Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/4855/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/4855/20 пров. № А/857/11537/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І., при секретарі судового засідання: Галаз Ю.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Прокуратури Львівської області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року ( суддя Лунь З.І., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/4855/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області про стягнення вихідної допомоги у зв`язку із звільненням,- В С Т А Н О В И В: В червні 2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Прокуратури Львівської області та просив суд стягнути з Прокуратури Львівської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 32545,38 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, його оскаржив керівник Львівської обласної прокуратури подавши до Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, вказує на неповне з`ясування фактичних обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення та просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідно до пп.2 п.19 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України Про прокуратуру за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Кадровою комісією прийнято рішення від 02.04.2020 про неуспішне проходження позивачем атестації, та наказом прокурора Львівської області від 30.04.2020 №625к, керуючись ст.11, п.2 ч.2 ст.41 Закону України Про прокуратуру, п.п.2 п.19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури з 12.05.2020 на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України Про прокуратуру. Зазначає, що з 25.09.2019 до спірних правовідносин слід застосовувати не ст. 44 Кодексу законів про працю України, а Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури Відтак, просить відмовити в задоволенні позову. В судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу в межах наведених доводів, колегія суддів прийшла до наступного висновку. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Прокуратури Львівської області від 30.04.2020 №625к, керуючись ст.11, п.2 ч.2 ст.41 Закону України Про прокуратуру, п.п.2 п.19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України Про прокуратуру з 12.05.2020. В день звільнення відповідач провів з ОСОБА_1 розрахунок, зокрема нарахував та виплатив суми заробітної плати, премій, надбавок, виплат за вислугу років, а також компенсації за невикористані відпустки. В подальшому, 02.06.2020 ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до прокуратури Львівської області щодо виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні, та листом №11-591вих-20 від 05.06.2020 відповідачем відмовлено у виплаті позивачеві сум вихідної допомоги при звільнені з мотивів того, що відповідно до Закону України Про прокуратуру у разі звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги, ні Законом України Про прокуратуру (як законом спеціальної дії), ні Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури виплата вихідної допомоги при звільненні не передбачена. ОСОБА_1 вважаючи, що Прокуратура Львівської області безпідставно не виплатила йому при звільнені вихідну допомогу, звернувся в суд з даним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції зробив висновок, що Законом України Про прокуратуру не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України Про прокуратуру у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України. Колегія суддів з приводу такого висновку суду першої інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. На виконання вимог ст.123 Конституції України прийнято Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України №1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін). Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і, на переконання колегії суддів, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України №1697-VII, прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Згідно з п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду , або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП визначено статтею 44 КЗпП України. Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні. Крім того, на момент звільнення позивача набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №187-ІХ від 19.09.2019 р. з наступними змінами, п.2 ч.1 якого доповнено ст.40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Дана правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП. Колегія суддів зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Враховуючи, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі №820/1119/16. За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З приводу посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.10.2018 №823/276/16, то колегія суддів апеляційного суду таку відхиляє, оскільки у правовідносинах, які досліджував Верховний Суд у зазначеній справі, вимоги про виплату вихідної допомоги при звільненні заявлені позивачами (прокурорами), звільненими з органів прокуратури на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України до набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" №1697-VII та Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури №187-ІХ від 19.09.2019 р. Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Суд першої інстанції не врахував вищевказаних обставин та дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Згідно з ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким у задоволенні позову слід відмовити повністю. Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Прокуратури Львівської області задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 380/4855/20 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 01.12.2020