Постанова 4856 № 560/4196/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4196/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І. Суддя-доповідач - Франовська К.С. 15 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Хмельницької області про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Прокуратури Хмельницької області про стягнення невиплаченої при звільненні вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 29 746,73 гривень та середнього заробітку за час затримки розрахунку (у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги), починаючи з 15 листопада 2019 року по день фактичного розрахунку (стягнення). Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.02.2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що невиплата відповідачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку є незаконною та порушує приписи ст.44 КЗпП України, яка має бути застосована до правовідносин, що виникли. Апеляційна скарга мотивована посиланням на судову практику в аналогічних справа, зокрема правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17.01.2020 у справі №815/2484/17, від 21.12.2019 у справі №826/1977/16, від 21.02.2020 у справі №826/6141/17 . Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що з липня 2015 року по 15 листопада 2019 року позивач працював в прокуратурі Хмельницької області та наказом виконувача обов`язків прокурора Хмельницької області від 13 листопада 2019 року № 999 к був звільнений з посади начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 15 листопада 2019 року. За змістом наказу відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області наказано провести остаточний розрахунок та виплатити позивачеві усі належні позивачу виплати при звільненні (а.с. 19). 15.11.2019 року позивач звернувся до прокуратури області із заявою про видачу довідки щодо складових та сум розрахункових при звільненні та окремо просив зазначити, чи виплачено йому вихідну допомогу відповідно до ст.44 КЗпП України. У відповідь на звернення, прокуратурою області надано розрахунковий лист із зазначенням видів та розміру виплат та роз`яснено про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги при звільненні з огляду на те, що підставою звільнення є п.9 ч.1 ст.51 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру", а не п.1 ст.40 КЗпП України. Не погоджуючись з прийнятим рішенням в частині відмови у виплаті вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, а отже позивач не набув права на її отримання. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом. На виконання вимог ст.123 Конституції України прийнято Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України №1697-VII), який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.) Норми даного Закону являються пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закон України №1697-VII, прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом. Згідно з п.9 ч.1 ст.51 цього Закону прокурор звільняється з посади зокрема у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду , або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Виплата вихідної допомоги при звільненні з підстав, передбачених ст.ст.36, 38-41 КЗпП визначено статтею 44 КЗпП України. Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні. Крім того, на момент звільнення позивача набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №187-ІХ від 19.09.2019 р. з наступними змінами, п.2 ч.1 якого доповнено ст.40 КЗпП України частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". Дана правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП. Колегія суддів зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Враховуючи, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Прокуратури Хмельницької області на користь позивача суми вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог ст. 44 КЗпП України є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі №820/1119/16. За змістом частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи позивача щодо протиправності судового рішення з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17.01.2020 у справі №815/2484/17, від 21.12.2019 №826/1977/16, від 21.02.2020 №826/6141/17 є помилковими, оскільки у правовідносинах, які досліджував Верховний Суд у зазначених справах, вимоги про виплату вихідної допомоги при звільненні заявлені позивачами (прокурорами), звільненими з органів прокуратури на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України до набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" №1697-VII та Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №187-ІХ від 19.09.2019 р. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 15 травня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.