Постанова 4855 № 580/2439/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2439/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року (прийняте за наслідом розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, суддя Бабич А.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при розгляді його скарги від 05.12.2019 щодо непритягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради; - зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поновити провадження за його скаргою від 05.12.2019 щодо притягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради; - зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини скласти протокол про адміністративне правопорушення відносно секретаря Білозірської сільської ради; - у разі задоволення адміністративного позову зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року відмовлено повністю у задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, в якій просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 та прийняти постанову про задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що він звернувся до Білозірської сільської ради із запитом на інформацію 14.11.2019, про що свідчить відмітка Білозірської сільської ради в нижньому правому куті запиту, а тому твердження суду, про те, що запит на інформацію надійшов до Білозірської сільської ради 15.11.2019 є надуманим, та не підтверджується жодними належними та достовірними доказамиє. Крім того, апелянт зазначає, що судом, при прийнятті рішення було допущено застосування закону, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а саме Закону України «Про звернення громадян», взамін Закону України «Про доступ до публічної інформації». 01.12.2020 до суду апеляційної інстанції від Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 - без змін. У відзиві відповідач вказує, що зважаючи на те, що запитувана інформація позивачем отримана, а також враховуючи визначену у статті 3 Закону України №776 мету парламентського контролю, на досягнення якої листом Секретаріату Уповноваженого від 30.11.2020 № 10585.2/20/30.1 Раді надано роз`яснення вимог статті 20 Закону України №2939 та наголошено на неухильному дотриманні його вимог, підстави для вирішення питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи за скаргою позивача відсутні. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 05.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі скаргою про несвоєчасне надання інформації на його запит від 14.11.2019, в якій просив притягнути до адміністративної відповідальності в порядку ст.212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України за порушення встановлених Законом України «Про доступ до публічної інформації» строків його розгляду секретаря Білозірської сільської ради. Зокрема, позивач 14.11.2019 звернувся з письмовим запитом на отримання інформації до Білозірської сільської ради на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо отримання завірених належним чином документів: рішення Білозірської сільської ради від 25.10.2018 №95-55/VII "Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням ТОВ "Агронива-Черкаси" та протоколу погоджувальної комісії. 25.11.2019 ОСОБА_1 отримав пояснювальну записку за №1822/02-14 із додатком - виправленим рішенням Білозірської сільської ради від 25.10.2018 №95-55 "Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням ТОВ "Агронива-Черкаси". Листом від 22.01.2020 №Д-17 220 вих.-20 ОСОБА_1 повідомлено, що його скарга розглянута та підстав для вжиття заходів реагування не виявлено, оскільки встановлено, що запит від 14.11.2019 надійшов до Білозірської сільської ради 15.11.2019 за вх.№323/02-14, а 22.11.2019 позивач особисто отримав копію рішення Білозірської сільської ради від 25.10.2018 №95-55/VII "Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням ТОВ "Агронива-Черкаси", пояснювальну записку від 21.11.2019 №17.02/02-74, адресовану Головному управлінню Держгеокадастру в Черкаській області. Додатково повідомлено, що у зв`язку з незгодою із рішенням органів місцевого самоврядування позивач вправі оскаржити їх до суду в порядку адміністративного судочинства. Лист підписано Регіональним представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Черкаській області В. Єфіменком. Вважаючи протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при розгляді його скарги від 05.12.2019 щодо непритягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач звертався із запитом щодо надання завірених копій рішення органу місцевого самоврядування, а не про надання інформації, норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» для розгляду його звернення не поширюється і суб`єкт владних повноважень обґрунтовано керувався строками згідно з Законом України «Про звернення громадян», а зважаючи, що копії запитуваних рішень ним отримані, відповідачі обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для вирішення питання щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи за скаргою позивача. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.1 Закону України від 20.03.2020 №776/97 "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (далі - Закон № 776/97) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиними першою, другою статті десятої Закону № 776/97 встановлено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов`язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Положення). На працівників секретаріату поширюється дія Закону України "Про державну службу". Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов`язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим. Згідно з Положенням про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 20.06.2012 №4/8-12 (далі - Положення №4/8-12), керівник Секретаріату: організовує роботу Секретаріату, здійснює загальне керівництво його діяльністю та забезпечує виконання функцій Секретаріату; координує діяльність регіональних представництв Уповноваженого; організовує виконання доручень Уповноваженого. Відповідно до ст.11 Закону № 776/97 Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим. Згідно п. 5.4 Положення про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 26.07.2012 №7/8-12 (далі - Положення №7/8-12), Представник за дорученням Уповноваженого розглядає звернення осіб. Відповідно до п. 6.3 Положення №7/8-12 Представник має право на ознайомлення з документами та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Згідно з п.6.4 Положення №7/8-12 Представник має право підписувати листи (з використанням бланка затвердженого зразка представника Уповноваженого) до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (крім Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем`єр-міністра України, народних депутатів України, керівників центральних органів виконавчої влади), органів прокуратури України (крім Генерального прокурора України), органів судової влади (крім голів вищих спеціалізованих судів та ВСУ), керівників підприємств, установ та організацій, громадських організацій з питань забезпечення дотримання прав людини, зокрема порушених у зверненнях до Уповноваженого, разом із рекомендаціями щодо дотримання стандартів у галузі прав людини, контролює їх розгляд, а також остаточні відповіді громадянам. Пунктом 6.6 Положення №7/8-12 встановлено, що Представник має право діяти від імені Уповноваженого та представляти його інтереси з усіма правами, що надані чинним законодавством. Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 №18/02-13 затверджений Порядок здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Порядок №18/02-13). Відповідно до підп.2.1. п.2 Порядку №18/02-13 (у редакції на час розгляду скарги позивача) підставами відкриття провадження можуть бути відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, які містяться у: зверненнях громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників (повноваження яких оформлені у встановленому законодавством порядку). Відповідно до підп.3.6 Порядку №18/02-13 під час провадження можуть вживатись такі заходи: надання роз`яснень з питань, наведених у зверненні; здійснення перевірки відомостей, викладених у зверненнях або повідомленнях, шляхом: надсилання запитів до відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності; виїзд працівника Секретаріату на місце події, відвідування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності; запрошення посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; ознайомлення з документами, у тому числі тими, що містять інформацію з обмеженим доступом, та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах; проведення нарад, консультацій з представниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, з питань, що порушені у зверненнях або повідомленнях; звернення до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина у випадках та в порядку, встановлених законодавством; участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законодавством; проведення перевірок діяльності органів державної влади, підприємств, установ, організацій з отриманням результатів експертиз і підготовкою відповідних висновків. Згідно з підп. 3.10 Порядку №18/02-13 повідомлення автора звернення про відкриття провадження та його інформування про результати провадження здійснюється тим структурним підрозділом, який визначено головним виконавцем провадження, з урахуванням інформації, наданої співвиконавцями. Підпунктом 6.1 Порядку №18/02-13 встановлено, що провадження завершується шляхом надання остаточної відповіді авторові звернення за результатами з`ясування обставин справи після вжиття передбачених Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав і свобод людини або сприяння їх поновленню. Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення затверджений наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16.02.2015 №3/02-15 (надалі - Порядок №3/02-15). Відповідно до підп.1.1 Порядку №3/02-15 (у редакції на час розгляду скарги позивача) визначено механізм складання уповноваженими особами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - уповноважені особи) протоколів про адміністративні правопорушення, що передбачено статтями 188-39, 188-40 та 212 КУпАП. Відповідно до підп.1.2 Порядку №3/02-15 уповноважені особи складають протоколи про адміністративні правопорушення, зокрема за порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме необґрунтованого віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірної відмови в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації; обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом; іншого порушення Закону України "Про звернення громадян". Згідно з підп.2.1 Порядку №3/02-15 протокол про адміністративне правопорушення складається в рамках провадження, що здійснюється відповідно до Порядку здійснення провадження Уповноваженого з прав людини у справах про порушення прав і свобод людини, затвердженого Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, а також під час здійснення моніторингових візитів та перевірок діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також фізичних або юридичних осіб. Згідно з п.6 Положення про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 20.06.2012 №4/8-12 (далі - Положення №4/8-12), Уповноважені посадові особи Секретаріату відповідно до норм адміністративного законодавства та з передбачених законодавством підстав мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення. Відповідно до частини другої ст. 