Постанова 4813 № 521/9563/20

Номер провадження: 22-ц/813/3381/22 Справа № 521/9563/20 Головуючий у першій інстанції Бобуйок І. А. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.11.2022 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Гірняк Л.А., Цюри Т.В., з участю секретаря Шлапак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року, постановленого під головуванням судді Бобуйка І.А., повний текст судового рішення виготовлений 20 травня 2021 року, у цивільній справі за позовом Головного управління Національної поліції в Одеській області до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про виселення з гуртожитку, - в с т а н о в и в: У червні 2020 року Головне управління Національної поліції в Одеській області (далі ГУ НП в Одеській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку, в якому просило виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кімнати №104 гуртожитку ГУ НП в Одеській області, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, а також стягнути з відповідачів судовий збір. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що ОСОБА_2 з 2005 року прописаний та проживає в кімнаті №104 гуртожитку ГУНП в Одеській області, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Наказом ГУМВС України в Одеській області №520 о/с від 09.09.2011 року ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за дискредитацію). Після звільнення із ОВС, ОСОБА_2 виїхав із займаної у гуртожитку кімнати та здавав її у найм своєму двоюрідному брату. У 2014 року ОСОБА_2 перестав здавати йому кімнату у найм, зачинив її на ключ, а сам виїхав до Київської області на роботу. 12.07.2017 року ОСОБА_2 було вручене попередження про виселення з гуртожитку № 25/356 від 06.07.2017 року, на яке ОСОБА_2 ніяким чином не відреагував та не звільнив займану кімнату. Позивач вважає, що оскільки ОСОБА_2 було звільнено за дискредитацію, він підлягає виселенню із службової кімнати у гуртожитку ГУ НП в Одеській області без надання йому іншого житлового приміщення. Окрім того, позивач стверджує, що кімната № НОМЕР_1 використовується ОСОБА_2 не за призначенням, що виражається у використані даної кімнати, як місця проживання під час сезонного відпочинку. Судом до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів був залучений орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021року позов Головного управління Національної поліції в Одеській області задоволений частково. Виселено ОСОБА_2 з кімнати №104 гуртожитку ГУ НП в Одеській області, розташованого за адресою: вул. Ак. Філатова, 70, м. Одеса без надання іншого жилого приміщення. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що спірні кімнати надавалися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як службове житло, у зв`язку з перебуванням у трудових відносинах з ГУ МВС в Одеській області та відповідно до витягу з наказу №520 о/с від 09.09.2011 року вислуга років на день звільнення становить 10 років 3 місяці 29 днів, з урахуванням чого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може бути виселено без надання іншого житлового приміщення. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Учасники справи про призначене судове засідання на 16 листопада 2022 року були сповіщені належним чином у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (а.с. 238-243). Від ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі (а.с. 244). Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №203150436 від 05.03.2020 року, власником гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є держава Україна в особі Національної поліції України, реєстраційний №276617551101. З 2005 року на час проходження служби ОСОБА_2 в органах внутрішніх справ, йому та його сім`ї було надано кімнату № НОМЕР_1 у відомчому будинку, що розташований за адресом: АДРЕСА_1 . Також судом встановлено, що 09.09.2011 року ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за дискредитацію), що є одним з видів грубого порушення дисципліни. Судом враховано той факт, що ОСОБА_2 звільнений з ГУМВС в Одеській області та у рядах ГУ НП в Одеській області ніколи службу не проходив. Після звільнення із ОВС ОСОБА_2 разом із сім`єю виїхав із займаної у гуртожитку кімнати та здавав її у найм своєму двоюрідному брату. У 2014 року ОСОБА_2 перестав здавати йому кімнату у найм, зачинив її на ключ, а сам виїхав до Київської області на роботу. Там він був одружений на ОСОБА_4 , яка раніше працювала в ГУМВС України в Донецькій області. З 12 лютого 2016 року по 28 листопада 2027 року ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_4 отримали статус багатодітної сім`ї, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 , видане Службою у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради, оскільки у сторін на утриманні перебувають п`ятеро дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . 12.07.2017 року ОСОБА_2 було вручене попередження про виселення з гуртожитку № 25/356 від 06.07.2017 року. На дане попередження ОСОБА_2 ніяким чином не відреагував та не звільнив займану кімнату. 06.04.2018 року у зв`язку і тривалим не проживанням ОСОБА_2 в кімнаті № 104 її було опечатано комендантом ЦОП ГУ НП в Одеській області Слободянніковим В.І., про що складена доповідна записка на ім`я начальника ЦОП ГУ НП в Одеській області та акт від 06.04.2018 року про не проживання ОСОБА_2 в кімнаті № 104 гуртожитку ГУ НП в Одеській області, що розташований за адресом: АДРЕСА_1 , яким було зафіксовано факт тривалого не проживання ОСОБА_2 в гуртожитку. 26.06.2018 року ОСОБА_4 , дружина ОСОБА_2 , без присутності коменданта гуртожитку самовільно відчинила опечатану кімнату та зайняла її, про що власноручно склала акт. На прохання коменданта гуртожитку виселитися із кімнати відмовлялася посилаючись на те, що дана кімната належить її чоловіку ОСОБА_2 . По закінченню літнього сезону ОСОБА_4 виїхала із кімнати після чого вона разом із чоловіком ОСОБА_2 та дітьми кожного літа приїжджали до м. Одеси на відпочинок та проживали цей час в спірній кімнаті. 10.12.2018 року до ГУНП в Одеській області надійшла заява ОСОБА_4 в якій вона просила залишити за нею та її сім`єю право на проживання в кімнаті АДРЕСА_2 , видати їй ордер на проживання в зазначеній кімнаті та виявила бажання працювати в ГУ НП в Одеській області. У відповідь на дану заяву ОСОБА_4 було надано лист від 11.01.2019 року № 25/С-45 згідно якого за сім`єю ОСОБА_4 було залишено право тимчасового користування кімнатою та зазначено, що питання про видачу ордеру буде вирішено після працевлаштування ОСОБА_4 в ГУНП в Одеській області протягом першого півріччя 2019 року. Лист аналогічного змісту № 25/135 додатково було направлено на адресу ОСОБА_4 25.02.2019 року. 09.09.2019 року після перевірки кімнати № 104 було складено ще один акт про не проживання. Згідно довідки № 9/9538 від 17.04.2020 року ОСОБА_4 серед працівників ГУНП в Одеській області не значиться. Згідно довідки № 57 (виписки з домові книги про склад сім`ї та прописку) в кімнаті № 104 гуртожитку ГУНП в Одеській області на даний момент прописаний лише ОСОБА_2 та числиться його син ОСОБА_3 2002 року народження. Згідно ч. 1 ст. 109 ЖК УРСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Задовольняючи частково позов Головного управління Національної поліції в Одеській області про виселення з гуртожитку, суд першої інстанції виходив з наступного. У відповідності до вимог ч. 1 ст. 127 ЖК УРСР, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Згідно ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Постановою KM України від 2 вересня 2015 р. № 641. була утворена Національна поліція як центральний орган та територіальні органи виконавчої влади. Положення про Національну поліцію затверджене KM України 28 жовтня 2015 року. Також відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію» та інших нормативних актів на баланс ГУНП в Одеській області зараховане службове майно, що було на балансі ГУМВС в Одеській області. Відповідно до ст. 116 ЖК УРСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Відповідно до ч. 2 ст. 121 ЖК УРСР, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації. Згідно ч. 2 ст. 122 ЖК УРСР, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Складовою процедури відповідно до ст. 122 Житлового кодексу УРСР є видання спеціального ордеру на службове житло. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЖК УРСР, до користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73 - 76, 79 - 83, 85, 90, частиною шостою статті 101, статтями 103 - 106 цього Кодексу. Згідно ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом. Згідно ч.1 ст. 811 ЦК України, договір найму житла укладається у письмовій формі. Відповідно ч. 1 ст. 812 ЦК України, предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Відповідно до ч. 1 ст. 815 ЦК України, наймач зобов`язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Згідно ч. 4 ст. 825 ЦК України, якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець може попередити наймача про необхідність усунення цих порушень . Якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та інтереси сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла. Відповідно до ст. 130 ЖК УPCP, порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 131 ЖК УPCP, примірне положення про користування гуртожитками затверджується Кабінетом Міністрів України після консультацій з громадськістю, що проводяться відповідно до законодавства. Відповідно до Примірного положення про користування гуртожитками органи державної влади, органи місцевого самоврядування, власники гуртожитків після консультацій з громадськістю (громадськими організаціями, створеними з метою захисту інтересів мешканців гуртожитків) за погодженням з профспілками (за наявності) затверджують положення про користування гуртожитками, що перебувають у їхній власності, управлінні, розпорядженні, користуванні. На виконання вказаних вимог наказом ГУ НП в Одеській області № 366 від 11.02.2020 року, затверджено Положення про гуртожиток Головного управління Національної поліції в Одеській області, розташований за адресою: вулиця Академіка Філатова, 70, м. Одеса. Згідно п. 1 розділу IV Положення про гуртожиток ГУ НП в Одеській області, примусове виселення наймача та членів його сім`ї здійснюється зокрема у випадку не використання за призначенням наймачем та членами його сім`ї наданого їм житлового приміщення більше ніж 6 місяців, а також передача житла на користь особи якій комісією не надано згоди на проживання. Судом встановлено, що відповідач не проходив та не проходить службу у ГУ НП в Одеській області, трудовими відносинами не пов`язаний, рішення про надання службового жилого приміщення в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та його сім`ї не приймалось, спеціального ордеру на таке службове житло у нього немає, а тому не має підстав для отримання такого житла. Крім того за наявною інформацією, такого ордеру не було і на момент вселення до гуртожитку. Договору про найм житла між позивачем та ОСОБА_2 не укладалось. Отже, судом встановлено, що будь-яких правових підстав користуватися жилим приміщенням у гуртожитку ГУНП ОСОБА_2 не має. Наказом ГУМВС України в Одеській області № 520 о/с від 09.09.2011 року ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за дискредитацію), що виразилося в укриті від відома керівництва ряду фактів, які мають суттєве значення при проходженні служби в ОВС, надані фіктивного диплому про вищу освіту та ряду інших фактів, що є одним з видів грубого порушення дисципліни. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Так, ст. 2 КАС України, визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Судом встановлено, що вказане рішення про звільнення ОСОБА_2 у встановлений законом строк та порядку оскаржено не було. Також судом вірно зазначено про те, що оскільки ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за дискредитацію), що виразилося в укриті від відома керівництва ряду фактів, які мають суттєве значення при проходженні служби в ОВС, надані фіктивного диплому про вищу освіту та ряду інших фактів, що є одним з видів грубого порушення дисципліни, то час проживання у службовому житлі враховувати є недоцільним. Висновки суду про те, що оскільки ОСОБА_2 підлягає виселенню з гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житла, то і відповідно члени його сім`ї, також, підлягають виселенню з службового приміщення без надання службового житла відповідають вимогам закону. Так, ч. 2 ст. 132 ЖК УPCP встановлює підставу для виселення інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі: звільнення за власним бажанням без поважних причин; за порушення трудової дисципліни; за вчинення злочину. Відповідно до декларації поданої дружиною - відповідач ОСОБА_2 має у власності квартиру, розташовану в м. Ірпінь Київської області загальною площею 69,1, що говорить про те, що ОСОБА_2 забезпечений житлом, також, відповідач декларує два легкових автомобіля марки «VOLKSWAGEN», моделі «TRANSPORTER» 2005 та 2010 років випуску відповідно. На один з автомобілів (2005 року випуску) відповідач набув право власності 13.10.2016 р., а на другий (2010 року випуску) право власності було набуте 30.10.2019 року, що свідчить про достатнє матеріальне забезпечення відповідача. Оскільки «функція пояснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, N 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року), Верховний Суд тлумачить положення абзацу сьомого статті 125 ЖК як таке, що гарантує неможливість виселення без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла. Як з`ясовано з декларації про доходи ОСОБА_4 то відповідач таким житлом забезпечений. Також, втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Крім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним», але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою. Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно змісту ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 319 ЦК України визначено, що саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений або обмежений в здійсненні права власності (ч.2 ст. 321 ЦК України). Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка характеризується як: - пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; - виключне панування особи над річчю, тобто таке панування, що унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; - абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності по відношенню до неї. Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом. Стосовно позовної вимоги щодо виселення ОСОБА_3 з кімнати №104 гуртожитку ГУНП в Одеській області, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , судом вірно зазначено наступне. Згідно довідки № 57 (виписки з домові книги про склад сім`ї та прописку) в кімнаті № 104 гуртожитку ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зареєстрований. Згідно відповіді Департаменту надання адміністративних послуг ОМР №359с/01-07 від 17.06.2020 року, реєстрація/зняття з реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не здійснювалось. Також до суду не було надано доказів проживання ОСОБА_10 у в кімнаті № 104 гуртожитку ГУ НП в Одеській області, а саме, що ОСОБА_10 чинив спроби вселитися до кімнати, здійснював оплату за кімнату, що у кімнаті наявні особисті речі ОСОБА_10 . Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, що стосуються виселення з кімнати № 104 гуртожитку ГУНП в Одеській області, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_10 , оскільки позивачем не було доведено факт порушення ОСОБА_10 його прав як власника кімнати № НОМЕР_1 у вищевказаному гуртожитку. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права,оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, виселивши ОСОБА_2 з кімнати №104 гуртожитку ГУ НП в Одеській області, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, взявши до уваги його звільнення у зв`язку із дискредитацію, використання кімнати не за призначенням та передачі кімнати на користь інших осіб, яким не надано право на проживання в даній кімнаті. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 про те, що спірні кімнати надавалися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як службове житло, у зв`язку з перебуванням у трудових відносинах з ГУ МВС в Одеській області та відповідно до витягу з наказу №520 о/с від 09.09.2011 року вислуга років на день звільнення становить 10 років 3 місяці 29 днів, з урахуванням чого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може бути виселено без надання іншого житлового приміщення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у відповідності до встановлених обставин з`ясовано, що ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за дискредитацію), що виразилося в укриті від відома керівництва ряду фактів, які мають суттєве значення при проходженні служби в ОВС, надані фіктивного диплому про вищу освіту та ряду інших фактів, що є одним з видів грубого порушення дисципліни, то час проживання у службовому житлі враховувати є недоцільним, у зв`язку з чим не може бути прийнято до уваги вислуга років ОСОБА_2 . Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Чістікової Олени Юріївни, представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 22 листопада 2022 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ Т.В. Цюра