Постанова Одеський апеляційний суд № 522/20822/18

Номер провадження: 22-ц/813/6255/20 Номер справи місцевого суду: 522/20822/18 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Дрішлюка А.І., за участю секретаря Фабіжевської Т.С., розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. 27 листопада 2018 року позивачі звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 , уточнивши свої вимоги заявою від 16.04.2019 року, просили усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю позивачів, шляхом позбавлення права користування ОСОБА_3 квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям його з реєстраційного обліку. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є власниками квартири АДРЕСА_2 . Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив в силі рішення Приморського районного суду та ухвалу Апеляційного суду Одеської області, якими відмовлено у задоволені позову про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Відповідач колишній чоловік ОСОБА_1 проживає окремо з новою дружиною. Втім, наданий сервітут відповідачу на користування кімнатою порушує права позивачів, оскільки вони самі несуть витрати за житлово-комунальні послуги, квартирної плати та інші видатки. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено матеріали справи та не встановлено всіх обставин справи. Сповіщення сторін та заяви у справі. У судове засідання, призначене на 16 грудня 2020 року, сторони у справі не з`явились, були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи. 16 грудня 2020 року від ОСОБА_3 надійшла заява про відкладення розгляду справ. Розглянувши вказані клопотання, судова колегія дійшла до висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18. Поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі. Крім того, судом апеляційної інстанції у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то підстав для розгляду справи з обов`язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 28 грудня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить в рівних частках квартира АДРЕСА_2 , про що свідчить свідоцтво про право власності на житло від 22.01.2010 року (а.с.9). 10 вересня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб, про що було зроблено відповідний актовий запис №203, що встановлено з свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с.16). Згідно Акту розподілу матеріального майна від 22 вересня 2013 року, який підписаний сторонами, ОСОБА_3 за спільною згодою з ОСОБА_1 забрав з квартири АДРЕСА_2 речі та цінні документи, а саме: напільний годинник; письмовий стіл; кресло-вертушка; книжкова полиця; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль Nissan Almera д/н НОМЕР_2 ; настільну лампу, в зв`язку з чим матеріальних претензій до колишньої дружини не має. (а.с. 151). З декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2014 рік вбачається, що дружиною ОСОБА_3 є ОСОБА_4 (а.с. 17-25). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2016 року у справі №522/25608/16 у задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщення квартирою АДРЕСА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено та вселено ОСОБА_3 в кімнату, загальною площею 14,0 кв.м., яка визначена в технічному паспорті на квартиру під номером 7 квартири АДРЕСА_2 (а.с. 27-29). Вищевказане рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2017 року (а.с.30-33), ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року (а.с.34-35). 28 липня 2017 року ОСОБА_1 зверталась з листом до начальника Приморського ВДВС ОМУЮ Шуляченко Н.Б., в якому зазначила, що ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку з чим, вона надіслала йому зразки договору оренди житла та акту приймання-передачі житлової кімнати та ключів від неї, на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14.12.2016 року № 522/25608/16. (а.с. 36-41). Також, з свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 травня 2010 року реєстр. №3-399, посвідченого державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Різой Н.В., вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадкував після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , житловий будинок з надвірніми спорудами АДРЕСА_3 та зареєстрував своє право власності на вказаний будинок, реєстраційний номер 30256829. (а.с. 43-46). З довідки за вихідним №24 від 12.11.2018р. ОСББ «ІДЕАЛ» встановлено, що ОСОБА_1 оплатила за період з 29.05.2017 року по 01.11.2018 року кошти по утриманню будинку та комунальні послуги у розмірі 23 594,46 грн. (а.с.42). З довідки від 12.11.2018р. вих. №23, виданої ОСББ «ІДЕАЛ» вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; склад сім`ї три особи; на жилплощі прописані та проживають: донька ОСОБА_2 , 1990 року народження; колишній чоловік ОСОБА_3 , 1955 року народження. При цьому, останні прописаний, але не проживає на жилплощі з 10.09.2013 року та не веде спільне господарства з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв`язку з розірванням шлюбу. (а.с. 43). Згідно змісту ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Положеннями ст. 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Позивач наполягає на тому, що реєстрація відповідача по квартирі, яка належить позивачеві, створює для останньої перешкоди у користуванні квартирою, через надмірний тягар оплати за комунальні послуги, які збільшені через реєстрацію додаткової особи на жилплощі позивача, а тому позивач має законне право вимагати усунення перешкод у здійсненні її права власності, які чиняться відповідачем та полягають в небажанні брати участь в додаткових витратах на утримання квартири. Однак, згідно ст. 322 ЦК України тягар утримання майна лежить на власнику цього майна і власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Також, згідно ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Тобто, системний аналіз даних правових норм, дає підстави вважати, що законодавець, закріплюючи в законі обов`язок власника квартири нести тягар по утриманню цієї квартири (зокрема, який полягає у сплаті житлово-комунальних послуг), допускає ризики збільшення для власника квартири тягару її утримання, які пов`язані з користуванням цією квартирою членами сім`ї власника квартири. Отже, проведена позивачем реєстрація відповідача як члена її сім`ї (чоловік по зареєстрованому шлюбу) по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , вчинена ОСОБА_1 свідомо та з врахуванням тих ризиків, які тягне за собою така реєстрація. Законодавець положеннями ст. 405 ЦК України також, передбачає форму захисту прав власника, яка полягає у втраті членом сім`ї власника права на користування наданим йому житлом у разі відсутності цього члена сім`ї без поважних причин понад один рік. Однак, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2016 року, яке остаточно залишено в силі 29 травня 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, фактично встановлено відсутність підстав вважати ОСОБА_3 таким членом сім`ї власника, який втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , а отже і підтверджено законне та безумовне право ОСОБА_3 на користування вказаною квартирою, на яке не впливає, зокрема, наявність у відповідача права власності на інше житло. Крім того, вказаним рішенням суду встановлено порушення прав ОСОБА_3 на користування вказаною квартирою, яке полягало в фактичному не допуску відповідача до даної квартири з боку її власника та вирішено вселити ОСОБА_3 в кімнату № НОМЕР_3 в квартирі, яка належить ОСОБА_1 . Враховуючи загальний принцип обов`язковості судового рішення для всіх учасників відповідних правовідносин, на вірне переконання суду першої інстанції, будь-яких додаткових дій в рамках виконання цього рішення в частині як вселення ОСОБА_3 , так і надання йому можливості користуватися даною квартирою, позивач не мала вчиняти, а тому суд першої інстанції вірно критично оцінив надані позивачем докази її намагання укласти договір найму жилого приміщення з ОСОБА_3 , яким він має право користуватися в силу закону та судового рішення та намагання скласти акт прийняття-передачі ключів, які мали бути передані в рамках виконавчого провадження. Також, суд першої інстанції вірно критично оцінив посилання позивача на те, що будь-яких речей відповідача у спірній квартирі немає, через те, що ОСОБА_3 забрав їх ще згідно Акту розподілу матеріального майна від 22.09.2013 року, так як вказаним рішенням суду від 14 грудня 2016 року встановлено як примусовий характер даного акту для відповідача, так і те, що ці речі ОСОБА_3 використовував лише для роботи, а не для життя та побуту, а, відтак, суду не надано належних доказів відсутності й інших речей відповідача на спірній жилплощі. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_1 та вірно залишив його без задоволення. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2020 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький А.І. Дрішлюк