Постанова 4812 № 477/50/20

08.07.20 22-ц/812/1116/20 Провадження №22-ц/812/1116/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 07 липня 2020 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С., за участі: позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника відповідачки ОСОБА_3 , розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №477/50/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення, яке постановив Жовтневий районний суд Миколаївської області під головуванням судді Семенової Людмили Михайлівни у приміщенні цього суду 22 квітня 2020 року, повний текст якого ухвалений 23 квітня 2020 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, у с т а н о в и л а : У січні 2020 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов мотивований тим, що вона та ОСОБА_5 є спадкоємцями ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у рівних частках. Вони як спадкоємці прийняли спадщину. Спадкова справа заведена за місцем відкриття спадщини приватним нотаріусом Новоодеського районного нотаріального округу Філіпенко Д.В. Після смерті ОСОБА_6 залишилося спадкове майно, до складу якого увійшов транспортний засіб марки ВАЗ 2109, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Свідоцтво про право на спадщину за законом на транспортний засіб спадкоємцями не отримано, однак позивачка, посилаючись на положення ч. 5 ст. 1268 ЦК України, зазначала, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить їй та ОСОБА_5 з часу відкриття спадщини, та яку вони прийняли у передбаченому законом порядку. У 2015 році її знайома, з якою вона деякий час працювала, та ОСОБА_7 звернулися до неї з проханням продати їм автомобіль, що залишився після смерті ОСОБА_6 , на що вона пояснила, що автомобіль належить їй спільно з сином померлого ОСОБА_5 , документи на автомобіль в порядку спадкування не оформлені, домовленість про розподіл спадкового майна не досягнута. Однак ОСОБА_7 запевнив її, що домовиться із ОСОБА_5 про продаж даного автомобілю та забрав автомобіль разом зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу на ім`я померлого ОСОБА_6 , пообіцявши укласти договір купівлі-продажу. Оскільки питання щодо даного автомобілю протягом тривалого часу ніяким чином не вирішувалося, то вона неодноразово зверталася до ОСОБА_4 з вимогою повернути автомобіль та документи на нього, однак відповідач під різним приводом відмовляла в поверненні даного майна. З метою повернення даного майна позивачка була змушена звернутися до правоохоронних органів, які встановили, що автомобіль дійсно знаходиться у ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 та 17 вересня 2019 р. відібрали від відповідачки гарантійну розписку про збереження нею автомобілю до вирішення спору щодо нього. У грудні 2019 р. Інгульським відділом поліції ГУНП в Миколаївській області позивачці видана постанова про закриття кримінального провадження за її заявою з підстав відсутності складу кримінального правопорушення. Посилаючись на викладене, а також на те, що відповідачка без відповідної правової підстави утримує у себе належне позивачці майно, остання просила суд зобов`язати відповідачку повернути їй спірний автомобіль, свідоцтво на реєстрацію та ключі від нього. У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, підтвердила доводи, викладені в позовній заяві. Відповідач ОСОБА_4 до суду не прибула, відзиву на позовну заяву не надіслала, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином. Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2020 р. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі. Зобов`язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 транспортний засіб автомобіль ВАЗ 2109 реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 року випуску, свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_6 , та ключі від вказаного автомобілю, як власнику 1/3 частини вказаного транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції постановлено без врахування доводів та пояснень відповідачки, яка не могла прибути до судового засідання через запровадженні в Україні карантинні заходи на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11 березня 2020 року №

211. Крім того, ОСОБА_4 не є належним відповідачем по справі, що є підставою для відмови у позові, оскільки не є стороною спірних правовідносин. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що підстави для скасування рішення відсутні та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_6 , до складу спадщини, яка відкрилася після смерті останнього, увійшов спірний автомобіль. Під час розгляду справи встановлено, що саме відповідачка ОСОБА_4 чинить перешкоди у здійсненні права користування цим майном. В апеляційній скарзі не спростований той факт, що автомобіль перебуває за місцем постійного проживання відповідачки, яка не має жодної правової підстави для користування автомобілем. Доводи скарги про набуття ОСОБА_7 прав на спірний автомобіль суперечать обставинам справи та визначеному законом порядку набуття права власності на транспортні засоби. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідачки, позивачки, її представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Вимоги до судового рішення викладені у статті 263 ЦПК України. Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а.с. 13). У його власності на час смерті знаходився автомобіль ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 25). Згідно із матеріалами спадкової справи № 35/2014 до майна померлого 12 грудня 2013 року ОСОБА_6 , заведеної приватним нотаріусом Новоодеського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенком Д.В., з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_6 звернулися його дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_5 . Мати померлого ОСОБА_8 подала заяву про відмову від належної їй частини спадкового майна на користь ОСОБА_5 (а.с. 49-63). 09 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Новоодеського районного нотаріального округу Миколаївської області Філіпенком Д.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, відповідно до якого спадкоємцями майна ОСОБА_6 (квартири АДРЕСА_2 ) є його дружина ОСОБА_1 на 1/3 частку спадкового майна та син ОСОБА_5 на 2/3 частки цього майна. Спадкоємцями свідоцтво про право на спадщину щодо автомобілю ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_1 , не отримано. Позивачці на її звернення із заявою про видачу свідоцтва про право на 2/3 частки вказаного автомобілю постановою нотаріуса від 21 лютого 2017 року було відмовлено у зв`язку з належністю їй у спадковій масі всього 1/3 частки (а.с. 62). Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом статті 1218, частини 3 статті 1231 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. До спадкоємця переходить обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя спадкодавця. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина 1 статті 1222 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частин 1, 2 статті 1223 ЦК України). Коло спадкоємців за законом, черговість спадкування ними визначена статтями 1258, 1261-1255 ЦК України. В силу положень частин 1, 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частини 1 статті 1269 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина 5 статті 1268 ЦК України). Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина 3 статті 1296 ЦК України). Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. Таким чином, прийнявши у визначеному порядку як спадкоємці першої черги за законом, спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , позивачка та третя особа ОСОБА_5 набули права на спадщину, до складу якої входить автомобілю ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_1 . Звертаючись з позовом про витребування спадкового автомобілю ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_1 , від ОСОБА_4 , ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що відповідачка утримує спірний автомобіль без будь-яких правових підстав, а також посилалась на положення статей 387, 1212, 1268 ЦК України. Суд першої інстанції вважав, що є підстави для задоволення позовних вимог, і колегія суддів погоджується з таким висновком. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до статті 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст.3, ст.321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Враховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню. У відповідності до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. У пункті 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений. Пунктом 23 цієї Постанови роз`яснено, що відповідно до статті 387 ЦКособа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому, суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Вказане доведено наданими позивачем та витребуваними за її клопотанням письмовими доказами, зокрема копіями матеріалів спадкової справи. Тобто для застосування ст. 387 ЦК України особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача. Як вказувала ОСОБА_1 , автомобіль ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_1 , ключи від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на спірний автомобіль знаходяться у ОСОБА_4 , що перешкоджає їй в оформленні своїх спадкових прав. Вказані обставини щодо утримання спірного автомобілю відповідачкою підтверджуються змістом розписки, написаної ОСОБА_4 17 вересня 2019 року на ім`я начальника Інгульського ГУНП Миколаївської області про те, що вона зобов`язується зберігати автомобіль ВАЗ 2109, номерний знак НОМЕР_1 , до рішення суду по суті, а також підтверджені в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_4 . За такого суд, проаналізувавши наявні у справі докази, дійшов правильного висновку про те, що позивачкою доведено, що вона успадкувала 1/3 частку спірного автомобілю та відповідно до положень ч.5 ст.1268 ЦК України є співвласником спірного рухомого майна, а тому має право на захист своїх прав відповідно до положень статті 387 ЦК України, оскільки саме відповідачка безпідставно утримує це майно та свідоцтво на нього. Такий висновок суду ґрунтується на правильно оцінених судом доказах в їх сукупності та взаємозв`язку, належно встановлених обставинах справи та вірно застосованих нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Колегія суддів не вбачає підстав не погоджуватися із такими висновками по справі та відхиляє аргументи апеляційної скарги. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 є неналежним відповідачем по справі. Відповідно до частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Належними сторонами в цивільному процесі будуть суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний відповідач особа, котра повинна відповідати за позовом. Тоді неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Оскільки судом на підставі досліджених доказів встановлено, що спірний автомобіль перебуває у ОСОБА_4 , саме ця особа відповідно до положень статті 387 ЦК України є учасником спірних правовідносин, а отже і належним відповідачем у даній справі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_7 грошові кошти за автомобіль, не мають правового значення для розгляду цього спору, оскільки не свідчать про набуття у встановленому законом порядку права власності на транспортний засіб іншими особами та наявність достатньої правової підстави для утримання зазначеного майна відповідачкою. Щодо аргументів апеляційної скарги про розгляд справи судом у відсутність відповідачки. Як вбачається з матеріалів справи, про судове засідання, яке відбулося 22 квітня 2020 року, ОСОБА_4 була повідомлена судовою повісткою, яка була вручена їй під розписку (а.с. 70)), тобто відповідно до вимог статей 128, 130 ЦПК України. При цьому будь-яких заяв щодо неможливості явки у судове засідання з поважних причин відповідачка суду не направляла. За такого суд правомірно відповідно до положень статті 223 ЦПК України розглянув справу, оскільки були відсутні підстави для відкладення її розгляду. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неможливість відповідачки з`явитися в судове засідання та довести свою позицію через запроваджені в Україні карантинні заходи на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» від 11 березня 2020 року № 211, оскільки вказаними заходами, в тому числі змінами до процесуального законодавства, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, не передбачено припинення розгляду цивільних справ у судах, а навпаки, запроваджені додаткові можливості для учасників цивільного процесу для реалізації їхніх прав (зокрема, статтею 212 ЦПК України). За такого колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. З огляду на результати розгляду апеляційної скарги та положення статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на ОСОБА_4 . Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки касаційного оскарження, визначені статтею 390 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________________ Повний текст постанови складений 08 липня 2020 року