Постанова 4813 № 947/31068/21

Номер провадження: 22-ц/813/5327/26 Справа № 947/31068/21 Головуючий у першій інстанції Гниличенко М.В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., з участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року, постановленого під головуванням судді Гниличенко М.В., повний текст рішення складений 17 грудня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова Олена Володимирівна про включення до складу спадкоємців першої черги за законом, - в с т а н о в и в: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова О.В.про включення до складу спадкоємців першої черги за законом, в якому просила включити її до складу спадкоємців за законом першої черги разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , після смерті рідної бабусі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її рідна бабка - рідна матір її матері - ОСОБА_4 , 1927 року народження. За заявами її матері ОСОБА_2 та її рідного брата ОСОБА_3 - доньки та сина спадкодавця, державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Барановою О.В. було заведено спадкову справу за місцем останнього місця проживання спадкодавця. Враховуючи, що за життя спадкодавцем заповіту складено не було, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 відповідно до 1261 ЦК України є спадкоємцями першої черги за законом. Проте, з урахуванням тих обставин, що більш, ніж 5 років позивачка піклувалася за спадкодавцем, витрачала кошти на лікування, здійснювала особистий догляд за ОСОБА_4 , вона, в обумовлений законом строк подала заяву, відповідно до якої, просила нотаріуса Баранову О.В., продовжити 6 місячний строк для прийняття спадщини на три місяці для вирішення питання про включення її до складу першої черги спадкоємців за законом, проте відповіді від нотаріуса не отримала. Позивачка зазначила, що відповідно до укладеної у грудні 2020 року угоди між нею та ОСОБА_4 вбачається, що вона щомісячно витрачала кошти на матеріальне забезпечення та лікування ОСОБА_4 , а також здійснювала оплату комунальних платежів та електроенергії, газопостачання тощо від імені ОСОБА_4 . 17 листопада 2025 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2025 року заява ОСОБА_1 задоволена. Накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_4 . Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2025 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_4 . Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, суд безпідставно не взяв до уваги надані до суду докази, а саме укладену угоду, як належний та допустимий доказ надання матеріальної допомоги та дійшов помилкового висновку про те, що позивач не є спадкоємцем наступних черг за законом. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. В судове засідання, призначене на 14 травня 2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державний нотаріус Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Баранова О.В. не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 64, 65, 67-70 т. 4). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 62,8 кв.м., житловою площею 43,9 кв.м. належала на праві приватної власності в рівних частках ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло за № НОМЕР_1 від 25.03.1997 року. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 1966 (а.с. 8 т. 1). Після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю заповітів та наявністю звернень інших спадкоємців, єдиною спадкоємицею по закону стала його дружина ОСОБА_4 . Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.11.2007 року ОСОБА_4 отримала спадкове майно, що складалось із грошових вкладів та внесків, та 1/2 частини вищевказаної квартири. Таким чином, станом на 09.11.2007 року ОСОБА_4 стала власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.03.1997 року та свідоцтва про право на спадщину від 09.11.2007 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис 19, серія НОМЕР_2 від 02.01.2021 року (а.с. 7 т. 1). Відповідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг № К1-163299-ю/л вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано дві особи: ОСОБА_4 , 1927 року народження та ОСОБА_2 (а.с. 53 зворот т. 2). У зв`язку з тим, що спадкодавець ОСОБА_4 не залишила заповіту, спадкодавцями за законом першої черги стали її діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в установлений законом строк звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті їх матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідною онукою спадкодавця ОСОБА_4 та рідною донькою відповідача ОСОБА_2 , позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , вказана квартира, загальною площею 83,3 кв.м. належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності від 25.06.2013 року (а.с. 50 т. 1). Із спадкової справи № 406/2021, відкритої Київської державною нотаріальною конторою у м. Одеса до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 вбачається, що 21.04.2021 року з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_3 30.06.2021 року з заявою про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_2 . 01.07.2021 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори з заявою про визначення її спадкоємцем першої черги, з метою оформлення спадщини, посилаючись на те, що вона виступає спадкоємцем за законом, оскільки тривалий час піклувалась, матеріально забезпечувала, надавала іншу всебічну допомогу спадкодавцю ОСОБА_4 , яка внаслідок похилого віку та стану здоров`я, тривалий час була в запаморочному стані, тому просила вважати її такою, що прийняла спадок після смерті ОСОБА_4 (а.с. 33 т. 2). Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала те, що вона більш ніж п`ять років піклувалась за спадкодавцем, витрачала кошти на лікування, здійснювала особистий догляд за ОСОБА_4 , та подала заяву до нотаріуса, де просила продовжити строк для прийняття спадщини для вирішення питання про включення її до складу першої черги спадкоємців за законом. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведені належними, достовірними і достатніми доказами заявлені позовні вимоги. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України). Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Судом вірно встановлено, що діти спадкодавця, які є відповідачами по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги за законом. Позивач ОСОБА_1 , яка є онукою спадкодавця, не входить до першої, другої, третьої черги спадкоємців за законом. Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четвергу чергу спадкоємців за законом право на спадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Однак, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Тобто, навіть у разі встановлення факту проживання позивача разом з бабусею не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, що відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом, позивач не набуває право на спадщину, оскільки є спадкоємці попередньої черги. Відповідно до ч. 2 ст. 1259 ЦК України встановлено, що фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Однак, відповідно до ч. 1 ст. 1259 ЦК України визначено, що черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині. Тобто, змінити чергу спадкування можливо двома способами - за нотаріально посвідченим договором або зверненням до суду, крім того можливо третій варіант, якщо спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги, у тому числі внуків, правнуків, племінників та ін., що передбачено ч. 2 ст. 1274 ЦК України. Умовою зміни черги, зазначеною ч. 1 ст. 1259 ЦК України, є встановлення факту, що позивач протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку копії медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 98 т. 2). Із медичної картки вбачається, що ОСОБА_4 було укладено Декларація № 0001-МО39-Р700 на вибір лікаря 19.02.2020 року, у віці 93 роки, довіреною особою зазначено її донька ОСОБА_2 (а.с. 101 т. 2). Фактично ОСОБА_4 хворіє з 2017 року, має діагноз церебральний атеросклероз, ішемічна хвороба серця, в медичній картці існує три записи лікаря за 2013,2014,2017 рік, у подальшому записи лікаря починаються з лютого 2020 року, де зазначено, що загальний стан здоров`я середньої тяжкості, слабкість в ногах, набряків не має, зі слів доньки артеріальний тиск 140/90, лікування отримує. З 16.11.2020 року стан здоров`я ОСОБА_4 вказано, як тяжкий, загальна слабкість, запаморочення, з 07.12.2020 року зафіксовано відмову від їжі, тиск 115/60, не контролює діурез та дефекацію, не впізнає оточуючих людей, не відповідає на питання, із листка лікарських призначень вбачається, що фактично основне лікування у зв`язку з погіршенням стану здоров`я було призначено з 17.12.2020 року по день смерті. Копії аналізів, які є в медичній картки, датовані 2013, 2015, 2017 роком. Із посмертного епікризу вбачається, що погіршення стану здоров`я хворої ОСОБА_4 з листопада 2020 року, з 17.12.2020 року було відкрито стаціонар вдома, проте незважаючи на проведене лікування стан хворої не покращився, а погіршився та ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла (а.с. 115 т. 2). З аналізу даних медичної картки вбачається, що починаючи з лютого 2020 року стан здоров`я ОСОБА_4 був середньої тяжкості, але погіршення стану здоров`я та визнання його тяжким, відбулось з 17.12.2020 року та до часу смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також колегія суддів погоджується з наданим висновком суду щодо Угоди про надання матеріальної допомоги від 21 грудня 2020 року, яка начебто була укладена між ОСОБА_4 , 1927 року народження, та ОСОБА_1 , 1977 року народження, в якій визначено - сторони свідчать, що в період з 02.04.2015 року по 21.12.2020 року ОСОБА_1 надавала щомісячно матеріальну допомогу в грошовому виразі своєї бабусі ОСОБА_4 , зокрема на придбання ліків, забезпечення належного догляду, оплату комунальних послуг, розмір фактичних витрат зафіксовано у графіку платежів. Загальна сума грошових коштів, отриманих бабусею ОСОБА_4 на день підписання вказаної угоди становить 149250 грн. Також, зазначено, що ОСОБА_1 залишає за собою право вимагати відшкодування грошових виплат згідно діючому законодавству України і в судовому порядку. Крім того, вказано, що приймає до уваги погіршення стану здоров`я ОСОБА_4 вказана угода підлягає пролонгації на невизначений строк (а.с. 13 т. 1). Суд обґрунтовано не прийняв вказану Угоду про надання матеріальної допомоги від 21.12.2020 року як належний та допустимий доказ, оскільки не міг ідентифікувати підписи сторін, зокрема ОСОБА_4 , яка у вказаний період знаходилась у тяжкому стані, зокрема у медичній картці зафіксовано, що з 16.11.2020 року стан здоров`я ОСОБА_4 вказано, як тяжкий, загальна слабкість, запаморочення, з 07.12.2020 року зафіксовано відмову від їжі, тиск 115/60, не контролює діурез та дефекацію, не впізнає оточуючих людей, не відповідає на питання, а з 17.12.2020 року стан здоров`я ОСОБА_4 вкрай тяжкий. Як правильно зазначив суд, із вказаної Угоди неможливо встановити хто складав вказану угоду, хто визначав умови угоди, чи взагалі ОСОБА_4 було відомо про вказану угоду, а якщо відомо чи розуміла вона суть угоди, з яких міркувань виходила позивач, зазначаючи розмір виплат, та якими доказами вказані суми підтверджено, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому судом було зауважено, що будь-яких медичних даних про те, що ОСОБА_4 була у безпорадному стані, перебувала на обліку органу опіки та піклування як особа, яка потребувала стороннього догляду, допомоги чи піклування, стороною позивача не надано. Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом. Суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач ОСОБА_1 не є спадкоємцем наступних черг за законом. Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Зокрема, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. У Законі міститься вичерпний перелік обставин, за наявності яких можлива зміна черговості, що не потребує розширеного тлумачення. Відсутність хоча б однієї із таких обставин зумовить застосування загального порядку черговості спадкування, визначеного у ст.1258 ЦК України. При цьому факт проживання із спадкодавцем протягом певного часу і відповідна взаємна турбота осіб, які проживають разом, не є підставою для зміни черговості спадкування. Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин. Як вбачається із матеріалів спадкової справи, в них міститься документ від імені ОСОБА_1 під назвою Грошова вимога кредитора до спадкодавців по спадковій справі №406/2021, з якого вбачається, що позивач посилається на укладену з ОСОБА_4 угоду про надання матеріальної допомоги від 21.12.2020 року, зазначає про понесені нею грошові витрати на догляд, медикаменти, обслуговування квартири, та просить на підставі ст. 1281 ЦК України визначити її кредитором по справі до спадкоємців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на загальну суму, витрачених нею грошей в розмірі 149250 грн. (а.с. 60 т. 2). Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що ОСОБА_1 звернувшись до суду з позовом фактично не визначилась з її статусом по спадковій справі, чи вона є кредитором та пред`являє грошову вимогу до спадкоємців, чи вона просить включити її до складу спадкоємців першої черги за законом. Колегія суддів також вважає, що суд надав належну оцінку допитаним в судовому засіданні свідкам ОСОБА_7 , яка є дружиною відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , яка є головою ОСББ «Жукова 17» стосовно відносин між померлою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 для вирішення питання щодовключення ОСОБА_1 до складу спадкоємців першої черги за законом після померлої ОСОБА_4 . Колегія суддів, з урахуванням встановлених обставин справи, наданих позивачем пояснень, про те, що вона більш ніж п`ять років піклувалась за спадкодавцем, витрачала кошти на лікування, здійснювала особистий догляд за ОСОБА_4 , погоджується з висновками суду про те, що онука, якою є позивач по справі, не входить до спадкоємців ні першої, ні другої, ні третьої, ні четвертої черги за законом, тобто не успадковує спадщину безпосередньо, оскільки її мати, як донька бабусі, є спадкоємцем першої черги, спадкування онуків відбувається за правом представлення, або якщо її мати відмовиться від спадщини на користь своєї доньки(онуки) після смерті бабусі. Тобто, онуки не мають права про зміну черговості спадкування, якщо їхня мати (дитина спадкодавця) жива, оскільки за законом вони мають право на спадщину лише за правом представлення або в порядку спадкової трансмісії, в іншому випадку, першою в черзі на спадщину стоїть саме їхня мати. Зміну черговості спадкування можна здійснити шляхом нотаріально посвідченого договору між усіма заінтересованими спадкоємцями після відкриття спадщини, однак така згода відсутня. Це означає, що спадкоємці першої черги за законом, діти спадкодавця, які є відповідачами по справі, мають погодитися на це, але вимагати такої зміни через суд онуки не можуть, Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом, однак позивач ОСОБА_1 не є спадкоємцем наступних черг за законом. При цьому, суд вірно звернув увагу на надані пояснення позивача з приводу стану здоров`я померлої бабусі, зазначивши про те, що вони різняться, оскільки в одному випадку позивач зазначала, що спадкодавець за станом здоров`я тривалий час була в запаморочному стані, що вбачається із листа до нотаріуса, а в іншому випадку позивач у своїх поясненнях суду зазначала, що бабуся хворіла, але до останнього часу до смерті розуміла значення своїх дій та була при розумі. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, суд безпідставно не взяв до уваги надані до суду докази, а саме укладену угоду, як належний та допустимий доказ надання матеріальної допомоги та дійшов помилкового висновку про те, що позивач не є спадкоємцем наступних черг за законом, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки вказані доводи апеляційної скарги зводяться до викладення обставин справи на власний розсуд та висвітлення обставин справи у спосіб, що є зручним для апелянта, що має на меті задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 25 травня 2026 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Р.Д. Громік ______________________________________ С.М. Сегеда