобіжного заходу. За результатами перевірки ТСК склала висновок від 24.10.2014 №5/02-14 про наявність у діях судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді та направила його до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення. 17.12.2015 ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 24.10.2014 №5/02-14 стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1, ухвалила рішення №1192/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги». Зазначене рішення ВРЮ від 17.12.2015 оскаржено позивачем до суду. Постановою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2016 (справа №800/13/16) позов ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 17.12.2015 щодо внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду України від 26.04.2016 постанову Вищого адміністративного суду України від 14.03.2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України. Постановою Вищого адміністративного суду від 13.07.2017 (справа №800/331/16 (800/13/16)) у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції відмовлено. Постановою Верховного Суду від 19.09.2019 (№800/331/16 (800/13/16)) заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 13.07.2017, задоволено частково; постанову Вищого адміністративного суду України від 13.07.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Верховного Суду від 24.06.2020 (справа №800/331/16 (800/13/16)) позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 17.12.2015 №1192/0/15-15 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 17.12.2015 №1192/0/15-15. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2021 (справа №800/331/16 (800/13/16)) рішення суду першої інстанції від 15.04.2020 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції відмовлено. 15.01.2016 Вища рада юстиції внесла до Верховної Ради України подання "Про звільнення судді з посади" №5/0/12-16 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку). У поданні зазначено, що таке прийнято на підставі рішення Вищої ради юстиції від 17.12.2015 №1192/0/15-15. Постановою Верховної Ради України від 29.09.2016 №1622-VІІІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у зв`язку із порушенням присяги судді. 11.09.2017 в.о. голови Дарницького районного суду міста Києва видано наказ №26-ОС, згідно якого ОСОБА_1 відраховано з 11.09.2017 зі штату Дарницького районного суд міста Києва відповідно до постанови ВРУ від 29.09.2016 №1622-VІІІ. Постанову ВРУ від 29.09.2016 №1622-VІІІ ОСОБА_1 оскаржив до суду. Рішенням Верховного Суду від 15.09.2021 (справа №800/516/16) позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 №1622-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді. 02.12.2021 наказом Голови Дарницького районного суду міста Києва №31-ОС скасовано наказ в.о. голови суду №26-ОС від 11.09.2017, визнано ОСОБА_1 таким, що з 03.12.2021 приступив до виконання обов`язків судді. В подальшому, Верховна Рада України листом від 04.11.2021 №04-26/17-2021/340341 надіслала Вищій раді правосуддя подання Вищої ради юстиції від 15.01.2016 №5/0/12-16 про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги. 26.09.2023 позивач подав до ВРП заяву про звільнення його у відставку з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 4 частини 6 статті 126 Конституції України. Ухвалою ВРП від 28.09.2023 №943/0/15-23 відхилено заяву члена ВРП ОСОБА_2 про самовідвід від участі в розгляді матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України. 24.10.2023 ВРП прийняла рішення №1008/0/15-23 про звільнення позивача з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України. Ухвалою ВРП від 01.11.2023 №58/0/18-23 залишено без розгляду заяву позивача про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку. Вважаючи протиправним рішення ВРП від 16.10.2023 №1008/0/15-23, ухвали ВРП від 01.11.2023 №58/0/18-23 та від 28.09.2023 №943/0/15-23, позивач звернувся до суду. ДОВОДИ СТОРІН В обгрунтування позовних вимог позивач покликається на невмотивованість, необґрунтованість та протиправність оскаржуваних рішень ВРП, оскільки такі прийняті з порушенням норм національного законодавства України, без врахування всіх обставин, які мають значення та відповідно такими, що призводять до порушення його прав як судді. Зокрема, покликається на те, що спірне рішення про його звільнення прийняте на підставі п. 