Постанова 4807 № 334/8811/19

Дата документу 11.11.2020 Справа № 334/8811/19 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 334/8811/19Головуючий у 1-й інстанції Добрєв М.В. Пр. № 22-ц/807/2758/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., за участі секретаря Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання права власності в порядку спадкування ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-2), в якому просила визнати за нею право власності на автомобіль ВАЗ 21101 номер шасі НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 в порядку спадкування після ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 12.04.1975 року між нею - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений шлюб. Весь час подружжя проживало за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті залишилось майно автомобіль ВАЗ-21101 р.н. НОМЕР_2 , який зареєстрований за спадкодавцем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Добрєва М.В. (а.с. 8). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 15) відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2020 року (а.с. 30-31) у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 36) просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення її позовних вимог. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 38). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 01 вересня 2020 року (а.с. 45), справу призначено до апеляційного розгляду (а.с. 47), з урахуванням навантаженості судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 18 суддів замість 40 суддів за штатом). Відповідач Запорізька міська рада своїм правом на подачу апеляційному суду відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом не скористалась. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. У судове засідання 11 листопада 2020 року належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с.50) представник відповідача Запорізької міської ради не з`явився, відповідач про причини неявки свого представника апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав. В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання представника відповідача Запорізької міської ради і на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України ухвалив: розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю позивача ОСОБА_1 та представника останньої адвоката Турчинського М.І. (а.с. 52). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та представника останньої адвоката Турчинського М.І., які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що позивач є дружиною померлого ще у 2013 році спадкодавця, остання на день смерті спадкодавця була зареєстрована за іншою адресою, ніж спадкодавець, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталась, спадкова справа не заводилась, є інші спадкоємці, але вони не претендують на спадщину, останню не приймали, ніхто із них також не звертався за прийняттям спадщини до нотаріуса, вона користується спадковим майном у вигляді вищезазначеного автомобілю, хоче оформити на нього право в порядку спадкування, вона до нотаріуса з будь-якою заявою взагалі не зверталась, у неї немає коштів для отримання відмови нотаріуса, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі не підлягає задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 526, 527, 1054, 1218, 1281, 1282 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 78, 80, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 1 «Про судову практику у справах про спадкування» та виходив із необґрунтованості позову позивача та зокрема, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та переконливих доказів на підтвердження того, що відповідач успадкувала певне майно після смерті ОСОБА_2 та не надано постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дії. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає. Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 12.04.1975 року між позивачкою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено шлюб (свідоцтво про укладення шлюбу, копія а.с. 5). Зі слів позивача, весь час подружжя проживало за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (свідоцтво про смерть, копія а.с. 4). Після його смерті залишилось майно автомобіль ВАЗ-21101 реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зареєстрований за спадкодавцем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (копія а.с.6). Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно із ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після й смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Ст. 1264 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою або із застереженням. Спадщина належить спадкоємцю з моменту її відкриття незалежно від часу прийняття спадщини. Ч. 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до ст. 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину може одержати свідоцтво про право на спадщину. П. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 1 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що за наявності умов одержання свідоцтва про право на спадщину у нотаріальній конторі, вимога про визнання права на спадщину в судовому поряду не розглядається, однак, коли нотаріус відмовляє в оформленні відповідного свідоцтва на певний об`єкт спадкування, то особа може звернутися до суду для вирішення даного питання за правилами позовного провадження. Між тим, судом першої інстанції було правильно встановлено, що у матеріалах цієї справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дії. Згідно із правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка викладена у листі від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі, якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові. Проте, як правильно було встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Ч. 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 червня 2011 року суд при оцінці доказів має керуватись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), Series A № 25, cc. 64-65, n. 161). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. При вищевикладених обставинах, проаналізувавши наведені докази з точки зору їх належності, допустимості, а їх сукупність з точки зору достатності та у взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та переконливих доказів на підтвердження того, що відповідач успадкувала певне майно після смерті ОСОБА_2 та не надано постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дії. Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 дублюють доводи позовної заяви позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, викладену в її позові, яку вона та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою, є безпідставними, ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ж одні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)». Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Проте, позивач ОСОБА_1 та її представник не просили суд у цій справі витребувати будь-які докази. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивача ОСОБА_1 та її представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі, та зокрема, що позивач є єдиним спадкоємцем за законом першої черги, прийняла вказану спадщину у вигляді автомобілю після смерті чоловіка у встановлений законом строк і порядок, та у неї є перешкоди з незалежних від неї об`єктивних обставин в оформленні цієї спадщини у нотаріальному порядку (відповідна відмова відповідного нотаріуса). Оскільки, сам по собі недостатній майновий стан позивача ОСОБА_1 (довідка а.с. 44), на якому остання наголошувала у судовому засіданні лише в апеляційному суду, не свідчить про неможливість оформлення спадщини останньою у нотаріальному порядку. Крім того, в силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України). Відповідно до ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право" , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1); провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч.3). В силу вимог ст. 5 ч. 1 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, … фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… Чинне законодавство не передбачає права судів підміняти в роботі нотаріусів. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема позивача ОСОБА_1 та її представником апеляційному суду не надані. Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни. Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу ОСОБА_1 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача Запорізької міської ради будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Також встановлено, що ухвалою Запорізького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року (а.с. 45) клопотання ОСОБА_1 було задоволено частково, у звільненні її від сплати судового збору у розмірі 1152,60 грн. за подачу апеляційної скарги відмовлено (довідка про доходи (пенсію) позивача за останні 7 місяців станом на липень 2020 року на загальну суму 25901,36 грн. а.с. 44), відстрочено сплату останнього до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції за результатами розгляду її вищезазначеної апеляційної скарги, а тому в разі відмови ОСОБА_1 у задоволенні її апеляційної скарги у цій справі, в силу вимог ст. 141 ЦПК України з останньої слід стягнути цей судовий збір за подачу апеляційної скарги на користь держави цією постановою апеляційного суду. Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити ОСОБА_1 , що вона не позбавлена права у подальшому вирішувати питання про своє право на спадщину у позасудовому (нотаріальному) порядку чи судовому порядку окремо від цієї справи в разі відпадіння обставин, які стали підставою для відмови у задоволенні позову позивача у цій справі. Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2020 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь держави судовий збір 1152,60 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови. Повний текст постанови апеляційним судом складений 12.11.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.