Постанова Київський апеляційний суд № 755/16314/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2023 року місто Київ. Справа № 755/16314/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/15085/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді: Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапка М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року (ухвалено у складі судді Яровенко Н.О, повний текст складено 07.08.2023 р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 законним представником якої є ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войстрік Олена Василівна про стягнення боргу за договором позики зі спадкоємців та звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 законним представником якої є ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войстрік Олена Василівна про звернення стягнення на предмет іпотеки та просив суд зобов`язати відповідача сплатити одним платежем ОСОБА_1 заборгованість спадкодавця, за договором позики від 13.10.2014 року в розмірі 1 474 000 грн., що є еквівалентом 67 000 доларів США, а в разі несплати звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 - шляхом продажу предмету іпотеки органами виконавчої служби на прилюдних торгах за початковою ціною реалізації предмета іпотеки не нижче 1 474 000 грн., а кошти отримані від реалізації предмету іпотеки направити на погашення заборгованості перед ОСОБА_1 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року задоволено позов частково. Стягнуто зі спадкоємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики одним платежем в розмірі 737 000 грн. Стягнуто з неповнолітнього спадкоємця ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики одним платежем в розмірі 737 000 грн. У випадку відсутності чи недостатності коштів для одноразового стягнення боргу на користь ОСОБА_1 звернути стягнення на частину спадкового майно померлого ОСОБА_5 , а саме: 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 58,7 кв.м., що складається з трьох жилих кімнат житловою площею 40,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 474961880000, загальною вартістю 1 742 000 грн. ( вартість частини = 871000 грн.) шляхом продажу частини предмета іпотеки на прилюдних торгах, за початковою ціною реалізації предмета іпотеки не нижче 871 000 грн., а кошти отримані від реалізації предмету іпотеки направити на погашення заборгованості перед ОСОБА_1 . В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 06 вересня 2023 року, згідно поштової відмітки, подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просив змінити оскаржуване рішення у його резолютивній частині, виклавши її наступним чином: Стягнути з спадкоємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики одним платежем в розмірі 737 000 грн. Стягнути з неповнолітнього спадкоємця ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики одним платежем в розмірі 737 000 грн. У випадку відсутності чи недостатності коштів для одноразового стягнення боргу в користь ОСОБА_1 звернути стягнення на предмет іпотеки спадкове майно померлого ОСОБА_5 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 58,7 кв.м., що складається з трьох жилих кімнат житловою площею 40,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 474961880000, загальною вартістю 1 742 000 грн. шляхом продажу предмета нерухомого майна: іпотеки на прилюдних торгах, за початковою ціною реалізації предмета іпотеки не нижче 1 474 000 грн., а кошти отримані від реалізації предмету іпотеки направити на погашення заборгованості перед ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує, що суд першої інстанції дійшов справедливого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості зі спадкоємців боржника підлягають задоволенню, однак вважає, що суд в частині задоволення майнового інтересу кредитора та іпотеко держателя за рахунок іпотечного майна, на переконання позивача, необґрунтовано надав можливість звернути стягнення лише на частину предмету іпотеки. Зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про іпотеку» в разі порушення боржником основного зобов`язання, його спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотеко держателя в межах вартості предмета іпотеки. Вказана норма не була застосована судом першої інстанції, хоча закон визначає відповідальність спадкоємця боржника в межах усієї вартості предмету іпотеки, а не його половини. Вказує, що визначення судом першої інстанції частини вартості іпотечного майна як альтернативи задоволення вимоги кредитора у випадку неможливості стягнення суми боргу разовим платежем, спричиняє в свою чергу на думку позивача, неможливість відновлення порушеного права останнього, адже половина вартості квартири за умови її продажу з електронних торгів не покриває загальну суму заборгованості у розмірі 1 474 000 грн, яка стягнута судом. Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2023 року поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у даній справі. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача - ОСОБА_7 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У справі, яка переглядається апеляційним судом, вимогами позивача є стягнення боргу за договором позики зі спадкоємців та звернення стягнення на предмет іпотеки, який вони успадкували. За загальними положеннями про спадкування, встановленими ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини;право на спадкування мають особи, визначені в заповіті; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (статті 1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1270 ЦК України). Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. У відповідності до положень частини першої статті 1273, частини другої статті 1275 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкодавцеві з часу відкриття спадщини. Частиною третьою статті 1268 та частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. За частиною четвертою статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Згідно з усталеною судовою практикою свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 755/7103/18 (провадження № 61-13162св19). За правилом частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Указана норма не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах. Судом першої інстанції встановлено, що 13.10.2014 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем та ОСОБА_5 , як позичальником, був укладений Договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P.O., зареєстрований в реєстрі за № 6634. У відповідності до умов п. 1 Договору позики, ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 кошти в розмірі 700 000 гривень, що є еквівалентом сумі 50000 доларів США. Згідно пп. «б» п.2 Договору позики ОСОБА_5 зобов`язався повернути вищевказану суму не пізніше 13.10.2015 року. 13.10.2015 року між позивачем та позичальником ОСОБА_5 був укладений Договір про внесення змін та доповнень № 1 до Договору позики, посвідченого 13 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P.O., зареєстрованого в реєстрі за № 6634, відповідно до умов якого, сума позики, визначена у п.1 Договору позики була збільшена і становила 1474000 (один мільйон чотириста сімдесят чотири тисячі) гривень, що є еквівалентом і 67000 (шістдесят сім тисяч) доларів США. Повернення вказаної суми позики мало бути здійснено не пізніше 13.10.2016 року. Вказаний Договір про внесення змін та доповнень № 1 до Договору позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P.O., зареєстрований в реєстрі за № 7343. 13.10.2016 року між позивачем та позичальником ОСОБА_5 був укладений Договір про внесення змін та доповнень № 2 до Договору позики від 13.10.2014 року, відповідно до умов якого, сума позики визначена у п.1 Договору позики, яка становить 1474000 гривень, що є еквівалентом сумі 67 000 доларів США повинна бути повернута позикодавцю не пізніше 13.10.2017 року. Вказаний Договір про внесення змін та доповнень № 2 до Договору позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P.O., зареєстрований в реєстрі за № 6189. 06.10.2017 року між позивачем та позичальником ОСОБА_5 укладений Договір про внесення змін та доповнень № 3 до Договору позики від 13.10.2014 року, відповідно до умов якого, сума позики визначена у п.1 Договору позики, яка становить 1 474 000 гривень, що є еквівалентом сумі 67 000 доларів повинна бути повернута позикодавцю не пізніше 13.10.2018 року. Вказаний Договір про внесення змін та доповнень № 3 до Договору позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P.O., зареєстрований в реєстрі за № 7399. Договір позики від 13.10.2014 року та всі вищевказані Договори про внесення змін та доповнень до Договору позики від 13.10.2014 року, були здійснені за згодою дружини позичальника - ОСОБА_4 , які посвідчені нотаріально у встановленому законом порядку. 03.10.2018 року між ОСОБА_1 та позичальником ОСОБА_5 укладений Договір про внесення змін та доповнень №4 до Договору позики, від 13.10.2014 року, відповідно до умов якого, сума позики визначена у п.1 Договору позики, яка становить 1 474 000 гривень, що є еквівалентом сумі 67 000 доларів повинна бути повернута позикодавцю не пізніше 13.10.2020 року. Вказаний Договір про внесення змін та доповнень № 4 до Договору позики посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P.O., зареєстрований в реєстрі за № 7424. В забезпечення виконання зобов`язань за Договором позики від 13.10.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , був укладений Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка Р.О., зареєстрований в реєстрі за № 6635. Предметом іпотеки за вказаним договором є квартира за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 58,7 кв.м., що складається з 3-х жилих кімнат житловою площею 40,7 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: 474961880000. З договору іпотеки вбачається, що предмет іпотеки належав ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1890. Разом із укладанням сторонами всіх Договорів про внесення змін та доповнень до Договору позики від 13.10.2014 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були укладені Договори внесення змін та доповнень до Договору іпотеки, які були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалка P.O. від 13.10.2015 року за реєстр № 7344; від 13.10.2016 року за реєстровим № 6190; від 06.10.2017 року за реєстр № 7400; від 03.10.2018 року за реєстровим № 7426. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим Дніпровським районний у місті Києві відділом реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ,), актовий запис № 1997 від 19.09.2020 року. 01.06.2021 року позивач звернувся до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із претензією кредитора до спадкоємців померлого ОСОБА_5 . Листом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори від 02.06.2021 року дана претензія була надіслана за належністю приватному нотаріусу КМНО Войстрік О.В., оскільки згідно даних Спадкового реєстру спадкова справа була заведена 20.01.2021 року. З відповіді на адвокатський запит № 22/01-16 від 05.07.2022 року приватний нотаріус КМНО Войстрік О.В. повідомила, що претензія ОСОБА_1 була отримана нею 09.06.2021 року та зареєстрована у журналі реєстрації вхідних документів за № 69/02-14. Про наявність боргу у сумі 1 474 000 грн. відповідно до претензії спадкоємцям ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , нею було повідомлено. Зі спадкової справи № 1/2021 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_4 , дружина померлого, подала заяву в якій зазначає, що вона у встановленому законом порядку не приймає спадщину та відмовляється від належної їй спадщини на користь дітей померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 18.05.2021 року ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 подали до приватного нотаріуса КМНО Войстрік О.