Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/3872/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9133/24 Справа № 203/3872/24 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О., розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванов Павло Миколайович, державний реєстратор Верхівцевської міської ради Дніпропетровської області Хабло Костянтин Олександрович, про визнання недійсними договорів купівлі продажу, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2024 року про забезпечення позову, В С Т А Н О В И В: У липні 2024року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з вимогами про визнання недійсними договорів купівлі продажу, визнання права іпотекодержателя, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Одночасно з пред`явленням позову Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось в суд із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,7кв.м, житловою площею 42,3кв.м, яка складається з 1- коридору, 2 - туалету, 3 - ванної, 4 - кухні, 5,6,7 - житлових кімнат, 8 кладової та балкону, що розташована в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 530677812101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Заява обґрунтовувалась тим, що відповідач може відчужити спірне нерухоме майно, що у свою чергу стане порушенням майнових прав позивача щодо користування і розпорядження цим майном, а також ускладнить процедуру виконання рішення суду у даній справі, а тому позивач вважав, що наявні підстави для забезпечення позову. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2024 року заяву представника позивача АТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 57,7кв.м, житловою площею 42,3кв.м, яка складається з 1- коридору, 2 - туалету, 3 - ванної, 4 - кухні, 5,6,7 - житлових кімнат, 8 кладової та балкону, що розташована в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 530677812101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Зустрічне забезпечення не застосовувалось. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, виклав вимогу про скасування ухвали та відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем у заяві не зазначено причини, у зв`язку з якими необхідно забезпечити позов, а також обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, що у разі, якщо позов не буде забезпечено, то це порушить його права та в подальшому утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду. Заявник також посилався на те, що він є добросовісним набувачем квартири, мирно володіє нерухомим майном протягом восьми років, а тому ризики відчуження квартири відсутні. Також зазначав про пропуск позивачем строку позовної давності. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту ухвали, яка оскаржена, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданими доказами підтверджено існування спору та необхідність забезпечення позову, суд вважав, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення про задоволення позову. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, у пунктах 1, 2 якої передбачено, що позов може забезпечуватись, зокрема, накладенням арешту на майно та забороною вчиняти певні дії. Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення. Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивач посилався на можливість вчинення будь-яких дій, спрямованих на відчуження квартири іншим особам, що в свою чергу, унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи. З матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову за своїм змістом відповідає вимогам статті 151 ЦПК України і відповідає суті інституту забезпечення позову, як гарантії дотримання прав позивача в разі ухвалення судом рішення на його користь. У справі встановлено, що між сторонами дійсно виник спір щодо права власності на квартиру. Позивач, звертаючись до суду з позовом та з заявою про забезпечення позову, зазначав, що спірна квартира була та залишається предметом іпотеки, якою було забезпечено кредитні правовідносини. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. З матеріалів справи вбачається, що ціна позову є значною, а належне відповідачу майно нічим не обтяжене, а отже він має можливість, з метою уникнення виконання рішення суду, у разі задоволення позову, здійснити його відчуження, відповідно можуть виникнути труднощі з виконання рішення суду. Таким чином, враховуючи наявність спору між сторонами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення заявленого позову. Врахувавши обґрунтованість ризиків невиконання можливого рішення суду, та те, що вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку виступає як спосіб гарантування обов`язкового виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог і не створює невиправданих обмежень відповідачу в його правах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для забезпечення позову. Проте, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції не пересвідчився у тому, що невжиття заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту може істотно утруднити чи унеможливити для сторони спору можливості щодо реалізації своїх прав щодо користування спірною квартирою до вирішення спору, суд не врахував відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач, позовним вимогам, та помилково дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру відповідача. Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 22 грудня 2006року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Як вбачається з матеріалів справи, заявник, звертаючись до суду першої інстанції, не навів правових підстав для застосування забезпечення позову саме шляхом накладення арешту. Не надав додаткових документів та інших доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Колегія суддів вважає, що обраний вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру відповідача є неспівмірним із заявленими позивачем вимогами та таким, що буде обмежувати права власника. Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам. Таким чином, суд першої інстанції не врахував вищевикладених обставин, не перевірив наявності правових підстав у позивача заявляти вимоги про забезпечення позову саме шляхом накладення арешту. Апеляційний суд приходить до висновку, що застосування такого засобу забезпечення позову як арешт, позивачем належним чином не обґрунтовано і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Приймаючи до уваги, що між сторонами дійсно виник спір щодо нерухомого майна, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, колегія суддів, враховуючи розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, вважає що найбільш доцільним буде заборонити вчиняти дії щодо відчуження спірного нерухомого майна. Заборона відчуження спірного нерухомого майна не обмежить прав відповідача на користування та володіння вказаним нерухомим майном. Апеляційний суд наголошує на тому, що заборона будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна не позбавляє права володіння та користування цим майном, а лише гарантує збереження права власності на нього до ухвалення рішення суду по суті спору. Суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питання скасування заходів забезпечення позову. Посилання ОСОБА_4 на те, що він є добросовісним набувачем квартири, мирно володіє нерухомим майном протягом восьми років, а тому ризики відчуження квартири відсутні, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали про забезпечення позову. Такі доводи апелянта можуть бути оцінені судом першої інстанції під час розгляду справи по суті спору. Щодо доводів про пропуск позивачем строку позовної давності, апеляційний суд також зазначає, що вказане не впливає на обґрунтування підстав для вжиття судом заходів забезпечення позову. Решта доводів апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали суду не спростовують висновків суду та є безпідставними. Тож за встановлених умов, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу та змінити ухвалу суду першої інстанції в частині виду забезпечення позову замість накладення арешту на майно зазначивши вид забезпечення - заборону вчиняти дії з відчуження квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,7кв.м, житловою площею 42,3кв.м, яка складається з 1- коридору, 2 - туалету, 3 - ванної, 4 - кухні, 5,6,7 - житлових кімнат, 8 кладової та балкону, що розташована в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 530677812101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Саме такий вид забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам, забезпечить запобігання ухиленню від виконання рішення, у випадку задоволення позовних вимог і, в той же час, відповідач не позбавляється можливості володіти та користуватися нерухомим майном та буде забезпечено справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами. Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2024 року змінити в частині виду забезпечення позову замість накладення арешту на майно зазначивши вид забезпечення - заборону вчиняти дії з відчуження квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57,7кв.м, житловою площею 42,3кв.м, яка складається з 1- коридору, 2 - туалету, 3 - ванної, 4 - кухні, 5,6,7 - житлових кімнат, 8 кладової та балкону, що розташована в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 530677812101), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 05 листопада 2024року. Судді: