Постанова 4857 № 300/34/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/34/20 пров. № А/857/11339/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В., суддів Довгополова О.М., Гудима Л.Я., з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 300/34/20 (головуючий суддя Гундяк В.Д., час ухвалення 15:07 год., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складений 31 серпня 2020 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, Служби безпеки України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів,- В С Т А Н О В И В : 10 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Голови Служби безпеки України № 327-ОС від 07 березня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 із посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та зарахування в розпорядження; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області із 07 березня 2018 року; 3) стягнути із Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного перебування в розпорядженні внаслідок незаконного звільнення з посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області з 07 березня 2018 року до дати ухвалення судового рішення; 4) визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області щодо непризначення ОСОБА_1 на рівнозначну або на ступінь нижчу посаду протягом часу із 07 березня 2018 року до дати ухвалення судового рішення; 5) зобов`язати Службу безпеки України та Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 на рівнозначну займаній на час звільнення посаду або на ступінь нижчу посаду; 6) визнати протиправними дії Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області, спрямовані на звільнення ОСОБА_1 з військової служби; 7) зобов`язати Службу безпеки України залишити без задоволення подання від 03 січня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби; 8) зобов`язати Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області відкликати подання від 03 січня 2020 року щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 року позовна заява в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу голови Служби безпеки України № 327-ОС від 07.03.2018 та поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області з 07.03.2018 року залишена без розгляду. Рішенням від 26 серпня 2020 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд решту позовних вимог задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо непризначення ОСОБА_1 на рівнозначну або на ступінь нижчу посаду на публічну службу в органах Служби безпеки України. Зобов`язав Службу безпеки України призначити ОСОБА_1 на рівнозначну займаній на момент виведення у розпорядження або на ступінь нижчу посаду. Також суд зобов`язав Управління служби безпеки України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити у встановленому чинним законодавством України порядку ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 22.10.2018 по 21.02.2020 включно. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Служба безпеки України (СБУ) та Управління Служби безпеки України (УСБУ) в Івано-Франківській області подали апеляційну скаргу, оскільки вважають, що рішення прийняте без повного з`ясування обставин, які мають юридичне значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права. В апеляційній скарзі відповідачі зазначають, що Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та Інструкція № 722 про організацію виконання Положення детально регламентують алгоритм дій службових осіб, які задіяні у процедурі призначення Головою СБУ кандидатур, у тому числі на посади перших заступників та заступників начальників регіональних органів СБУ. При цьому, ні Статути ЗСУ, ні Положення не визначають підстав і способу відхилення запропонованої на розгляд Голови СБУ кандидатури, тобто ці питання залишені законодавцем на розсуд суб`єкта розгляду, у даному випадку - Голови СБУ. Ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.06.2020 у справі № 320/2446/20, зазначивши, що вона стосується відмінних від спірних у даній справі правовідносин та різних нормативних актів, які їх врегульовують. Так, питання призначення військовослужбовців даного рівня за поданням відповідних начальників чи відхилення їх кандидатур є дискреційним правом (повноваженнями) Голови СБУ, а не обов`язком, що не обмежене чітко визначеними в законах і Положенні строками, порядком (способом) і підставами такого погодження чи відхилення. В такому разі суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами чи звітування перед ними. Підґрунтям таких понять, як дискреційні повноваження і дискреційна влада є правовий розсуд. В основі теорії дискреційної влади лежить концепція домінування доцільності над законністю, оскільки поза межами законності немає жодного підґрунтя для доцільності. Відтак, доцільність вчинення Головою СБУ на власний розсуд тих чи інших юридично значимих дій має здійснюватися в законодавчо визначених рамках, оскільки закон як регулятор суспільних відносин має забезпечувати верховенство права в державі й бути найвищою доцільністю. За такого правового регулювання, навіть у разі наявності дійсного (невідкликаного) подання начальника регіонального органу про призначення особи на посаду, у Голови СБУ не виникає безумовного і безальтернативного обов`язку призначити запропоновану кандидатуру на запитувану (вакантну) посаду. З аналізу положень законодавства, що регулює спірні правовідносини (Конституція України, Закони України ,,Про військовий обов`язок і військову службу, ,,Про службу безпеки України, Статути ЗСУ, Положення, Інструкція № 772), вбачається відсутність строку, протягом якого Голова СБУ має розглянути подання про призначення кандидата на посаду за поданням начальника регіонального органу, у розпорядженні якого він перебуває та призначити саме позивача. Позивач також не навів норми закону, які були порушені відповідачами у спірних правовідносинах, а суд не встановив наявність закону, що передбачав би зазначені обов`язки для Голови СБУ. Давши свою згоду на призначення на нижчу посаду - заступника начальника УСБУ в Івано-Франківській області, позивач був обізнаний та мав усвідомлювати, що в силу положень Інструкції № 772 Голова СБУ має право альтернативної поведінки в питанні призначення кандидатури позивача на керівну посаду, та бути готовим до неї. В результаті, непогодження керівництвом СБУ його кандидатури на вказану посаду, подання на призначення було повернуто в УСБУ, де надалі продовжувалась відповідна робота з підбору вакансії для подальшого проходження позивачем військової служби. Проте, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що зі змісту пункту 48 Положення слідує, що чинним законодавством України визначений саме прямий обов`язок призначення співробітника СБУ, який перебуває у розпорядженні, у зв`язку із проведенням організаційних заходів, на відповідні посади в системі СБУ. Помилковим є також твердження суду про те, що єдиною причиною невиконання цього ,,обов`язку може бути виключно відсутність відповідних, тобто рівних або нижчих не більш як на один ступінь, вакансій або ненадання військовослужбовцем згоди на призначення на іншу нижчу посаду. Обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент його звернення до суду. Отже, не заперечуючи наявність певних правомірних очікувань кандидатів щодо їх призначення на посаду за наслідками самостійного рішення Голови СБУ, відповідачі вважають, що відсутність у законодавстві, яке регламентує спірні правовідносини, конкретно визначених строків, протягом яких Голова СБУ реалізовує свої кадрові повноваження, як і відсутність безальтернативного обов`язку погодити певну кандидатуру, виключає можливість встановлення факту бездіяльності відповідача та, більш того, визнання такої форми поведінки протиправною. Судом першої інстанції у цій справі не було встановлено порушення розумного строку, тобто тривалого, безпідставного, невиправданого затягування, невжиття необхідних заходів щодо вирішення кадрового питання з боку відповідача. З огляду на викладене, відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі. Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційного суду заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просять залишити рішення суду першої інстанції силі, а вимоги скарги відхилити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення частково з таких підстав. Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України на посаді першого заступника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області. Наказом Голови Служби безпеки України від 07.03.2018 року № 327-ОС у зв`язку з проведенням організаційних заходів ОСОБА_1 був звільнений із займаної на той час посади першого заступника начальника Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській області та зарахований в розпорядження начальника Управління Служби безпеки України. Термін перебування у розпорядженні закінчився 21.10.2018 року. Під час перебування у розпорядженні позивач в ході бесіди 27.03.2018 року висловив бажання проходити службу в органах СБУ на рівнозначній чи на ступінь нижчій посаді, а тому був організований підбір відповідних посад у системі СБУ. Зокрема, вирішувалось питання щодо призначення ОСОБА_1 на вакантну посаду першого заступника начальника УСБУ в Львівській області, вакантні посади заступників начальника УСБУ в Івано-Франківській області, однак, на жодну з цих посад позивач призначений не був. В подальшому, 21.02.2020 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. Грошове забезпечення позивачу виплачене по 21.10.2018 року. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні підтверджена протиправна бездіяльність СБУ, яка полягала в неналежному вирішенні в порушення приписів п. 48 Положення питання щодо призначення позивача на відповідну посаду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України ,,Про службу безпеки України, Положенням про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженим Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (далі Положення № 1262), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 14.10.2008 № 772 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2008 р. за № 1323/16014 (далі Інструкція № 772) та іншими нормативно правовими актами. Пунктом 43 Положення № 1262 передбачено, що військовослужбовці Служби безпеки України призначаються на штатні посади (крім випадків, передбачених цим Положенням) їх прямими начальниками в порядку, що встановлюється Головою Служби безпеки України. Призначення військовослужбовців Служби безпеки України на посади та переміщення їх по службі здійснюється з додержанням таких вимог: а) військові посади офіцерського та рядового, сержантського і старшинського складу Служби безпеки України комплектуються відповідно особами офіцерського та особами рядового, сержантського і старшинського складу, які перебувають на військовій службі; б) у разі призначення на посади та в усіх випадках переміщення по службі військовослужбовців Служби безпеки України має забезпечуватись їх використання за основною або спорідненою спеціальністю чи з урахуванням набутого досвіду; в) переміщення по службі військовослужбовців Служби безпеки України здійснюється, як правило, без зарахування в розпорядження відповідних начальників (командирів). Призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (командирів), проводиться у можливо короткий строк і не пізніше строків, зазначених у пункті 48 цього Положення. Відповідно до приписів підпункту ,,б пункту 48 Положення № 1262 зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників (командирів) допускається, зокрема, у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів до 3 місяців. Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні прямого начальника (командира), а також у разі відсутності підстав для дальшого перебування в розпорядженні, він призначається на посаду в порядку, встановленому цим Положенням. Військовослужбовці Служби безпеки України звільняються з посад та зараховуються в розпорядження прямих начальників (командирів) наказами по особовому складу начальників, які мають право призначення на ці посади. Час перебування військовослужбовця на лікуванні, в основній та встановлених законодавством додаткових відпустках із загальної тривалості періоду перебування у розпорядженні прямих начальників (командирів) виключається. За військовослужбовцями, зарахованими у розпорядження прямих начальників (командирів), зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, які вони займали, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з пунктом 4.3 розділу IV Інструкції № 772 призначення військовослужбовців на штатні посади з урахуванням вимог пункту 43 Положення здійснюється: на керівні посади від начальника відділу, завідувача кафедри, їм рівних і вище (крім випадків, коли законодавством України встановлений інший порядок призначення на посади) - наказами Голови Служби безпеки України. Пункт 4.9 Інструкції № 772 визначає, що зарахування військовослужбовців у розпорядження відповідних начальників (пункт 48 Положення) це визначення їх тимчасового службово-посадового становища, коли вони проходять військову службу у підпорядкуванні відповідних начальників, але без призначення на конкретні посади. Зарахування у розпорядження відповідних начальників проводиться наказами по особовому складу з обов`язковим визначенням дати початку та закінчення терміну розпорядження та доводиться до відома військовослужбовців, які зараховані в зазначене розпорядження, під особистий підпис їх начальниками в установленому порядку. Начальники, у розпорядженні яких перебувають військовослужбовці, зобов`язані організовувати їх службову діяльність, здійснювати контроль за нею відповідно до вимог військових статутів Збройних Сил України, Положення, інших нормативно-правових актів та несуть відповідальність за дотримання встановлених термінів перебування підлеглих у розпорядженні. Вони зобов`язані своєчасно, до закінчення терміну перебування в розпорядженні, ініціювати призначення таких військовослужбовців на відповідні посади чи у разі наявності підстав вживати заходів щодо їх звільнення з військової служби. Рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України або його заступників, приймаються відповідно Головою Служби безпеки України або його заступниками. Управління роботи з особовим складом здійснює загальний контроль за дотриманням встановлених термінів перебування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядженні відповідних начальників, а стосовно військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, також вносить пропозиції щодо їх подальшого службового використання. Відповідно до пункту 4.10 Інструкції № 772 зарахування військовослужбовців у розпорядження прямих начальників у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (підпункт ,,б пункту 48 Положення) здійснюється за рішенням Голови Служби безпеки України на підставі мотивованих рапортів відповідних начальників у разі звільнення їх з посад у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням у Службі безпеки України або її органах, підрозділах, закладах, установах інших організаційних заходів. При проведенні організаційно-штатних змін, унаслідок яких передбачається скорочення посад військовослужбовців, разом з організаційно-штатними пропозиціями подаються в установленому порядку пропозиції щодо подальшого використання військовослужбовців, посади яких скорочуватимуться. З військовослужбовцем, якого звільнено з посади у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів та зараховано у розпорядження, начальник, у розпорядження якого він зарахований, або один із його заступників (з військовослужбовцем, який зарахований у розпорядження Голови Служби безпеки України, Голова Служби безпеки України чи за його дорученням один із його заступників або начальник Управління роботи з особовим складом) проводить бесіду, під час якої ознайомлює його з наказом про зарахування у розпорядження, роз`яснює права та обов`язки, пов`язані з перебуванням