Постанова Київський апеляційний суд № 757/26701/21-ц

Справа №757/26701/21-ц Головуючий в суді І інстанції Матвєєва Ю.О. Провадження № 22-ц/824/2326/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 березня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Оніщука М.І., за участі секретаря Медведчук Д.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києвавід 21 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що була знайома з ОСОБА_3 та з її батьками приблизно з 1995 року. Після смерті батька ОСОБА_3 в 2012 році вона та ОСОБА_3 дійшли згоди про сумісне проживання, оскільки мати ОСОБА_3 також потребувала стороннього догляду. Вказувала, що ОСОБА_4 хворіла хворобою Літля, у зв`язку з чим все своє життя не могла ходити і більша частина її тіла була паралізована. Відтак для її догляду як вона так і ряд інших осіб фактично постійно міняли один одного і перебували поруч з нею. При цьому саме вона проживала разом з Спадкодавцем. Зазначала, що проживаючи однією сім`єю з ОСОБА_3 , вона доглядала за нею, готувала їжу, прибирала, прала,оплачувала комунальні послуги, слідкувала за станом квартири. В 2011 році ОСОБА_3 видала на її ім`я довіреність, якою уповноважила вчиняти від її імені будь-які дії. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Вона за сумісні кошти її поховала, отримала свідоцтво про поховання і довідку про причину смерті. У зв`язку з вищевикладеним, просила встановити факт сумісного проживання зі спадкодавцем для надання вказаного рішення суду нотаріусу для подальшого оформлення спадкових прав. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києвавід 21 вересня 2023 року задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції не враховано надані нею документи, датовані 2011-2020 роками на підтвердження ведення спільного господарства. Звертає увагу на показання свідка ОСОБА_5 , оскільки абсолютно усі свідки погодилися, що даний свідок відвідував квартиру спадкодавця частіше за інших і що саме він є найбільш обізнаним стосовно спільного життя її та спадкодавця. Від представника ОСОБА_2 надійшов до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказує на необґрунтованість її доводів та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, та стягнути витрати а правову допомогу в суді апеляційної інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту спільного проживання з спадкодавцем однією сім`єю, що необхідний для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Київ)10.11.2020 року. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 . 12.11.2020 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . 17.11.2020 року ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 13.05.2021 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою, якою повідомила про її намір встановити факт проживання однією сім`єю зі спадкодавицею в судовому порядку та просила не здійснювати оформлення спадщини і видавати свідоцтва про право на спадщину. Суд першої інстанції мотивував своє рішення наступним. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини ходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, перевіривши наявні у матеріалах справи докази в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, оскільки місцевий суд надав повну та всебічну оцінку наданим позивачем доказам, показанням свідків та обґрунтовано вважав, що докази у їх сукупності не дають правових підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та наявності у них відносин, притаманних сім`ї, протягом більше п`яти років до дня смерті спадкодавця. З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом неповно досліджено надані нею докази. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 639/7697/19 (провадження № 61-4709св21) вказано, що:«для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини». Посилання апелянта на показання свідка ОСОБА_7 , оцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що показання свідків є особливим видом доказів, пов`язаних із ризиком суб`єктивного відношення до сторін, і що показання допитаних у даній справі свідків самі по собі не можуть достеменно свідчити про те, що даним відносинам були притаманні ознаки сімейних. Показання свідків не можуть бути єдиною і достатньою підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю. Таким чином, позивачем не надано інших належних та допустимих доказів на підтвердження проживання однією сім`єю із спадкодавцем, наявності спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача. За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову. З точки зору ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Як вбачається з матеріалів справи, при подачі відзиву на апеляційну скаргу, третя особа заявила, що у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, понесла витрати на правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат представник третьої особи надав до суду: ордер серії АА №1390281; договір №117/3 від 10.05.2023, укладений між ОСОБА_2 та АБ «Ільїн Олександр»; акти №7 від 30.11.2023, 31.01.2024 приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору №117/3, з яких вбачається, що адвокатом надано такі послуги: складання та подання відзиву на апеляційну скаргу - 4 690 грн, поштові витрати - 120 грн; складання та подання клопотання - 1000 грн, виїзд в судове засідання - 430 грн, а всього надано послуг на суму 6 814,36 грн. Представником позивача будь-яких клопотань про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги чи щодо неспівмірності таких витрат до суду подано не було. У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Таким чином, враховуючи надані представником третьої особи докази понесених витрат на правову допомогу та відсутність заперечень позивача, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені нею в суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 814,36 грн. Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 вересня 2023 року - без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 814 (шість тисяч вісімсот чотирнадцять) гривень 36 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: