Постанова 4857 № 380/1116/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1116/20 пров. № А/857/11133/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., за участю секретаря Мельничук Б.Б., представника позивача Ганущин М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року (ухвалене головуючим суддею Костецький Н.В. у м. Львові, повний текст судового рішення складено 06 серпня 2020 року) у справі № 380/1116/20 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими особами № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 17.12.2019. В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що Актом (довідкою) Головного управління ДПС у Львівській області № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 04.11.2019 про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) встановлено порушення ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України) та Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та їх територіальним органом про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015. Листом ГУ ДПС у Львівській області від 29.11.2019 було повідомлено позивача, що матеріали проведеної перевірки передані до Головного управління Держпраці у Львівській області для розгляду та використання при прийнятті рішення згідно з нормою законодавства. 17.12.2019 Головне управління Держпраці у Львівській області було винесено постанову про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 375570, 00 грн, оскільки, з матеріалів проведеної органом ДПС перевірки вбачається, що допущено трьох працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак вказує, що дана норма не могла бути порушена ФОП ОСОБА_1 , оскільки трудових правовідносин між нею та зазначеними в Акті особами не виникло, оскільки між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були укладені договори про надання послуг навчальних курсів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.08.2020 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 17.12.2019. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що угоди, укладені позивачем з фізичними особами були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, і не пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Крім цього суд не взяв до уваги твердження відповідача, що студія краси « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якій ФОП ОСОБА_1 здійснювала свою господарську діяльність не маючи статусу школи чи навчального центру, а відтак, договори з надання послуг навчальних курсі є фактично трудовими договорами. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що при проведенні перевірки було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 без укладення трудового договору, що є порушенням вимог ч. 1 ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Також вказує на те, що студія краси « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якій ФОП ОСОБА_1 здійснювала свою господарську діяльність не належить до закладів професійної (професійно - технічної) освіти в розумінні Закону України «Про професійну (професійно - технічну) освіту», а відтак, договори з надання послуг навчальних курсі є фактично трудовими договорами. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому спростовує доводи апелянта та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги та надала пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Апелянт в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що наказом Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 23.10.2019 № 1388 «Про проведення фактичної перевірки об`єкта господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 . Студія «Miss Princess Studio» (далі - Наказ), призначено провести фактичну перевірку з питань дотримання вимог трудового законодавства в частині використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації з 24.10.2019, тривалістю 10 діб. Актом № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 04.11.2019 «Про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами)» (далі - Акт) встановлено порушення ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України та Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та їх територіальним органом про прийняття працівника на роботу» № 413 від 17.06.2015. 06.11.2019 Головним управлінням ДПС у Львівській області скеровано на адресу Головного управління Держпраці копії матеріалів фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 . Листом від 07.11.2019 Головне управління Держпраці у Львівській області повідомило ФОП ОСОБА_1 про отримання 07.11.2019 матеріалів фактичної перевірки ГУ ДПС у Львівській області. 21.11.2019 Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) на адресу Головного управління ДПС у Львівській області подано заперечення на Акт (довідку) в яких зазначає, що всі виявлені особи не виконували трудової функції, відтак, норми ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України не було порушено. Також, до даних заперечень ФОП ОСОБА_1 було додано підтверджуючі документи: договори про надання послуг, письмові пояснення, копії сторінок книги доходів і витрат. Листом Головного управління ДПС у Львівській області від 29.11.2019 № 13859/10/33.07 «Про надання відповіді на заперечення» повідомлено, що за результатами розгляду заперечення від 21.11.2019, додані матеріали враховані та передані до Головного управління Держпраці у Львівській області (відповідачу) для розгляду та використання при прийнятті рішення згідно з нормою законодавства. Повідомленням відповідача «Про одержання документів» від 07.11.2019 № 370/1/1-39 зазначено, що отримання Акта ГУ ДПС у Львівській області від 04.11.2019 № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 є підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченою ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Листом від 25.11.2019 позивач просила не вживати дій щодо застосування штрафних санкцій, оскільки вона не порушувала норм КЗпП України. Головним управлінням Держпраці у Львівській області було винесено постанову № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 17.12.2019 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 375570, 00 грн. Позивач вважаючи прийняту постанову відповідача протиправною, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами. Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон України № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Частиною 4 ст. 2 Закон України № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами. Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення Про Державну службу України з питань праці, відповідно до п. 1 якого Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. За змістом п. 1 та 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509) цей Порядок визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою ст.53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи). Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються зокрема на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Аналізуючи наведене вище колегія суддів вважає, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності здійснюється управліннями Держпраці, а штрафи накладаються зокрема на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Як слідує з матеріалів справи, що оскаржувана постанова була прийнята на виконання вимог Порядку № 509, а саме згідно Акту Головного управління Державної податкової служби у Львівській області № 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 04.11.2019 «Про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами)». Відтак суд вважає, помилковим висновок суду першої інстанції, що відповідачем прийняте рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, а саме без проведення інспекційного відвідування. Крім цього колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апелянта про те, що студія краси « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якій ФОП ОСОБА_1 здійснювала свою господарську діяльність не належить до закладів професійної (професійно - технічної) освіти в розумінні Закону України «Про професійну (професійно - технічну) освіту», а відтак, договори з надання послуг навчальних курсі є фактично трудовими договорами, з огляду на наступне. Так відповідно до відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР (далі - Закон України № 103/98-ВР), із змінами та доповненнями, професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Професійне (професійно-технічне) навчання - складова професійної (професійно-технічної) освіти. Професійне (професійно-технічне) навчання передбачає формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності, перспектив її кар`єрного зростання впродовж життя. Згідно ст. 4 Закону України № 103/98-ВР система професійної (професійно-технічної) освіти складається з закладів професійної (професійно-технічної) освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, що проводять діяльність у галузі професійної (професійно-технічної) освіти, навчально-методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних та інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників. Професійна (професійно-технічна) освіта здійснюється у закладах професійної (професійно-технічної) освіти за денною, вечірньою (змінною), очно-заочною, дистанційною, екстернатною формами навчання, з відривом і без відриву від виробництва та за індивідуальними навчальними планами (ч. 1 ст. 12 Закону України № 103/98-ВР). Згідно ст. 18 цього Закону, до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно-художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійної (професійно-технічної) освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання. Крім цього, відповідно до ст. 29 Закону України № 103/98-ВР, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності надають здобувачам освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику. Керівники підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за забезпечення належних умов праці та оплату праці здобувачів освіти на виробництві, дотримання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії відповідно до укладених із закладами професійної (професійно-технічної) освіти договорів про навчально-виробничу практику. Здобувачі освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти під час виробничого навчання і виробничої практики на виробництві виконують роботи відповідно до навчальних планів і програм. Позивач, договорів про навчально-виробничу практику, навчальних планів і програм не надав. Відповідно до п. 2.2 Договору про надання послуг навчальних курсів від 18.10.2019 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на першому занятті, яке проводиться у формі індивідуальної співбесіди, ОСОБА_2 на моделях демонструє наявні у неї навички та професійну майстерність, зокрема шляхом створення макіяжу. У разі необхідності занятті із визначення наявних навичок може відбутись декілька разів. Таким чином ОСОБА_2 було фактично допущено до виконання трудової функції візажиста. Відповідно до п. 2.2 Договору про надання послуг навчальних курсів від 23.10.2019 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на першому занятті, яке проводиться у формі індивідуальної співбесіди, ОСОБА_3 на моделях демонструє наявні у неї навички та професійну майстерність, зокрема фарбування, колорування та стрижки. У разі необхідності занятті із визначення наявних навичок може відбутись декілька разів. Таким чином, відповідно до вказаного договору ОСОБА_3 було фактично допущено до виконання трудової функції перукаря. Відповідно до п. 2.2 Договору про надання послуг навчальних курсів від 24.10.2019 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на першому занятті, яке проводиться у формі індивідуальної співбесіди, ОСОБА_4 на моделях демонструє наявні у неї навички та професійну майстерність, зокрема шляхом створення зачіски. Таким чином, відповідно до вказаного договору ОСОБА_4 було також фактично допущено до виконання трудової функції перукаря. Відповідно до п. 2.5 зазначених договорів, Виконавець забезпечує Замовника усіма необхідними засобами, інструментами та обладнанням. Пунктом 2.7 передбачено, що у разі, якщо Виконавець вважає, що Замовник успішно пройшов курси, він на власний розсуд може запропонувати Замовнику подальше працевлаштування. Наведене узгоджується з описовою частиною акта 303/13-01-33-07/ НОМЕР_1 від 04.11.2019 «Про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами)», відповідно до якого згадані вище особи проходили стажування. Аналізуючи наведені положення норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що студія краси «Miss Princes Studio» не належить до закладів професійної (професійно-технічної) освіти в розумінні Закону України № 103/98-ВР, а відтак укладені договори про надання послуг з навчання є фактично трудовими договорами. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України. Частиною 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. У відповідності до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 23 КЗпП України). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Суд апеляційної інстанції зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Аналогічні правові висновки викладені в постанові ВС України від 26.09.2018 у справі № 822/723/17. Так, фактично предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції, зокрема з надання клієнтам послуг візажу та перукаря. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги). В самих договорах ніде не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо. Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України. Як слідує зі змісту договорів, працівники самостійно не організовували роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалися позивачу. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що договори, укладені позивачем з фізичними особами мають ознаки трудового характеру. Незважаючи на допуск працівників до виконання посадових обов`язків, позивачем, як роботодавцем, не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог ст. 24 КЗпП України, за що встановлена відповідальність згідно з п. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. З огляду на встановлене, колегія суддів приходить до висновку про недотримання позивачем у межах спірних правовідносин вимог ст. 24 КЗпП України в частині обов`язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, що в совю чергу вказує на правомірність винесення оскаржуваної постанови та відсутністю підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити і рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2020 року у справі № 380/1116/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 11 листопада 2020 року