В. заяви, що вони прийняли спадщину після смерті померлого батька ОСОБА_5 . Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_2 , ОСОБА_3 станом на день смерті спадкодавця були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 разом з померлим ОСОБА_5 . Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції встановив, що по-перше, до спадкової маси входить частина квартири АДРЕСА_1 , частина житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , частка в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ІМПЕКС АГРО ТРЕЙД», що складає 50 % Статного капіталу товариства та зобов`язання померлого ОСОБА_5 за договором позики від 13.10.2014 року. По-друге, спадкоємці достовірно знаючи, що вказана квартира обтяжена правами третіх осіб не повідомили кредитора спадкодавця про відкриття спадщини. По-третє, свідоцтво про право на спадщину відповідачі отримали 18.02.2022 року, а отже відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України строк пред`явлення ОСОБА_1 вимоги до спадкоємців померлого ОСОБА_5 спливав лише 18.08.2022 року, а тому строк пред`явлення вимоги позивач не пропустив. А тому прийшов до висновку, що з відповідачів слід стягнути суму боргу в межах спадкового майна, яке перебувало в іпотеці. Колегія суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Так, відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення міститься й у частині третій статті 368 ЦК України. За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього, майно, зареєстровано лише за одним з подружжя. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18). Отже, той із подружжя або інша заінтересована особа, яка заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язані довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя. Ураховуючи вимоги статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). За положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 77, 78, 80 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Тобто, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Суд установив, що квартира за номером АДРЕСА_1 належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 03.04.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біляєвим В.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1890. Із копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 вбачається, що з 24 січня 2003 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 155 т. 1). Зазначене свідчить про те, що спірна квартира придбана під час перебування спадкодавця у шлюбі з ОСОБА_4 . Презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане у шлюбі, але за особисті кошти одного з подружжя. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява особи про те, що річ була куплена на особисті кошти одного з подружжя не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Частиною першою статті 1226 ЦК України передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги. Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється. Таким чином, до спадкової маси входить частина квартири АДРЕСА_1 , яка обтяжена іпотекою. ОСОБА_1 пред`явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки до двох відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ЦК України визначає, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор-прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст.527ч.1). У результаті спадкування кількома спадкоємцями за законом виникає право спільної часткової власності на спадкове майно і кожен зі спадкоємців відповідає за боргами спадкодавця лише у розмірі його частки у спадщині і в межах вартості успадкованого майна. Пред`являючи до кількох спадкоємців вимоги, пов`язані з відшкодуванням за рахунок успадкованого майна боргів спадкодавця, позивачу слід їх обґрунтовувати в частині встановлення розміру та складу спадкового майна, його вартості та співмірності із заявленими вимогами кредитора, оскільки розмір часток кожного зі спадкоємців у спадковому майні кореспондується із межами їх відповідальності перед кредитором спадкодавця. Це стосується й звернення стягнення на успадкований предмет іпотеки. ОСОБА_1 усупереч факту прийняття спадщини за позичальником двома особами та пред`явивши до них вимоги, не наводило у заяві відповідні підстави для позову, не обґрунтовувало вимоги відповідним чином. Враховуючи вищезазначене, обставини справи та те, що до спадкової маси входить частина квартири АДРЕСА_1 , яка обтяжена іпотекою, посилання сторони позивача на незастосування судом першої інстанції на ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про іпотеку» колегією суду відхиляються. В межах заявлених позовних вимог, суд не мав права звертати стягнення на майно, що на праві власності належить ОСОБА_4 , яка маючи статус відповідача, за заявою самого позивача, була замінена на двох інших відповідачів, які прийняли спадщину. Зі змісту позовної заяви також не вбачається, що позивачем до ОСОБА_4 висувались вимоги, як до боржника, який надавав згоду на боргові зобов`язання свого чоловіка та згоду на передачу в іпотеку всієї квартири. З огляду на те, що відповідно до ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а тому суд правомірно розглянувши підстави позову, які стосувались лише вирішення спору зі спадкоємцями боржника, правомірно задовольнив вимоги частково та звернув стягнення лише на іпотечне майно, що прийнято у спадщину відповідачами. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389ЦПК України. Повний текст постанови складено 21 грудня 2023 року. Головуючий О .В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська