Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 345/6104/25

Справа № 345/6104/25 Провадження № 22-ц/4808/407/26 Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Василишин Л.В., Баркова В.М., секретаря Шемрай Н.Б., з участю представника особи, в інтересах якої подана апеляційна скарга, відповідачки ОСОБА_1 адвоката Лущака В.Ю., представника позивача ОСОБА_2 адвоката Любченка В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Національної поліції в Кіровогорадській області, про визнання права власності на майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Лущака Віктора Юрійовича на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Онушканичем В.В. 18 грудня 2025 року в м. Калуш Івано-Франківської області, в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є єдиним рідним сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у лікарні м. Рига Латвійської Республіки. У встановлений законом строк ОСОБА_2 через свого представника звернувся до приватного нотаріуса Рожковецького І.В. із заявою про прийняття спадщини. У зв`язку з цим нотаріусом було заведено спадкову справу № 03/2025. Згодом позивач звернувся до зазначеного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що залишилося після смерті його батька, а саме на квартиру АДРЕСА_1 . Однак приватний нотаріус Рожковецький І.В. постановою № 71/02-31 від 22.08.2025 року відмовив у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану квартиру, яка належала спадкодавцю на праві власності, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на 1/3 частину зазначеної квартири. Позивач зазначив, що відповідний правовстановлюючий документ у нього дійсно відсутній. З метою отримання його дубліката приватним нотаріусом було направлено запит до ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», у відповідь на який отримано довідку про наявність реєстрації права власності за ОСОБА_3 на 1/3 частку в праві власності на зазначену квартиру. Вказане право було зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Калуського концерну «Хлорвініл» 04.07.1994 року згідно з розпорядженням від 08.06.1993 року № 2/385, та зареєстрованого Івано-Франківським ОБТІ 28.07.1994 року, номер запису 3156/80 у реєстровій книзі №

79. Разом з тим, на запит приватного нотаріуса до Управління комунальної власності Калуської міської ради щодо видачі дубліката свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_2 як спадкоємцю за законом після смерті ОСОБА_3 він отримав відмову. Відмова Управління комунальної власності Калуської міської ради мотивована тим, що відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, дублікат свідоцтва про право власності на житло може бути виданий лише уповноваженому власнику або співвласнику відповідного житла. У зв`язку з цим позивач вважає, що єдиним способом захисту його порушеного права є звернення до суду. Відповідачка ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 , а отже належить до спадкоємців другої черги за законом, у зв`язку з чим визначена належним відповідачем у даній справі. З огляду на викладене, позивач просив суд визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка за життя належала його батьку ОСОБА_3 . Короткий зміст оскаржуваного рішення Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видане відділом приватизації житла Калуського концерну "Хлорвініл" від 04.07.1994 року, згідно з розпорядженням від 08.06.1993 року № 2/385. Короткий зміст апеляційної скарги ОСОБА_1 з таким рішенням не погодилася та подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначила, що спір виник у зв`язку з неможливістю оформлення спадщини в нотаріальному порядку через відсутність оригіналу правовстановлюючого документа на частку квартири, яка належала спадкодавцю. Саме ця обставина стала підставою для звернення спадкоємця до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно. Суд першої інстанції, дослідивши подані докази, дійшов висновку, що факт належності 1/3 частини квартири спадкодавцю підтверджується архівними даними бюро технічної інвентаризації, а також відсутністю обтяжень щодо цього майна на момент відкриття спадщини. З огляду на це суд визнав, що відсутність оригіналу правовстановлюючого документу та неможливість отримати його дублікат у відповідному органі є винятковими обставинами, які унеможливлюють оформлення спадщини в нотаріальному порядку. У зв`язку з цим суд застосував спосіб захисту цивільного права, передбачений статтею 392 Цивільного кодексу України, та визнав за позивачем право власності на спадкове майно. Разом з тим апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, передбаченим статтею 263 ЦПК України. Зокрема, на думку відповідачки, судом неправильно визначено суб`єктний склад учасників справи. Відповідачка ОСОБА_1 є спадкоємицею другої черги за законом і фактично не набула права на спадщину, оскільки позивач, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину у встановленому законом порядку. Відповідно, відповідачка не порушувала та не могла порушити право позивача на спадкування. Таким чином, на думку апелянта, вона не є належним відповідачем у даній справі. У справах про визнання права власності на спадкове майно належним відповідачем є спадкоємець, який прийняв спадщину. У разі відсутності таких спадкоємців або якщо вони не прийняли спадщину, належним відповідачем повинен бути відповідний орган місцевого самоврядування. Отже, апелянт вважає, що у даному випадку належним відповідачем мав бути орган місцевого самоврядування, який уповноважений вирішувати питання щодо видачі дубліката правовстановлюючого документа. Крім того, апелянт наголошує, що позивач не надав суду доказів того, що відповідачка будь-яким чином оспорювала чи не визнавала його право на спадщину. Сам факт подання заяви про прийняття спадщини або спроба реалізувати право на спадкування відповідно до статті 1259 Цивільного кодексу України не може розглядатися як порушення чи невизнання прав позивача. Також апелянт звертає увагу на принцип jura novit curia («суд знає закон»), відповідно до якого суд зобов`язаний самостійно визначити правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосувати належні норми права, навіть якщо сторони на них прямо не посилаються. Отже, суд першої інстанції мав оцінити належність відповідача та у разі необхідності залучити до участі у справі відповідний орган місцевого самоврядування. З огляду на наведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції не забезпечив належного суб`єктного складу учасників справи, що є істотним процесуальним порушенням. Відповідно до практики Верховного Суду, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Враховуючи наведене, апелянт просила задовольнити її апеляційну скаргу та скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області. Позиція інших учасників справи Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головним управлінням Національної поліції в Кіровогорадській області подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що третя особа вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом при вирішенні справи не було належним чином враховано обставини, пов`язані з кримінальним провадженням, у межах якого раніше накладено арешт на майно. Судом встановлено, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 здійснювалося органами міліції (УМВС України в Кіровоградській області), які на даний час ліквідовані відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року. При цьому Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області є новоствореним органом і не є правонаступником ліквідованого органу міліції у частині відповідних прав та обов`язків. У зв`язку з цим третя особа не вчиняла жодних дій щодо майна спадкодавця та не приймала рішень у межах кримінального провадження, на які посилається позивач. Отже, на думку третьої особи, її участь у справі не пов`язана з порушенням прав позивача. Водночас законодавством передбачено, що питання накладення та скасування арешту на майно, застосованого в межах кримінального провадження, регулюється виключно нормами кримінального процесуального законодавства. Відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, зокрема статей 173 та 174 КПК України, повноваження щодо накладення або скасування арешту на майно належать слідчому судді або суду. Слідчий не має повноважень самостійно скасовувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді. Навіть у випадку закриття кримінального провадження постановою слідчого питання про скасування арешту майна повинно вирішуватися слідчим суддею за клопотанням власника або іншого законного володільця майна. Практика Великої Палати Верховного Суду підтверджує, що спори щодо зняття арешту з майна, накладеного у межах кримінального провадження, мають вирішуватися у порядку кримінального судочинства, а саме шляхом подання відповідного клопотання слідчому судді. Таким чином, особа, яка вважає, що її право власності порушене накладенням арешту у кримінальному провадженні, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування такого арешту відповідно до статті 174 КПК України. Отже, ефективним способом захисту права власності у подібних правовідносинах є застосування процедур кримінального процесу, а не вирішення питання у порядку цивільного судочинства. Враховуючи викладене, третя особа вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив спосіб судового захисту та не врахував вимоги кримінального процесуального законодавства, у зв`язку з чим ухвалене рішення підлягає скасуванню. Позивач ОСОБА_2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачки, а також правом на подання відповіді на відзив третьої особи не скористався, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Позиція Івано-Франківського апеляційного суду Представник особи, в інтересах якої подана апеляційна скарга, відповідачки ОСОБА_1 адвокат Лущак В.Ю. у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд цю скаргу задовольнити з мотивів викладених у ній. Представник позивача ОСОБА_2 адвокат Любченко В.М. апеляційну скаргу не визнав, просив у її задоволенні відмовити. Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Національної поліції в Кіровогорадській області у судове засідання не з`явився. Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення учасників справи про день, місце та час розгляду справи. Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання. Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав. Фактичні обставини справи 07.01.2025 року ОСОБА_3 (а.с. 5, 6), батько позивача ОСОБА_2 та брат відповідачки ОСОБА_1 помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/3 частину квартири по АДРЕСА_2 . Позивач, як спадкоємець за законом першої черги прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , подавши нотаріусу відповідну заяву про прийняття спадщини (а.с.36). Постановою приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Рожковецького І.В. від 22.08.2025 року №71/02-31 позивачу ОСОБА_2 відмолено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із ненаданням нотаріусу документів, які необхідні для вчинення нотаріальної дії, а саме свідоцтва про право власності на житло, яке підтверджує право власності померлого на 1/3 частку в праві власності на квартиру за адресою АДРЕСА_2 (а.с.9). Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно із ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Відповідно до ч. 2 ст. 1223 Цивільного кодексу України, якщо у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від прав на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Ч.1. ст. 1262 ЦК України встановлено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Згідно з ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України). Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Прийняття спадщини - є правом спадкоємця і залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідно волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Встановлено, що після смерті спадкодавця відкрилася спадщина, до складу якої входить, зокрема, 1/3 частина квартири, право власності на яку належало померлому ОСОБА_3 . Вказані обставини підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема архівними даними органу технічної інвентаризації та відомостями з державних реєстрів. Вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 17.07.2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.263, ч. 2 ст.307 України та на підставі ч.1 ст.70 КК України остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці 3 дні з конфіскацією майна, що є його власністю. Також цим вироком суду постановлено конфіскувати в дохід держави накладений арешт на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_3 . Водночас ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26.07.2021 року по справі №405/7131/13-к скасовано арешт нерухомого майна, а саме 1/3 частини вищезазначеної квартири, накладений постановою старшого слідчого в ОВС СУ УМВС України в Кіровоградській області у кримінальній справі №30-1003, 14.05.2011 року. Відомості про скасування арешту внесено до ЄДРРП, а саме запис про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна погашено. Отже, на час смерті спадкодавця були відсутні будь-які обтяження на належну йому частку квартири. Позивач є спадкоємцем першої черги за законом та у встановлений законом строк подав заяву про прийняття спадщини, у зв`язку з чим обґрунтовано вважається таким, що прийняв спадщину. Приватний нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на відповідну частку квартири. При цьому матеріалами справи підтверджено, що позивач вжив заходів для отримання дубліката такого документа, однак уповноваженим органом йому відмовлено у його видачі. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність перешкод для оформлення спадкових прав позивача у нотаріальному порядку, що відповідно до усталеної судової практики та положень ст. 392 ЦК України є підставою для захисту порушеного права шляхом його визнання у судовому порядку. Щодо доводів апеляційної скарги про неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке. З матеріалів справи вбачається, що відповідачка, як спадкоємець другої черги за законом, подала заяву про прийняття спадщини, а також заявила про намір реалізувати право на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги на підставі ст. 1259 ЦК України. Таким чином, відповідачка фактично претендувала на спірне спадкове майно. Крім того, в силу ст. 1258 ЦК України, відповідачка як спадкоємець другої черги могла одержати право на спадкування у разі відсутності спадкоємця першої черги. За таких обставин між сторонами існував спір про право на спадкове майно, що свідчить про наявність підстав для залучення відповідачки до участі у справі саме як належного відповідача. Посилання апелянта на те, що вона не порушувала прав позивача, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки сам факт подання нею заяви про про прийняття спадщини, яка має юридичне значення як у разі зміни черговості спадкування, так і у разі відсутності спадкоємця першої черги або відмови його від спадщини, свідчить про наявність потенційного спору щодо належності спадкового майна. Доводи апеляційної скарги про необхідність залучення до участі у справі органа місцевого самоврядування як належного відповідача також є безпідставними, оскільки у територіальної громади можуть виникнути права на відумерлу спадщину лише у разі відсутності спадкоємців будь-якої черги або неприйняття ними спадщини. У цій справі обоє спадкоємців заявили про прийняття спадщини, тому спір виник щодо належності права власності на спадкове майно між спадкоємцями. Крім того, сам по собі факт відмови у видачі дубліката правовстановлюючого документа не свідчить про наявність спору з органом місцевого самоврядування щодо права власності на майно. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, та не містять посилань на такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення. Доводи третьої особи про безпідставність залучення Головного управління Національної поліції в Кіровогорадській області учасником справи не мають значення для вирішення спору і жодним чином не впливають на права та інтереси третьої особи, а також не створюють для неї юридичних наслідків. Порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, судом першої інстанції не допущено. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Керуючись ст.ст. 374,375,381- 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лущака Віктора Юрійовича залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 грудня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.О. Максюта Судді: Л.В. Василишин В.М. Барков Повний текст постанови складено 09 квітня 2026 року