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п`яти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п. 8-1 частини першої ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення складають уповноважені на те посадові особи - уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до частини першої ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені зокрема статтею 212-3 цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років. Механізм складання уповноваженими особами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - уповноважені особи) протоколів про адміністративні правопорушення, що передбачено статтями 188-39, 188-40 та 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено Порядком оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженим Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16 лютого 2015 року № 3/02-15. Згідно з пп. 1.2 п. 1 Порядку №3/02-15, уповноважені особи складають протоколи про адміністративні правопорушення, зокрема за порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме: необґрунтованого віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірної відмови в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації; обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом; ненадання доступу до судового рішення або матеріалів справи за заявою особи, а також інше порушення Закону України «Про доступ до судових рішень»; незаконної відмови у прийнятті та розгляді звернення, іншого порушення Закону України «Про звернення громадян». Відповідно до п. 2.1 Порядку №3/02-15, протокол про адміністративне правопорушення складається в рамках провадження, що здійснюється відповідно до Порядку здійснення провадження Уповноваженого з прав людини у справах про порушення прав і свобод людини, затвердженого Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, а також під час здійснення моніторингових візитів та перевірок діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також фізичних або юридичних осіб. Так, оскільки на запит позивача на інформацію, поданого у порядку ЗУ «Про доступ до публічної інформації», на думку позивача, Білозірська сільська рада несвоєчасно надала інформацію, то, як вказує позивач, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,мав скласти на уповноважену особу Білозірської сільської ради протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно з п. 6 Порядку №18/02-13, провадження завершується шляхом надання остаточної відповіді авторові звернення за результатами з`ясування обставин справи після вжиття передбачених Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав і свобод людини або сприяння їх поновленню; у разі отримання додаткових відомостей у справі може прийматися рішення про поновлення провадження. Воно здійснюється у тому ж порядку, що і відкриття; матеріали поновленого провадження приєднуються до матеріалів попереднього провадження. При цьому, колегія суддів зазначає, що для притягнення до адміністративної відповідальності за несвоєчасну відповідь на запит необхідно встановити наявність правовідносин, на які поширюється дія Закону України "Про доступ до публічної інформації". Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України від 15.08.2020 №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон - №2939-VI). Відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена у процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Статтею третьою Закону №2939-VI визначено гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Згідно з ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію. Частиною першою статті 10-1 Закону №2939-VI передбачено, що публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах. Згідно з ст. 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Статтею двадцятою Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Частиною шостою статті двадцять два Закону №2939-VI встановлено, що відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Відповідно до ч.1.ст.24 Закону №2939-VI відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Згідно з ч.2 вказаної вище статі особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом. Відповідно до ст.23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 14.11.2019 звернувся з письмовим запитом на отримання інформації до Білозірської сільської ради на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо отримання завірених належним чином документів: рішення Білозірської сільської ради від 25.10.2018 №95-55/VII "Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням ТОВ "Агронива-Черкаси" та протоколу погоджувальної комісії, і такий запит отримано Білозірською сільською радою 14.11.2019, про що свідчить штамп на запиті позивача (а.с.3, т.1). Як стверджує позивач, відповідь йому була надана 25.11.2019, тобто з пропуском строку на надання такої відповіді на запит позивача. Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів отримання у відповідь на запит від 14.11.2019 копій рішення Білозірської сільської ради від 25.10.2018 №95-55/VII "Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням ТОВ "Агронива-Черкаси" та протоколу погоджувальної комісії (які і просив наати позивач у своєму запиті) ОСОБА_1 саме 25.11.2019, натомість, позивачем додано до позовної заяви пояснювальну записку від 25.11.2019 за №1822/02-14 із додатком - виправленим рішенням Білозірської сільської ради від 25.10.2018 №95-55 "Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням ТОВ "Агронива-Черкаси", що, в свою чергу не є тим документом, який просив надати позивач у своєму запиті від 14.11.2019, а є окремим документом, що направлений позивачу вже після того, як ним було отримано необхідні документи у відповідь на запит від 14.11.2019. Разом з тим, зазначаючи про те, що 22.11.2019 позивач особисто отримав копію рішення Білозірської сільської ради від 25.10.2018 №95-55/VII "Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням ТОВ "Агронива-Черкаси", пояснювальну записку від 21.11.2019 №17.02/02-74, адресовану Головному управлінню Держгеокадастру в Черкаській області, а тому право ОСОБА_1 на отримання інформації реалізовано та підстав для вжиття заходів реагування не виявлено, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не надав дожних доказів на підтвердження вказаної у відповід інформації. Не надано відповідачами таких доказів ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції. Крім того, зазначена у Листі від 22.01.2020 №Д-17 220 вих.-20 Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини інформація про те, що запит ОСОБА_1 від 14.11.2019 надійшов до Білозірської сільської ради 15.11.2019 за вх.№323/02-14, не підтверджена жодними належними доказами, натомість, в матеріалах справи міститься запит ОСОБА_1 від 14.11.2019, що отриманий Білозірською сільською радою 14.11.2019, про що свідчить штамп на запиті позивача (а.с.3, т.1). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що позивач має право на одержання інформації, в тому числі публічної інформації, і, у разі порушення цього права, має право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за захистом. При цьому, законодавством регламентовано чітку процедуру прийняття Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини такої заяви, вирішення питання про відкриття відповідного провадження та здійснення її розгляду. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що в межах спірних у цій справі правовідносин позивач звернувся до Уповноваженого із скаргою - повідомленням щодо порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» посадовою особою Білозірської сільської ради та про недоліки в їх діяльності при розгляді його запиті від 14.11.2019. При цьому, як було встановлено колегією суддів і підтверджується матеріалами цієї справи та не спростовано відповідачами, зазначена скарга позивача відповідає вимогам законів України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» та «Про звернення громадян» і містить усі необхідні реквізити, визначені цими законами. Таким чином, надходження до Уповноваженого скарги позивача, відповідно до статті 17 Закону № 776/97-ВР, зумовило виникнення в нього обов`язку обрати один з варіантів поведінки з визначених цією законодавчою нормою, а саме: відкрити провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз`яснити ОСОБА_1 заходи, що він їх має вжити; у разі наявності правових підстав, направити звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролювати розгляд цього звернення або вмотивовано відмовити в розгляді звернення. Однак, направивши позивачу у відповідь на вказану заяву лист від 22.01.2020 №Д-17 220 вих.-20, який не містить у собі на підтвердження зазначеної в ньому інформації жодного доказу, відповідач не виконав вимог статті 17 Закону № 776/97-ВР та покладених на нього обов`язків і діяв у порядку та в спосіб, які не передбачені чинним законодавством, що призвело до порушення права позивача, на захист якого він звернувся до суду з цим позовом. Водночас, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, а саме правову позицію, викладену ним в рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права. З огляду на викладене, в сукупності, колегія суддів вважає, що уповноважений представник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не здійснив розгляд заяви ОСОБА_1 в порядку, визначеному статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» з наданням відповідних обгрунтувань та доказів на підтвердження зазначеної у відповіді-листі інформації, однак, такі дій, в свою чергу, не є бездіяльністю при розгляді скарги від 05.12.2019, а тому, позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволені. Щодо позовних вимог про зобов`язання Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поновити провадження за скаргою позивача від 05.12.2019 щодо притягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради та зобов`язання Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини скласти протокол про адміністративне правопорушення відносно секретаря Білозірської сільської ради, колегія суддів зазначає, що згідно наведених вище вимог законодавства, процедурі поновлення провадження у справі та складення протоколу про адміністративне правопорушення передує процедура відкриття провадження, передбачена розділом 2 Порядку здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а відтак, такі вимоги не можуть бути задоволені. Разом з тим, частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З огляду на викладене, а також з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, колегія суддів приходить висновку про те, що необхідно вийти за межі заявлених позовних вимог та захистити порушені права позивача шляхом зобов`язання Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 05.12.2019 щодо притягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради, у відповідності до вимог статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», та надати обґрунтовану відповідь, з урахуванням висновків суду. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а відтак, рішення уду першої інстанції слід скасувати. Отже, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та є підставою для його скасування. Щодо вимог позивача зобов`язати суб`єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття судового рішення у справі. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а. Разом з тим, стаття 382 КАС України визначає, що прийняття судом ухвали про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке пов`язано з наявністю певних передумов, які можуть свідчити про ухилення відповідача від обов`язку виконати судове рішення. З матеріалів справи колегією суддів не встановлено, а позивачем не доведено, що відповідач ухилятиметься від обов`язку виконати судове рішення, яке, в силу статті 129-1 Конституції України є обов`язковим до виконання. Відтак, зважаючи на наведене, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для зобов`язання Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини подати звіт про виконання постанови суду. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що, в свою чергу, стало підставою для помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково та вийти за межі позовних вимог. Зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 05.12.2019 щодо притягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради, у відповідності до вимог статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», та надати обґрунтовану відповідь, з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді О.О. Беспалов А.Б. Парінов