у розпорядженні, доводить тимчасові функціональні обов`язки на період перебування у розпорядженні, а також попереджає про те, що у разі, якщо до завершення строку перебування у розпорядженні він не буде призначений на штатну посаду відповідно до пунктів 44-46 Положення, у встановленому порядку вирішуватиметься питання про можливість його подальшого використання на військовій службі. Результати цієї бесіди оформлюються довідкою (рапортом), яка (який) долучається до частини Особова справа матеріалів особової справи військовослужбовця. Призначення військовослужбовців, посади яких скорочуються або які зараховані у розпорядження, здійснюється відповідно до вимог пункту 1.3 розділу I цієї Інструкції та пункту 4.3 цього розділу. У разі відсутності в органі, підрозділі, закладі, установі рівної посади, яку займав військовослужбовець до зарахування в розпорядження, керівник цього органу, підрозділу, закладу, установи не пізніше місяця з дня зарахування військовослужбовця у розпорядження організовує через Управління роботи з особовим складом підбір відповідних посад у системі Служби безпеки України з урахуванням його фахової підготовки, досвіду та напряму роботи, результатів попередньої діяльності, стану здоров`я. Зазначені заходи не проводяться у випадку прийняття посадовою особою, визначеною у пункті Положення, рішення про задоволення клопотання (поданого рапорту) військовослужбовця, який зарахований у розпорядження, про звільнення з військової служби у Службі безпеки України у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. У разі неможливості призначення військовослужбовця, який перебуває в розпорядженні у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на рівну посаду відповідним начальником приймається рішення про призначення такого військовослужбовця на нижчу посаду (не більше як на один ступінь), а за його бажанням чи згодою згідно з поданим рапортом на будь-яку іншу нижчу посаду або звільнення з військової служби в установленому порядку. Після закінчення строку перебування військовослужбовця у розпорядженні (з урахуванням його продовження відповідно до пункту 4.14 цієї Інструкції) та у разі прийняття з урахуванням вимог законодавства, яким встановлено додаткові гарантії соціального захисту для окремих категорій осіб, рішення про неможливість подальшого його службового використання в органах, підрозділах, закладах, установах складається (стосовно тих, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, Управлінням роботи з особовим складом) та затверджується їх керівниками (стосовно тих, які перебувають у розпорядженні Голови Служби безпеки України, Головою Служби безпеки України) висновок, який долучається до матеріалів на звільнення військовослужбовця з військової служби. За змістом пункту 1.3 розділу І Інструкції № 772 призначення військовослужбовця, який перебуває у розпорядженні відповідного начальника, здійснюється на підставі подання до призначення (додаток 4 до цієї Інструкції). Згідно з пунктом 7.2 Інструкції № 772 військовослужбовці, які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (у разі неможливості їх використання на службі), попереджаються начальником органу, підрозділу, закладу, установи про звільнення з військової служби через ознайомлення з висновком, зазначеним у пункті 4.10 розділу IV цієї Інструкції (з підтвердженням ознайомлення особистим підписом військовослужбовця). Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, а також враховуючи пояснення представника відповідачів про те, що саме проведення організаційних заходів стало підставою для зарахування позивача у розпорядження (підпункт ,,б пункту 48 Положення), колегія суддів дійшла висновку, що призначення військовослужбовця органів СБУ, який перебуває в розпорядженні відповідних начальників (командирів), у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, проводиться у можливо короткий строк і не пізніше строків, зазначених у пункті 48 цього Положення, тобто, не пізніше 3 місяців з часу зарахування в розпорядження за виключенням часу перебування військовослужбовця на лікуванні, в основній та встановлених законодавством додаткових відпустках. Матеріали справи свідчать, що термін перебування позивача у розпорядженні начальника управління СБУ в Івано- Франківській області закінчився 21.10.2018 року. За таких обставин колегія суддів визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності Служби безпеки України в частині непризначення ОСОБА_1 на рівнозначну або на ступінь нижчу посаду на публічну службу в органах Служби безпеки України. При цьому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що призначення військовослужбовців рівня позивача за поданням відповідних начальників чи відхилення їх кандидатур є дискреційним правом (повноваженнями) Голови СБУ. Однак, безпідставними є доводи апеляційної скарги про відсутність у законодавстві, яке регламентує спірні правовідносини, конкретно визначених строків, протягом яких Голова СБУ реалізовує свої кадрові повноваження, оскільки такі строки чітко визначені п. 48 Положенням та закінчились 21.10.2018 року. Таким чином, непризначення ОСОБА_1 після 21.10.2018 на рівнозначну або на ступінь нижчу посаду на публічну службу в органах Служби безпеки України, або за наявності передбачених Положенням підстав звільнення з органів СБУ, свідчить про протиправну бездіяльність СБУ, до компетенції якої відноситься вирішення цих питань. Також колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо обов`язку управління СБУ в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити у встановленому чинним законодавством України порядку ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 22.10.2018 по 21.02.2020 (дата звільнення з органів СБУ), оскільки перебування позивача у розпорядженні з 22.10.2018 до 21.02.2020 позбавляло його можливості вільного вибору інших роботи чи професійного виду діяльності з метою одержання доходу, а відтак невиплата грошового забезпечення під час перебування останнього у розпорядженні, покладала на позивача надмірний тягар, який не був виправданий жодним суспільним чи іншим інтересом. Так, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 27 Закону України ,,Про службу безпеки України № 2229-ХІІ від 25.03.1992 року(далі - Закон № 2229-ХІІ) держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України ,,Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, цього Закону, інших актів законодавства. Статтею 30 Закону № 2229-ХІІ встановлено, що форми та розміри грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України встановлюються законодавством і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Служби безпеки України якісним складом військовослужбовців, враховувати характер, умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби Безпеки України визначені Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби Безпеки України від 23.01.2008 року № 35/ДСК, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.01.2008 року за № 71/14762 (далі - Інструкція № 35/ДСК). Підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК визначено, що за військовослужбовцями, зарахованими в розпорядження відповідних начальників або керівників (крім тих, що зараховані в розпорядження за підставами, передбаченими пунктом ,,в - у випадках, передбачених підпунктом 3.5.1 цієї Інструкції, а також підпунктами ,,е, ,,є та ,,ж пункту 48 Положення) зберігається виплата грошового забезпечення на весь період перебування у розпорядженні за посадами, які вони займали. Відповідно до підпункту 3.5.1 пункту 3.5 Інструкції № 35/ДСК військовослужбовцям, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виплата грошового забезпечення припиняється з дня прийняття стосовно них відповідного рішення на весь час відсторонення від виконання службових повноважень, відсторонення від посади, перебування в розшуку або застосування запобіжного заходу. Колегія суддів наголошує, що інструкцією чітко передбачено, що виплата грошового забезпечення припиняється тільки якщо військовослужбовці оголошені в розшук чи до яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Оскільки позивач після 21.10.2018 не був призначений на посаду з вини відповідачів, а також не був звільнений з органів СБУ, колегія суддів дійшла переконання, що у період з 21.10.2018 до часу звільнення (21.02.2020) ОСОБА_1 продовжував перебувати у розпорядженні начальника Управління СБУ в Івано-Франківській області. За таких обставин у відповідності до приписів підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції № 35/ДСК ОСОБА_1 належить виплата грошового забезпечення за весь період перебування у розпорядженні за посадою, яку він займав на час зарахування у розпорядження. Поряд з цим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині зобов`язання Служби безпеки України призначити ОСОБА_1 на рівнозначну займаній на момент виведення у розпорядження або на ступінь нижчу посаду. Наказом Голови СБУ від 16.01.2020 № 51-ОС/дск ОСОБА_1 звільнений з військової служби в органах СБУ, а наказом начальника Управління СБУ в Івано-Франківській області від 21.02.2020 № 29-ОС/дск виключений із списків особового складу. Таким чином, ОСОБА_1 звільнений з військової служби в органах СБУ та виключений із списків особового складу, а тому до часу поновлення на службі він не може бути призначений на рівнозначну займаній на момент виведення у розпорядження або на ступінь нижчу посаду. Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув належної уваги, не дав їм належної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про зобов`язання Служби безпеки України призначити ОСОБА_1 на відповідну посаду. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення частини позовних вимог. За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати судове рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Служби безпеки України призначити ОСОБА_1 на рівнозначну займаній на момент виведення у розпорядження або на ступінь нижчу посаду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 2 ч. 1 ст.315, ст. ст. 317, 321, 322 , 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Служби безпеки України задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 300/34/20 в частині зобов`язання Служби безпеки України призначити ОСОБА_1 на рівнозначну займаній на момент виведення у розпорядження або на ступінь нижчу посаду скасувати та ухвалити постанову. В задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Служби безпеки України призначити ОСОБА_1 на рівнозначну займаній на момент виведення у розпорядження або на ступінь нижчу посаду відмовити. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 21.12.2020.