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Вищу раду правосуддя" за відсутності фактичних підстав для застосування даної норми, оскільки ВРУ рішення за поданням ВРЮ було прийняте. Також покликається на те, що повноваження ВРП не можуть поширюватися на правовідносини, які вже завершилися і в яких уже було прийняте рішення про звільнення судді з посади. Також покликається на те, що після скасування Постанови ВРУ про його звільнення з посади судді у ВРП не було повноважень (компетенції) витребовувати з ВРУ та здійснювати розгляд матеріалів щодо його звільнення, а також приймати на підставі таких матеріалів рішення про звільнення з посади судді на підставі пункту З частини шостої статті 126 Конституції України. Також покликається на те, що оскаржуване рішення не містить мотивів саме щодо встановлення та наявності з боку позивача факту вчинення істотного дисциплінарного проступку. Також покликається на неповноважність складу ВРП, оскільки член ВРП ОСОБА_2 підлягав самовідводу, а член ВРП ОСОБА_4 порушила вимоги щодо суміщення посад. Також покликається на те, що член ВРП ОСОБА_4 не мала правових підстав для участі в засіданні та голосуванні за оскаржуване рішення у зв`язку із закінченням встановленого граничного строку, протягом якого член ВРП ОСОБА_4 була вправі здійснювати свої повноваження одночасно із існуванням обставин несумісності. Також покликається на те, що питання про його звільнення розглядалося неповноважним складом Вищої ради правосуддя, оскільки у ньому фактично брало участь лише 10 членів цього органу, щодо яких відсутні підстави вважати їх участь у цьому засіданні такою, що не викликає сумнівів щодо законності та неупередженості, з необхідних

11. Також покликається на те, що Вища рада правосуддя повністю проігнорувала викладені у зверненні від 26.09.2026 обставини і незважаючи на подібність ситуації Позивача із вже розглядуваними нею раніше справами, діяла у дискримінаційний спосіб, допустивши непропорційне втручання у його право на відставку. Також покликається на те, що відсутні норми, які б ототожнювали порушення поняття «присяги судді» та поняття «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді», дозволяли б здійснювати звільнення судді на підставі матеріалів, в яких встановлено порушення, яке більше не визнається Основним Законом України як підстава для звільнення судді Також покликається на те, що саме звільнення позивача з посади судді виглядає як непропорційне стягнення, оскільки у рішеннях, які приймалися пізніше, Вища ради правосуддя, розглядаючи питання про звільнення суддів за схожих обставин, приходила до висновку, що такі дії не містять ознак порушення присяги судді і не можуть бути підставою для звільнення. За таких умов, Позивач вважає, що звільнення його з посади за проступок, який мав місце майже 10 років тому, з урахуванням того факту, що за це порушення він уже притягувався до відповідальності, був звільнений і з грудня 2021 року знову поновлений на посаді, не відповідає вимогам правової визначеності та розумності строків притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Представник ВРП позов не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обгрунтування відзиву покликається на те, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма членами Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухвалені. У рішенні також містяться посилання на визначені законом підстави звільнення судді ОСОБА_1 та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. При цьому, доказів про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя позивачем не наведено. Покликається на те, що станом на сьогодні рішення Вищої ради юстиції від 17.12.2015 №1192/0/15-15 «Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги» є чинним, факт порушення позивачем присяги судді, правомірність та обґрунтованість висновків Вищої ради юстиції підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №800/331/16 (800/13/16), провадження №11-256заі20, якою залишено без змін рішення Вищої ради юстиції від 17.12.2015 №1192/0/15-15 18 та в силу статті 78 КАС України не потребує доказування. В свою чергу, скасування Постанови Верховної Ради про звільнення судді ОСОБА_1 відновило процедуру звільнення на підставі рішення Вищої ради юстиції від 17.12.2015 №1192/0/15-15, а тому відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII матеріали щодо звільнення Позивача було передано до ВРП для ухвалення рішення про звільнення судді з посади, яка правомірно розглянула подання ВРЮ відносно судді. На переконання відповідача, передання на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII на розгляд ВРП подань Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді, згідно з якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень. Покликається на те, що оскаржуване рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, тому за своєю суттю таке рішення є кадровим. Також покликається на те, що ні позивач, ні його представник відводи членам Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не заявляли, а подана членом ВРП ОСОБА_2 заява про самовідвід була розглянута у встановленому порядку. Також покликається на те, що оскаржуване рішення ухвалене ВРП після складання членом ВРП ОСОБА_4 присяги та зарахування у штат Ради з дотриманням вимог щодо сумісництва. Також покликається на необґрунтованість доводів позивача про сплив строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності, оскільки рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги Вища рада юстиції прийняла 17.12.2015 в межах визначеного строку. Також покликається на те, що заява позивача про звільнення у відставку залишена без розгляду на підставі пункту 15.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, а підстави для вирішення питання про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило невідповідність судді займаній посаді, і, як наслідок, звільнення судді з посади виникли раніше, ніж позивач виявив бажання звільнитись у відставку. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову. ВИСНОВКИ СУДУ Щодо повноважень Вищої ради правосуддя. Відповідно до Конституції України (в редакції, яка діяла на час здійснення щодо позивача дисциплінарного провадження у 2015 році) призначення/обрання суддів та прийняття рішення про їх звільнення належали до повноважень Президента України та Верховної Ради України (статті 85, 126, 128). Повноваження щодо внесення подання про призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад належали до відання Вищої ради юстиції (стаття 131 Конституції України) Порядок звільнення судді з посади на той час регулювався Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі - Закон №2453-VI). За правилами статті 100 цього Закону, суддя загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його призначив або обрав з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції. Статтею 105 Закону №2453-VI передбачалось, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції". На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає Указ, а Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади. 30.09.2016 набрали чинності Закони України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII). Зокрема, Законом №1401-VIII внесено зміни до статті 131 Конституції України, якими ухвалення рішення про звільнення судді з посади віднесено до повноважень Вищої ради правосуддя. Відповідно до статті 112 Закону №1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною 6 статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя". Таким чином, станом на час виникнення спірних правовідносин та прийняття оскаржуваного рішення, саме ВРП була уповноваженим законом конституційним органом, до відання якого належало ухвалення рішення про звільнення судді з посади. Щодо підстав прийняття оскаржуваного рішення За правилами частини другої статті 57 Закону №1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Оцінюючи оскаржуване рішення ВРП на предмет його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII Суд вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим. Так, підставою для звільнення позивача з посади судді слугувало рішення ВРЮ від 17.12.2015 №1192/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді за порушення присяги. Підставою для ухвалення вказаного рішення слугували допущені позивачем порушення норм законодавства України під час розгляду в січні 2014 року ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо учасника масових акцій протесту. ВРЮ встановила, що позивач під час гострого соціального конфлікту в Україні не забезпечив у межах своїх повноважень дотримання об`єктивного, безстороннього, неупередженого, незалежного та справедливого розгляду справ та конституційних засад судочинства. Допущені позивачем порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним як суддею своїх обов?язків та принижують авторитет судової влади. Вказане рішення ВРЮ було предметом судового розгляду. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.04.2021 (справа №800/331/16 (800/13/16)) рішення суду першої інстанції від 15.04.2020 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції відмовлено. Постановляючи зазначене рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що ВРЮ у своєму рішенні належним чином обґрунтувала висновки про те, що, постановляючи ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя ОСОБА_1 не забезпечив об`єктивного, всебічного та неупередженого розгляду, постановив необґрунтоване судове рішення, що не відповідає нормам КПК, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що стосовно судді ОСОБА_1 встановлено обставини несумісні зі статусом судді, зокрема те, що допущені ним порушення порочать звання судді, викликають сумнів у його об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання ним своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади. Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За правилами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України, факт допущених позивачем порушень, які мали наслідком його звільнення за порушення присяги судді, та правомірність рішення ВРЮ про внесення подання про його звільнення з посади судді, не потребують доказування. Відповідно до пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом Вищої ради правосуддя може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання. Рішенням Верховного Суду від 15.09.2021 (справа №800/516/16) позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 №1622-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді. З матеріалів справи вбачається, що Рішенням Верховного Суду від 15.09.2021 (справа №800/516/16) визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 №1622-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді, яку було прийнято за наслідками розгляду внесеного ВРЮ подання. В свою чергу, станом на час прийняття відповідачем рішення, яке оскаржується у цій справі, рішення Верховного Суду у справі №800/331/16 (800/13/16), прийняте за наслідками оскарження рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення позивача, було чинним, в зв?язку з чим ВРП була позбавлена можливості ревізувати дисциплінарне провадження щодо позивача. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2020 у справі №9901/777/18 вирішуючи питання застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах дійшла висновку, що немає підстав вважати, що ВРП притягнула позивачку до відповідальності повторно (за одне і те ж), адже вид відповідальності щодо ОСОБА_1 уже обрала ВРЮ своїм рішенням від 17 грудня 2015 року №1194/0/15-15, відповідач же реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу). За таких обставин, суд у цій справі дійшов висновку, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивача з посади судді та прийняття оскаржуваного рішення. З цих же підстав суд вважає безпідставним покликання позивача в цій частині на висновок науково-правової експертизи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького від 18.08.2023 №147-е та доводи позивача, що розглядаючи подання про його звільнення, ВРП порушила вимоги пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII, в частині того, що ВРУ вже розглянула подання ВРЮ і у ВРП не було законних підстав розглядати питання звільнення позивача. Доводи позивача щодо відсутності в оскаржуваному рішенні обгрунтувань наявності в його діях складу проступку, передбаченого пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, суд також вважає безпідставними, оскільки обставини вчинення позивачем проступку були встановлені рішенням ВРЮ і були предметом окремого судового розгляду, таким обставинам було надано оцінку у рішеннях Верховного Суду у справі №800/17/17 і саме з такими обставинами відповідач пов`язував підстави прийняття рішення про звільнення позивача на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Крім того, з прийняттям Законів №1401-VIII та №1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились. Введення в Конституції України такого поняття як «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді» замість «порушення присяги судді» не змінило суті та складу такого проступку і не свідчить про те, що дії, які раніше кваліфікувались як порушення присяги судді, більше не визнаються порушенням з боку судді. Відтак доводи позивача про те, що допущені ним порушення більше не визнаються Основним Законом України як підстава для звільнення судді є безпідставним. Такий підхід для вирішення схожих ситуацій застосовано законодавцем у частині другій пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII, за змістом якої суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI та Закону України «Про Вищу раду юстиції» №22/98-ВР у редакціях, чинних на момент вчинення позивачем дій, які Вища рада юстиції розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Законом України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності 27.02.2015, та викладено Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції, яка набрала законної сили з 28.03.2015. Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження. За приписами частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. Після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону. З огляду на викладене, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положеннями статті 58 Конституції України. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №П/800/310/17, від 05.04.2018 у справі №800/523/17, від 07.06.2018 у справі №11-272сап18 та від 21.06.2018 у справі №11-78сап18. Верховний Суд у постановах від 28.11.2019 №9901/187/19 та від 18.12.2019 №9901/103/19 дійшов висновків, що «…строк, протягом якого до судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення, передбачено Законом України «Про судоустрій та статус суддів», такий строк відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності і в силу вимог закону підлягає обов?язковому застосуванню саме під час вирішення питання застосування дисциплінарного стягнення. Крім того, незважаючи на те, що рішення ВРЮ за наслідками дисциплінарного провадження було прийняте ще 29.05.2012р. і таке рішення було предметом самостійного судового розгляду, однак рішення про звільнення позивача з посади судді ухвалене ВРП лише 14.03.2019р. і саме цим рішенням щодо позивача застосовано дисциплінарне стягнення…». Водночас зазначені рішення були скасовані Великою Палатою Верховного Суду, яка у постановах від 14.05.2020 №9901/187/19 та від 25.06.2020 №9901/103/19 зробила наступні висновки у питанні застосування строку у подібних правовідносинах: «…29 травня 2012 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ розглянула дисциплінарну справу щодо судді та прийняла рішення №748/0/15-12 про внесення до ВРУ подання про звільнення судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з посади за порушення присяги судді. Як зазначено вище, законність цього рішення підтверджена постановою Вищого адміністративного суду України від 04 липня 2012 року, яка набрала законної сили. Таким чином, саме з прийняттям рішення від 29 травня 2012 року №748/0/15-12 ВРЮ встановила факти, які свідчать про порушення суддею присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутися до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, відтак строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не може застосовуватися при подальшій реалізації вказаного рішення ВРЮ. Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на суддю рішенням ВРЮ від 29 травня 2012 року №748/0/15-12 стягнення, а тому рішення відповідача від 14 березня 2019 року №757/0/15-19 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а за своєю суттю таке рішення є кадровим. При цьому відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП. Указаною статтею не встановлено строків для прийняття рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади…» Крім того, у постановах від 09.08.2019 та від 12.03.2020 справі №9901/777/18 Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду дійшли висновку, що саме із прийняттям рішення ВРЮ обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги судді, як підстави для звільнення її з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим. Відповідно до частини п?ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, оскаржуване рішення ВРП ухвалила на підставі пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» тим самим завершивши щодо позивача визначену статтею 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» процедуру перевірки та застосування відповідних заходів за наслідками розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії. За таких обставин та сформованої практики Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів позовної заяви в цій частині. Покликання позивача на те, що його звільнення з посади не було пропорційним та справедливим заходом стягнення щодо нього, оскільки у подібних ситуаціях ВРП приймала рішення про відмову у звільненні з посади судді, також є безпідставним, оскільки на відміну від наведених в цій частині прикладів, в ситуації позивача рішення про внесення подання про його звільнення було прийняте ВРЮ і наявність підстав для його звільнення було встановлено судовим рішенням у справі №800/331/16 (800/13/16). Також безпідставним є покликання позивача в цій частині на справи про звільнення суддів за порушення вимог щодо несумісності відповідно до Закону України «Про очищення влади», оскільки у цих справах дисциплінарне провадження щодо суддів, в т.ч. на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії, не здійснювалось. При цьому, на відміну від цілей Закону України «Про очищення влади», цілі дисциплінарної відповідальності вочевидь не можуть бути досягнуті шляхом звільнення судді у відставку. Також безпідставним є покликання позивача на його поновлення на посаді судді після скасування рішення Верховної Ради України про його звільнення, оскільки, зважаючи на встановлені у цій справі обставини та сформовану судову практику, це не звільняло ВРП від обов?