Постанова 4856 № 120/196/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/196/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Шаповалова Т.М. Суддя-доповідач: Гонтарук В. М. 14 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Білої Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки її виплати, В С Т А Н О В И В : в січні 2020 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить стягнути з відповідача вихідну допомогу в сумі 39602,57 грн. та середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 22 травня 2020 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 травня 2020 року, з урахуванням ст.306, ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що наказом Генеральної прокуратури України № 2064ц від 21.12.2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні примусових заходів управління нагляду за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення та інших заходів примусового характеру Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації Генеральної прокуратури України на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019 року. Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні. 23.12.2019 року позивач звернувся до Генеральної прокуратури України з заявою про надання йому розрахунку виплачених та (або) нарахованих йому сум при звільненні, а також завіреного розрахункового листа по зарплаті за грудень 2019 року. Також просив повідомити чи виплачена та (або) нарахована йому вихідна допомога, передбачена ст. 44 КЗпП України, у якому розмірі. Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113 - IX наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 2 січня 2020 року. Листом Офісу Генерального прокурора № 21-80вих-20 від 11.01.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що його звернення розглянуто та надано відповідь, у якій зокрема вказано, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги. Стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі п. 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати вихідної допомоги при звільненні та повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання вихідної допомоги відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки позивач фактично погодився із висновками суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги Офісу Генерального прокурора лише щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. На виконання вимог ст.123 Конституції України прийнято Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України №1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.) Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і, на переконання колегії суддів, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закон України №1697-VII, прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Згідно з п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду , або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП визначено статтею 44 КЗпП України. Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні. Крім того, на момент звільнення позивача набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №187-ІХ від 19.09.2019 р. з наступними змінами, п.2 ч.1 якого доповнено ст.40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Дана правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП. Колегія суддів зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Враховуючи, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми вихідної допомоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі №820/1119/16. За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, суд відхиляє посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 08.10.2019 у справі №823/263/16, від 17.10.2018 №823/276/16, оскільки у правовідносинах, які досліджував Верховний Суд у зазначених справах, вимоги про виплату вихідної допомоги при звільненні заявлені позивачами (прокурорами), звільненими з органів прокуратури на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України до набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" №1697-VII та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №187-ІХ від 19.09.2019 р. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги та долучені до неї докази в повній мірі підтверджують правомірність прийняття Офісом Генерального прокурора оскаржуваної відмови. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи частково порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог, з прийняттям в цій частині постанови, про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити повністю. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки її виплати скасувати в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в сумі 39602,57 грн. Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення вихідної допомоги в сумі 39602,57 грн. відмовити. В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.