Постанова 4855 № 580/1608/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1608/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бужак Н. П. Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г. За участю секретаря: Шевченко Е.П. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року, суддя Кульчицький С.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та про зобов`язання вчинити дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та Регіонального Представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Черкаській області при розгляді скарги позивача від 24.02.2020 року щодо не притягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради Діброву Тетяну Миколаївну ; зобов`язання Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Черкаській області поновити провадження за скаргою позивача від 24.02.2020 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради Діброву Тетяну Миколаївну ; зобов`язання Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини та регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини скласти протокол про адміністративне правопорушення відносно секретаря Білозірської сільської ради Діброву Тетяну Миколаївну ; стягнення з відповідачів суму в розмірі 2 270 грн моральної шкоди на користь позивача, завданої суб`єктом владних повноважень в наслідок вчиненої протиправної бездіяльності; зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Розгляд справи в Черкаському окружному адміністративному суді здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Черкаській області при розгляді скарги ОСОБА_1 від 24.02.2020. Зобов`язано регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у Черкаській області поновити провадження за скаргою ОСОБА_1 від 24.02.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалити нову постанову, якою доповнити рішення суду у відповідній частині: задовольнити позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини при розгляді скарги позивача від 24.02.2020 та стягнути з відповідачів суму моральної шкоди у розмірі 2 270 грн, завданої внаслідок протиправної бездіяльноситі. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 22.01.2020 ОСОБА_1 направив запит на отримання публічної інформації до Білозірської сільської ради про отримання документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки ТОВ "Агронива-Черкаси" площею 15, 0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Білозірської сільської ради за межами населеного пункту з урахуванням листа розпорядника інформації від 02.01.2020 за №10/02-14, яким ому надано 9 (дев`ять) аркушів. Листом виконавчого комітету Білозірської сільської ради від 24.01.2020 №173/0325 за підписом секретаря Білозірської сільської ради, виконкому Дібрової Т. М. позивачу відмовлено у наданні інформації на його запит, оскільки вказане звернення не відповідає вимогам ч. 5 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації". 24.02.2020 позивач звернувся зі скаргою на дії секретаря Білозірської сільської ради, виконкому Дібрової Т. М. щодо безпідставного надання відповіді на його запит від 22.01.2020 та просив застосувати відносно неї протокол про адміністративне правопорушення. Листом секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини від 24.03.2020 №Д-2824/115вих.-20 за підписом Регіонального представника Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини у Черкаській області В. Єфіменка позивача повідомлено про розгляд його скарги та зазначено, що 22.11.2019 він особисто отримав в Білозірській сільській раді копію рішення Білозірської сільської ради від 25.10.2018 №95-55/VII "Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням "ТОВ Агронива-Черкаси" та пояснювальну записку від 21.11.2019 №17.02/02-74 адресовану Головному управлінню Держгеокадастру у Черкаській області. Відповідь на заяву від 22.01.2020 надано 24.01.2020. Підстав для вжиття заходів реагування не виявлено. Вважаючи бездіяльність відповідачів при розгляді скарги позивача від 24.02.2020 року щодо не притягнення до адміністративної відповідальності секретаря Білозірської сільської ради Діброву Тетяну Миколаївну протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96) передбачено право громадян України звернутися до місцевого самоврядування із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 19 Закону №393/96 визначено обов`язки органів місцевого самоврядування, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, серед яких, зокрема, обов`язок об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. Згідно зі статтею 4 Закону №393/96 до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. На підставі статті 15 Закону №393/96 органи місцевого самоврядування та їх посадові особи до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Відповідно до статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. Загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, що мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку. Згідно зі ст.1 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23.12.1997 №776/97-ВР (далі - Закон №776/97) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Порядок розгляду звернень до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначений у статті 17 Закону №776/97 відповідно до частин 1, 5 якої Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону № 393/96. Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою. Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 12.08.2013 №18/02-13 затверджений Порядок здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Порядок №18/02-13). Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 Порядку №18/02-13 (у редакції на час розгляду скарги позивача) підставами відкриття провадження можуть бути відомості про порушення прав і свобод людини і громадянина, які містяться у: зверненнях громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників (повноваження яких оформлені у встановленому законодавством порядку). Відповідно до підпункту 3.6 Порядку №18/02-13 під час провадження можуть вживатись такі заходи: надання роз`яснень з питань, наведених у зверненні; здійснення перевірки відомостей, викладених у зверненнях або повідомленнях, шляхом: надсилання запитів до відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності; виїзд працівника Секретаріату на місце події, відвідування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності; запрошення посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; ознайомлення з документами, у тому числі тими, що містять інформацію з обмеженим доступом, та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об`єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах; проведення нарад, консультацій з представниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, з питань, що порушені у зверненнях або повідомленнях; звернення до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина у випадках та в порядку, встановлених законодавством; участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законодавством; проведення перевірок діяльності органів державної влади, підприємств, установ, організацій з отриманням результатів експертиз і підготовкою відповідних висновків. Згідно з підп.3.10 Порядку №18/02-13 повідомлення автора звернення про відкриття