язку завершити дисциплінарне провадження. Щодо участі в засіданні члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_4 . Відповідно до частини 6 статті 6 Закону №1798-VIII член Вищої ради правосуддя не має права суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена Вищої ради правосуддя (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку. Член Вищої ради правосуддя не може належати до політичних партій, професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Відповідно до пункту 6 частини 10 статті 6 Закону №1798-VIII не можуть бути членами Вищої ради правосуддя особи, які не відповідають вимогам цього Закону щодо несумісності з іншими видами діяльності та не усунули таку невідповідність протягом розумного строку, але не більш ніж протягом тридцяти календарних днів із дня виникнення обставин, що призводять до порушення вимог щодо несумісності, чи іншого строку, встановленого Вищою радою правосуддя відповідно до цього Закону. Під час розгляду справи судом встановлено і не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_4 12.01.2023 на ХІХ позачерговому з`їзді суддів України була обрана членом Вищої ради правосуддя і невідкладно склала присягу члена ВРП. Наказом від 21.07.2023 №210 ОСОБА_4 звільнена з військової служби в запас за підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом в.о. голови Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 №21-ВД/ТМ/С суддю Херсонського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 з 25.07.2023 відряджено до Вищої ради правосуддя. Наказом голови Вищої ради правосуддя від 25.07.2023 №384-к ОСОБА_4 зарахована до штрату Вищої ради правосуддя на посаду члена Вищої ради правосуддя з 25.07.2023. Таким чином, станом на час ухвалення оскаржуваного у цій справі рішення, член ВРП ОСОБА_4 не суміщала свою посаду з будь-якою іншою, передбаченою частиною 6 статті 6 Закону №1798-VIII, посадою, відповідала встановленим статтею 6 Закону №1798-VIII вимогам щодо членів Вищої ради правосуддя. Рішення про звільнення ОСОБА_4 з посади члена ВРП з підстав невідповідності вимогам, визначеним у статті 6 цього Закону органом, що її обрав також не приймалось. За таких обставин, безпідставними є доводи позивача про наявність підстав вважати, що член ВРП ОСОБА_4 не мала права брати участь в засіданні ВРП по розгляду його питання, навіть за умови закінчення строку усунення несумісності. Щодо участі в засіданні члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 . За правилами пункту 3 частини 5 статі 20 Закону №1798-VIII член Вищої ради правосуддя зобов`язаний відмовитися від участі у розгляді питання за наявності, зокрема обставин, що викликають сумнів у його неупередженості. Відповідно до частини першої статті 33 член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член Вищої ради правосуддя повинен заявити самовідвід. Відповідно до пункту 7.1 Регламенту Вищої ради правосуддя (затв. рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 52/0/15-17) член Ради зобов`язаний відмовитися від участі у розгляді питання з підстав, визначених частиною п`ятою статті 20 Закону, шляхом подання заяви про самовідвід. Відповідно до пункту 7.5 Регламенту рішення про відвід (самовідвід) ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні Ради чи її органу, шляхом голосування в нарадчій кімнаті, за відсутності члена Ради, питання про відвід (самовідвід) якого вирішується. Відповідно до пункту 7.6 Регламенту у разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) члену (членам) Ради чи її органу питання розглядається без участі відведеного члена (відведених членів) Ради чи відведеного члена (відведених членів) її органу. Якщо Рада чи її орган відхиляє відвід (самовідвід), член Ради продовжує брати участь у розгляді питання. Під час розгляду справи судом встановлено, що членом ВРП ОСОБА_2 було заявлено самовідвід у розгляді питання щодо позивача з тих підстав, що існують обставини, які можуть викликати сумнів у його неупередженості. В обґрунтування заяви член ВРП ОСОБА_2 покликався на те, що він був активним учасником Революції Гідності, виступав представником багатьох потерпілих в таких справах, подавав численні дисциплінарні скарги у схожих ситуаціях та неодноразово публічно висловлювався щодо необхідності притягнення до відповідальності таких суддів, у тому числі ОСОБА_1 , а звільнення позивача пов`язане саме з порушеннями, які він вчинив під час розгляду справ щодо учасників акцій протесту під час Революції Гідності. Ухвалою ВРП від 28.09.2023 №943/0/15-23 відхилено заяву члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 про самовідвід від участі в розгляді матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України. Ухвала мотивована тим, що Вищою радою правосуддя не встановлено, що член Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 особисто, прямо чи побічно заінтересований у розгляді справи, або інших обставин, що викликають сумнів у його неупередженості. Водночас, підстави для самовідводу член Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 пов?язував не з особистою, прямою чи побічною заінтересованістю у розгляді справи, а з наявністю обставин, що можуть викликати сумнів у його неупередженості. Відмовляючи у задоволенні заяви про самовідвід, ВРП не надала оцінки обставинам, з якими член ВРП ОСОБА_2 пов?язував підстави для самовідводу та не мотивувала своє рішення про відхилення самовідводу. Натомість, зі змісту заяви про самовідвід вбачається, що обставини, з якими член ВРП ОСОБА_2 пов?язував підстави самовідводу, збігаються з подіями та обставинами, які слугували підставою звільнення позивача, а висловлювання щодо них свідчили про наперед сформоване у члена ВРП ОСОБА_2 суб?єктивне негативне ставлення до них. Під час розгляду справи представником відповідача наявність таких обставин не спростовано. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що член ВРП ОСОБА_2 не міг брати участь в розгляді питання звільнення позивача та про безпідставне відхилення відповідачем заяви члена ВРП ОСОБА_2 про самовідвід. Щодо повноважності складу Вищої ради правосуддя. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з`їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з`їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Голова Верховного Суду входить до складу Вищої ради правосуддя за посадою. Відповідно до статті 18 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом. Згідно із частиною другою статті 30 Закону №1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від її складу. Верховний Суд уже вирішував питання повноважності складу ВРП у пленарному складі і у постановах від 29.07.2019 у справі №9901/687/18 та від 31.10.2022 у справі №9901/217/19 дійшов висновку, що в даному випадку більшість від складу Вищої ради правосуддя становить 11 членів Вищої ради правосуддя. З наявного в матеріалах справи витягу з протоколу №100 від 24.10.2023 вбачається, що в засіданні Вищої ради правосуддя, на якому вирішувалось питання позивача, взяли участь 12 членів Вищої ради правосуддя. З врахуванням наведених вище висновків щодо неможливості участі в цьому засіданні члена ВРП ОСОБА_2 , склад ВРП становив 11 членів, що відповідає вимогам статті 30 Закону №1798-VIII та свідчить про повноважність складу ВРП під час розгляду питання позивача. В цій частині підстави позову зводяться виключно до відсутності на засіданні ВРП необхідного кворуму, інших доводів щодо повноважності складу ВРП позивачем та його представником не зазначено, відтак суд надає оцінку лише зазначеним підставам позову. Крім того, наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма членами, які брали участь у його ухваленні. Таким чином, відсутні підстави, визначені пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача. Щодо ухвали про залишення без розгляду заяви позивача про відставку. Відповідно до частини 3 статті 109 Закону №2453-VI заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Статтею 3 Закону №1188-VII передбачено підстави проведення перевірки щодо суддів загальної юрисдикції. Відповідно до частин 1 та 2 статті 7 Закону №1188-VII за результатами перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісія ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції. Відповідно до частини 2 Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Заява про проведення спеціальної перевірки щодо позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» надійшла до Тимчасової спеціальної комісії 13.10.2014 і скерована на розгляд ВРЮ після відновлення роботи у червні 2015 року. Подання ВРЮ від 15.01.2016 №5/0/12-16 про звільнення позивача з посади судді за порушення присяги Верховна Рада України надіслала до ВРП листом від 04.11.2021 №04-26/17-2021/340341. Водночас, заяву про звільнення з посади судді у відставку відповідно до пункту 4 частини 6 статті 126 Конституції України позивач подав 23.09.2023. Таким чином, підстави для вирішення питання про вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило невідповідність судді займаній посаді, і, як наслідок, звільнення судді з посади виникли раніше, ніж позивач виявив бажання звільнитись у відставку. Схожий підхід до вирішення питання розгляду заяви судді про відставку застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.06.2021 №9901/46/20. У постанові від 19.02.2020 у справі №9901/75/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «…у випадку розгляду дисциплінарної скарги на дії судді та одночасного подання таким суддею заяви про звільнення його у відставку пріоритетному застосуванню підлягає норма, яка передбачає зупинення розгляду питання про звільнення судді з посади з визначеної пунктом 4 частини шостої статті 126 Основного Закону України підстави до закінчення розгляду наявних дисциплінарних скарг на дії цього судді. Тим самим, як виснував суд першої інстанції, право судді на відставку обумовлюється бездоганною репутацією, неухильним дотриманням вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду…». Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №9901/75/19 «…призначення розгляду питання про звільнення судді у відставку поза межами визначеного законом місячного строку для такого розгляду було пов`язане з конкретними обставинами, які цьому передували, що унеможливлювало його своєчасність та здійснення у визначених законом межах…». Крім того, обов`язок ВРП прийняти рішення за наслідками розгляду висновку Тимчасової спеціальної комісії та подання ВРЮ передбачено Законом №1188-VII, який визначає спеціальну процедуру застосування відповідних заходів і не передбачає можливості зупинення чи першочергового вирішення питання відставки судді. Відповідно до пункту 15.7 Регламенту Вищої ради правосуддя (затв. 24.01.2017 №52/0/15-17) якщо на момент розгляду ВРП питання про звільнення судді (за загальними обставинами) суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, член ВРП - доповідач своєю ухвалою залишає заяву (висновок, подання) без розгляду. Таким чином, закон не передбачає можливості прийняття ВРП рішення про звільнення з посади судді одночасно з кількох підстав, зокрема, визначених пунктами 3 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України. Станом на час постановлення ВРП ухвали про залишення без розгляду заяви позивача про звільнення з посади судді у відставку він вже був звільнений з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що виключало можливість розгляду по суті поданої ним заяви про звільнення з посади судді у відставку. Крім того, встановлені фактичні обставини та висновки Верховного Суду у постановах від 06.04.2023 у справі № 990/86/22, від 03.08.2023 у справі № 990/38/22, від 29.02.2024 у справі №990/165/23 свідчать про те, що у питанні звільнення суддів в порядку розгляду висновків Тимчасової спеціальної комісії та подання ВРЮ, яке було предметом окремого судового контролю, практика ВРП є послідовною, відтак доводи позивача про різне ставлення та надання ВРП переваги іншим суддям у реалізації права на відставку саме у подібних правовідносинах є безпідставним. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що постановляючи оскаржувану ухвалу, ВРП також діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і протиправної бездіяльності при розгляді питання про звільнення позивача з посади судді у відставку на підставі поданої ним заяви не допустила. Щодо ухвали про відхилення самовідводу члена ВРП За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. За правилами статті 57 Закону №1798-VIII відсутність у складу Вищої ради правосуддя повноважень ухвалювати рішення є підставою для оскарження та скасування саме рішення про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України. Таким чином, в разі якщо буде встановлено відсутність у ВРП повноважень на ухвалення зазначеного рішення це буде підставою для його скасування, відтак ухвала про відхилення самовідводу члена ВРП оскарженню як окрема позовна вимога не підлягає, а заперечення на неї підлягають оцінці в рамках розгляду позовної вимоги про оскарження рішення ВРП в порядку статті 57 Закону №1798-VIII. Постановляючи ухвалу про відхилення самовідводу відповідач вирішував процедурне питання, пов?язане з розглядом дисциплінарної справи, публічно-владні управлінські функції щодо позивача не здійснював, така ухвала самостійний вплив на права, обов?язки та законні інтереси позивача не справляє, відтак ознакам рішенням суб?єкта владних повноважень не відповідає. За таких обставин, позовні вимоги про скасування ухвали про відхилення самовідводу не підлягають розгляду як за правилами адміністративного, так і за правилами інших видів судочинства, відтак провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Керуючись статтями 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 КАС України, Суд в и р і ш и в: Провадження у справі №990/321/23 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування ухвали Вищої ради правосуддя від 28.09.2023 №943/0/15-23 "Про відхилення заяви члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2. про самовідвід від участі в розгляді матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України" закрити. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Судді: О.П. Стародуб А.А. Єзеров Н.В. Коваленко В.М. Кравчук С.М. Чиркін