Постанова 4805 № 274/5195/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/5195/20 Головуючий у 1-й інст. Хуторна І. Ю. Категорія 84 Доповідач Галацевич О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Галацевич О.М., суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №274/5195/20 за заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент" про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент", на ухвалу судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області, постановлену 06 серпня 2020 року суддею Хуторною І.Ю. у м.Бердичеві, в с т а н о в и в : 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» (далі ТОВ «ФК «Інвент»), у якому просив визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя у вигляді іпотечного застереження в договору іпотеки від 04 грудня 2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі ТОВ «Український промисловий банк») та ОСОБА_2 , право вимоги за яким, згідно договору про передачу активів та кредитних зобов`язань від 30 червня 2010 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дельта Банк» (далі ТОВ «Дельта Банк»), перейшло до ТОВ «Дельта Банк», а згодом, відповідно до Договору про відступлення права вимоги № 2285/К від 14 липня 2020 року перейшло до ТОВ «ФК «Інвент». В день подачі позовної заяви, ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони всім суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії з відчуження об`єкту нерухомості - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 . Таке забезпечення просив вжити на період майбутнього судового розгляду цивільної справи за його позовом в інтересах ОСОБА_2 , зважаючи на те, що позивачем ставиться питання про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого можлива позасудова реалізація предмету іпотеки, невжиття заходів забезпечення може в майбутньому зробити неможливим виконання рішення суду. Зазначив, що підстави для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, визначеного ч. 3 ст. 154 ЦПК України відсутні. Ухвалою судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 серпня 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Заборонено суб`єктам державної реєстрації здійснювати будь-які реєстраційні дії з відчуження об`єкта нерухомості, квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 . Застосовано зустрічне забезпечення позову: визначено ОСОБА_2 розмір зустрічного забезпечення у сумі 31195 грн, та зобов`язано позивача перерахувати вказану суму на депозитний рахунок суду у строк до 15 серпня 2020 року та надати до суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення в частині застосування заходів зустрічного забезпечення позову щодо обов`язку сплати ОСОБА_2 коштів в сумі 31195 грн (а.с. 1-3). На його думку, суд не врахував доводів ОСОБА_2 щодо відсутності необхідності застосування зустрічного забезпечення та не навів, у чому саме можуть мати місце завдані відповідачу, у зв`язку із застосуванням таких заходів, збитки, оскільки, вважає, що у даному випадку обмежується можливість вільно розпорядитися належним останньому майном. ОСОБА_1 також зазначив, що згідно обставин справи відсутні підстави для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, визначені ч. 3 ст. 154 ЦПК України, а матеріали справи не містять доказів про дійсний та можливий розмір кредитної заборгованості. Зауважив, що значний розмір зустрічного забезпечення унеможливлює його сплату ОСОБА_2 . У відзиві представник ТОВ «ФК «Інвент» просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, посилаючись на те, що суд першої інстанції, застосовуючи заходи зустрічного забезпечення позову у даній справі, діяв у межах дискреційних повноважень, наданих процесуальним законом. Окрім того, послався на співмірність заходів зустрічного забезпечення позову з предметом спору, які, вважає, обґрунтовано застосованими судом першої інстанції з метою мінімізації відповідних можливих збитків Товариства внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором (а.с. 127-129). В апеляційній скарзі директор ТОВ «ФК «Інвент» Іщук Д.В., посилаючись порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 серпня 2020 року в частині забезпечення позову у даній справі, ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову (а.с. 106-111). На його думку, судом першої інстанції порушені норми ч. 3 ст. 150 ЦПК України та не враховані правові висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про забезпечення позову у подібних спорах немайнового характеру, які наведені у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 15.05.2019 у справі №658/2197/18, від 20.07.2020 у справі №914/2157/19. Також вказав, що заходи забезпечення позову, які просить вжити Позивач не співмірні з заявленими позовними вимогами немайнового характеру, оскільки у разі задоволення позову рішення суду не буде підлягати примусовому виконанню. Отже, вважає, що невжиття таких заходів як заборона суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо предмета іпотеки жодним чином не може ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним іпотечного застереження. Окрім того, вказав, що в оскаржуваній ухвалі судом не наведено мотивів висновків про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами. Зауважив, що твердження ОСОБА_2 про можливість Товариства позасудово звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі іпотечного застереження не підтверджуються належними доказами, що свідчить про відсутність правових підстав вжиття заходів забезпечення позову. Також зазначив, що Товариством жодних рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору не приймалось, за період розгляду даної справи жодних реальних дій щодо відчуження предмета іпотеки вчинено не було. Вважає, що направлення Товариством ОСОБА_2 повідомлень на виконання вимог ст. 516 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про іпотеку» було здійснено в рамках господарської діяльності та не може бути оцінено як підстава допускати, що Товариство вчиняє дії, спрямовані на відчуження предмета іпотеки, з метою унеможливлення поновлення начебто порушених прав та інтересів позивача на підставі рішення суду у даній справі. Відзив на апеляційну скаргу Товариства не надійшов. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне. Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Положеннями статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії тощо. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Із матеріалів справи вбачається, що згідно договору іпотеки від 04 грудня 2007 року ОСОБА_2 передав в іпотеку ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого за договором про передачу активів та кредитних зобов`язань є ТОВ «Дельта Банк», а у подальшому за Договором про відступлення права вимоги - ТОВ «ФК «Інвент», належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , на забезпечення виконання ним основного зобов`язання за кредитним договором від цього ж числа. У справі, яка переглядається, предметом спору є недійсність умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя у вигляді іпотечного застереження, яке міститься у п. 4.4. договору іпотеки від 04 грудня 2007 року. Отже, позов спрямований на захист прав позивача як іпотекодавця, які покликані забезпечити виконання основного зобов`язання. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд не врахував, що звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір про іпотечне застереження без застосування правових наслідків недійсності правочину. Отже, оскільки заявник звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, доводи заявника, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить або утруднить виконання судового рішення є безпідставними, оскільки у випадку задоволення позову судове рішення не підлягатиме примусовому виконанню. Також суд не врахував, що шляхом задоволення заяви суди обмежать іпотекодержателя в його правах, передбачених Законом України «Про іпотеку», так як іпотека існує, оскільки не припинилось основне зобов`язання. Посилання у заяві на можливість позасудової реалізації предмету іпотеки новим іпотекодержателем майна, що унеможливить виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, адже між сторонами виникли договірні зобов`язання, згідно яких новий іпотекодержатель вправі здійснювати дії щодо звернення стягнення на майно. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що існує реальна загроза утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а тому підстави для задоволення заяви про забезпечення позову у суду були відсутні. З огляду на викладене ухвала суду про забезпечення позову та, як наслідок, про застосування зустрічного забезпечення, підлягає скасуванню. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвент" задовольнити. Ухвалу судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 06 серпня 2020 року скасувати. Відмовити ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , у задоволенні заяви про забезпечення позову. Постанова щодо забезпечення позову набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанова щодо зустрічного забезпечення набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді Повний текст постанови складений 11 грудня 2020 року.