провадження та його інформування про результати провадження здійснюється тим структурним підрозділом, який визначено головним виконавцем провадження, з урахуванням інформації, наданої співвиконавцями. Підпунктом 6.1 Порядку №18/02-13 встановлено, що провадження завершується шляхом надання остаточної відповіді авторові звернення за результатами з`ясування обставин справи після вжиття передбачених Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" заходів, спрямованих на запобігання порушенням прав і свобод людини або сприяння їх поновленню. Порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджений наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 16.02.2015 №3/02-15 (далі - Порядок №3/02-15) (у редакції на час розгляду скарги позивача) визначає механізм складання уповноваженими особами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини протоколів про адміністративні правопорушення, що передбачено статтями 188-39, 188-40 та 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (підпункт 1.1). Відповідно до підпункту 1.2 Порядку №3/02-15 уповноважені особи складають протоколи про адміністративні правопорушення, зокрема за порушення Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме: необґрунтованого віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на інформацію, ненадання інформації, неправомірної відмови в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації; обмеження доступу до інформації або віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом; іншого порушення Закону України "Про звернення громадян". Згідно з підп.2.1 Порядку №3/02-15 протокол про адміністративне правопорушення складається в рамках провадження, що здійснюється відповідно до Порядку здійснення провадження Уповноваженого з прав людини у справах про порушення прав і свобод людини, затвердженого Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, а також під час здійснення моніторингових візитів та перевірок діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також фізичних або юридичних осіб. Статтею 212-3 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення права на інформацію та права на звернення. Частиною 7 статті 212-3 КУпАП передбачено, що незаконна відмова у прийнятті та розгляді звернення, інше порушення Закону України "Про звернення громадян" - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п`яти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як убачається з матеріалів справи Уповноважений Верховної Ради з прав людини листом від 24.03.2020 (а.с.22) повідомив позивача, що під час перевірки було встановлено, що 22.11.2019 позивач отримав в Білозірській сільській раді копію рішення від 25.10.2018 №95-55/УІІ «Про затвердження протоколу погоджувальної комісії з земельних питань за зверненням ТОВ «Агронива Черкаси», а також пояснювальну записку від 21.11.2019 №17.02/02-74 адресовану ГУ Дерєгеокадастру в Черкаській області. Відповідь на заяву позивача від 22.01.2020 надана 24.01.2020. Тому підстав для вжиття заходів реагування не виявлено. Згідно з листом виконавчого комітету Білозірської сільської ради від 24.01.2020 (а.с.21) зазначено, що позивач витребував інформацію щодо надання копії документів із землеустрою стосовно встановлення (відновлення) меж земельної ділянки ТОВ Агронива Черкаси» для ведення сільськогосподарського виробництва не відповідає вимогам ч.5 ст.19 Закону України «Про доступ про публічної інформації», що унеможливлює надання позивачу таких відомостей та копій документів. Заперечуючи доводи позовної заяви, у відзиві, представник відповідача зазначив, що питання складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та притягнення особи до адміністративної відпоідальності є дискреційними повноваженнями відповідача. Згідно ст. 1 Закону України «Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини» № 776/97-ВР парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» № 776/97-ВР Уповноваженому надано певні механізми для відновлення прав та свобод людини і громадянина. Застосування конткретного методу впливу на порушника є правом Уповноваженого, яке має бути спрямоване на досягнення мети і доцільність його реалізації визначається у кожному окремому випадку. Притягнення до адміністративної відповідальності є лише однією із форм сприяття відновленню порушених прав. За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316 нараді, під дискреційними повноваженнями варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з повною свободол розсуду - тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вулькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію), кожні з ячких окремо є відносно правильними (законними). Як встановлено судом апеляційної інстанції, Представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, розглянув заяву позивача у порядку визначеному чинним законодавством, перевірив зазначені у заяві позивача доводи та прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів реагування. З огляду на вищевикладене, а також враховуючи, що питання наявності підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності належить до дискреційних повноважень Уповноваженого, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі, оскільки під час відмови у вжитті заходів реагування позивачу, Уповноважений Верховної Ради з прав людити та його Представник діяли у відповідності до вимог чинного законодаства, в межах своїх повноважень та за відсутності підстав для вжиття такого заходу реагування як складання протоколу про вчинення посадовою особою - секретарем Білозірської сільської ради Дібровою Т.М. адміністративного правопорушення та притягнення до адміністративної відповідальності. Що стосується доводів апеляційної скарги позивача, то вони не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд надав оцінку всім встановлених у справі доказам та дішов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. Зокрема, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач не надав доказів та не навів переконливих доводів спричинення йому моральної шкоди. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За правилами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Отже, підлягають з`ясуванню такі питання: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи наявний причинно-наслідковий зв`язок між діями та завданою шкодою, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Як встановолено колегією суддів, позивач не надав належних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я, тощо. Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що, на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції. Відповідно до ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (ст. 317 КАС). З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, без повного з`ясування всіх обставин справи, а тому рішення суду в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову. У решті рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2021 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання поновити провадження за скаргою та ухвалити в цій частині нове судове рішення, який відмовити у задоволенні позову. У решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України. Суддя-доповідач: Бужак Н.П. Судді: Костюк Л.О. Степанюк А.Г.