Постанова 4824 № 2-111/12

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2020року м. Київ Справа № 2-111/12 Провадження: № 22-ц/824/10019/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 квітня 2020 року, постановлену під головуванням судді Хоменко В.С., за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича, в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою, в якій просила скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка М.М. про відкриття виконавчого провадження № 58949019 щодо примусового виконання виконавчого листа (на підставі отриманого дубліката) № 2-111/12 від 21.11.2018 року, виданого Голосіївським районним судом м. Києва, щодо стягнення на користь ПАТ «Універсал Банк (код ЄДРПОУ 21133352) заборгованості з ОСОБА_1 . В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам, встановленим ЗУ «Про виконавче провадження», а саме: невірно зазначено назву виконавчого документа: вказано виконавчий лист № 2-11112, виданий 21.11.2018 року, хоча має бути зазначено дублікат виконавчого листа№ 2-11112 від 21.11.2018 року; невірно визначено суму стягнення;визначено два різні стягувача: АТ «Універсал Банк» та ПАТ «Універсал Банк»;постанова винесена за заявою особи, повноваження якої належним чином виконавцем не були перевірені, а довіреність на повноваження останньої не відповідає вимогам закону;порушено вимоги щодо місця виконання судового рішення;невірно вказана адреса боржника;не зазначено реквізити для добровільної сплати боргу;стягувачем не долучено квитанції про сплату авансового внеску у розмірі 2% від суми стягнення; строки пред`явлення до виконання виконавчого документа на момент винесення оскаржуваної постанови скінчились. Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва 13 квітня 2020 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову про задоволення скарги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначала, що положення Конституції, ЦПК України та висновки Конституційного суду вказують на незворотність дії закону у часі, а тому пукт 5 Прикінцевих та перехідних положень «Закону України «Про виконавче провадження» від 05.10.2016 щодо 3-річного строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання не може застосовуватись до спірних правовідносин. Отже, стягувачем пропущено строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання, що є підставою для повернення виконавчого листа стягувачу. Дублікати виконавчих листів після ухвалення судового рішення про їх видачу та поновлення строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання, отримані банком 21.11.2018 року, тобто, після спливу 1 річного строку для пред`явлення виконавчих листів до виконання відповідно до положень ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року, який був чинний на момент ухвалення даного судового рішення. Також вказувала, що стягувач при поданні заяви про видачу дублікатів виконавчих листів не довів відсутність можливості провести перевірку втрати поштового відправлення. Заяви про примусове виконання рішення суду, що подані Лановенко Л.О. та ОСОБА_4 в інтересах банку, не містять доказів щодо їх повноважень на вчинення таких дій.Судом першої інстанції проігноровані її пояснення щодо виправлення у дублікатах виконавчих листів у даті цифри 7 на

8. Судом не було розглянуто подані нею заяву про скасування арешту коштів від 01.07.2019 року, клопотання про зупинення виконавчих дій. Посилання суду першої інстанції на докази у справі № 2601/11960/12 є незаконними, а тому має місце невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.Окрім того, 05.12.2019 року приватним виконавцем Трофименком М.М. винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу, а 20.12.2019 року він, приватний виконавець, звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 , отже вчинив протиправні дії, не маючи на те законних повноважень. Ухвалами Київського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Трофименко М.М. заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2016 року, видано ПАТ «Універсал Банк» дублікат виконавчого листа № 2-111/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 895 253,70 грн та судових витрат, поновлено строк на пред`явлення до виконання виконавчого листа. Отже, строк повторного пред`явлення до виконання виконавчого листа є 13.04.2017 року. Разом з тим, 05.10.2016 року набрав чинності ЗУ «Про виконавче провадження», згідно якого строк пред`явлення до виконання виконавчих листів становить 3 роки. Виконавче провадження № 58949019 було відкрито за заявою стягувача 18.04.2019 року, тобто, до закінчення строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. При прийнятті виконавчого документу до виконання не було виявлено жодної з передбачених Законом підстав для його повернення. Твердження ОСОБА_1 щодо накладення ним, приватним виконавцем, арешту на кошти боржника, які надійшли її дитині з Управління праці та соціального захисту населення, є необґрунтованими, оскільки ним таких дій вчинено не було. Вказував, що 05.12.2019 року ним було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою, що є підставою для зняття арешту з майна. Куришко К.В. в інтересах АТ «Універсал Банк» заперечувала проти апеляційної скарги та вказувала, що приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження не порушив вимог ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий лист пред`явлено до виконання уповноваженою особою в межах 3 річного строку, встановленого законом. Виконавчий лист відповідає вимогам Закону, поданий за належністю до відповідного територіального округу за місцем знаходження майна боржника, що є правом стягувача. Безпідставними вважала твердження скаржниці щодо суми стягнення, на яку відкрито виконавче провадження, оскільки у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням,а не її еквівалент у гривні. Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/12665/14-ц (постанова від 04.07.2018 року) перерахування суми у національній валюті за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. ОСОБА_2 у письмових поясненнях підтримав подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу, з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи булиповідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їхвідсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вислухавши думку скаржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.02.2012 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість у сумі 112 045,92 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2012 року становило 895 253,70 грн., вирішено питання розподілу судових витрат у справі (т. 1 а.с. 215-219). Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2016 року, задоволено заяву ПАТ «Універсал Банк», видано дублікат виконавчого листа № 2-111/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 895 253,70 грн. та судових витрат у справі й поновлено строк пред`явлення до виконання виконавчого листа про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 895 253,70 грн. та виконавчого листа про стягнення судових витрат у справі (т. 2, а.с. 233-235, т. 3 а.с. 11-114, 189-190). 21.11.2018 року Голосіївським районним судом м. Києва видано дублікат виконавчого листа № 2-111/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ 21133352) заборгованість у сумі 112 045,92 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2012 року становить 895 253,70 грн., боржник: ОСОБА_1 , ІІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , стягувач: ПАТ «Універсал Банк», код ЄДРПОУ 21133352, місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19 (т. 4 а.с. 38-39). За заявою представника АТ «Універсал Банк» постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка М.М. від 18.04.2019 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-111/18, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 21.11.2018 року, на підставі ст. ст. 3, 4, 24,25, 26,27 Закону України «Про виконавче провадження» відкрито виконавче провадження № 58949019, зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (т. 4 а.с. 35-37, 41-42). Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувана постанова відповідає вимогам статті 4 Закону. У зв`язку із тим, що 05.10.2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII, яким встановлено новий строк пред`явлення виконавчого листа до виконання - три роки. Стягувачем не пропущено строку для пред`явлення дублікатів виконавчих листів до виконання. Заява про відкриття виконавчого провадження подана уповноваженим представниками стягувача, будь-яких порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження» з боку приватного виконавця судом не встановлено. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 446 ЦПК, розділу VI ЦПК України, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. За вимогами розділу VIІ ЦПК, щодо судового контролю за виконанням судових рішень, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до вимог п.1 ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження», судовий контроль за виконанням судових рішень сторони виконавчого провадження можуть звернутись до суду, що розглянув справу, як суд першої інстанції. За змістом статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Статтями 447, 448, 449 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. За відомостями Єдиного Державного реєстру виконавчих проваджень на виконанні відділу ДВС Києво-Святошинського РУЮ перебували виконавчі листи №№2-111/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 895 253,70 грн, та №2-111/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» судового збору у сумі 1700 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 30 грн (т.2 а.с.117). 05 вересня 2013 року державним виконавцем Євко І.В. прийнято процесуальне рішення про повернення виконавчих листів стягувачу, що підтверджується постановами про повернення виконавчого документу від 05 вересня 2013 року. Отже, виконавчий лист за № 2-111/12, виданий Голосіївським районним судом м. Києва 03.12.2012 року, вперше був пред`явлений до виконання в строки, передбачені Законом, та повернутий стягувачу до закінчення строків на його пред`явлення - 05.09.2013 року. 10.11.2014 року ПАТ «Універсал Банк» звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва із заявою про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред`явлення (т. ІІ а.с. 108-109). Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.04.2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.04.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2016 року, задоволено заяву ПАТ «Універсал Банк» про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлено строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання. Так, згідно вимог п.2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на момент пред`явлення виконавчих листів до виконання вперше, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання, зокрема, протягом року, якщо інше не передбачено законом. У відповідності до п. 1 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» в зазначеній редакції, строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. Також, ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачалося, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону. Однак, Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIIIвід 02.06.2016 року, який набув чинності 05.10.2016 року, було встановлено нові строки пред`явлення виконавчих документів до виконання у порівнянні із Законом №606-XIV від 21.04.1999 року. Частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч. ч. 1,2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Пунктом 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Отже, Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 року в п. 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» було встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом (протягом 3-х років), тобто, має місце пряма вказівка законодавця про надання зворотної дії в часі положенню щодо поширення 3-х річного строку пред`явлення виконавчих листів до виконання, які були видані до 05.10.2016 року, а не лише після набрання чинності Закону від 02.06.2016 року. Тобто, трирічний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання поширюється на виконавчі документи, які видано як до, так і після набрання чинності ЗУ «Про виконавче провадження» від 05.10.2016 року. Отже, банк, отримавши 21.11.2018 року дублікати виконавчих листів та повторно пред`явивши їх до виконання 05.04.2019 року,не пропустив 3-річний строк для їх пред`явлення. Ураховуючи вищевикладене, доводи ОСОБА_1 про те, що стягувачем пропущено строк для пред`явлення виконавчих листів до виконання, колегія суддів відхиляє як безпідставні. Не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що стягувач при поданні заяви про видачу дублікатів виконавчих листів не довів відсутність можливості провести перевірку втрати поштового відправлення, оскільки дані обставини перевірялись судами при розгляді заяви ПАТ «Універсал Банк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред`явлення судом при розгляді, і таким обставинам надана відповідна правова оцінка у вищезазначених судових рішеннях. Наведені скаржником обставини повторній перевірці та доказуванню не підлягають. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо невідповідності дублікатів виконавчих листів та постанови про відкриття виконавчого провадження вимогам Закону, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», у редакцій, що була чинною на день видачі виконавчих листів, у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Як зазначає сама скаржниця у скарзі, дублікат виконавчого листа оформлюється у відповідності до оригіналу виконавчого листа. Як убачається із копії дублікатів виконавчих листів, дата, якою закінчується строк пред`явлення виконавчого листа, написана уповноваженою особою вручну, і ця дата відповідає - 13.04.2017 року. З урахуванням інших копій виконавчих листів, колегія суддів критично оцінює доводи скаржниці щодо існування виправлень у цих виконавчих листах, а саме 7 на

8. Безпідставними колегія суддів вважає і посилання ОСОБА_1 щодо невірного зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження суми стягнення, на яку відкрито виконавче провадження, з огляду на те, що приватним виконавцем у відповідності до вимог Закону дослівно прописано зміст резолютивної частини постанови, яка повністю відповідає змісту дублікату виконавчого листа № 2-111/12, виданого 21.11.2018. Зазначення реквізитів для добровільної сплати боргу нормами Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на момент винесення оскаржуваної постанови не передбачено. Також колегія суддів звертає увагу на те, що особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», згідно положень якої у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами 1 і 2 цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби. За змістом статтей 192 та 524 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню. Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Такого правового висновку дійшла Велика Палата у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Щодо посилань ОСОБА_1 про невірне зазначення стягувача колегія суддів відмічає, що АТ «Універсал Банк» є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Універсал Банк» та ВАТ «Універсал Банк». 22.06.2009 року рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Універсал Банк» було перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»; 31.10.2018 рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ «Універсал Банк» було перейменовано в Акціонерне товариство «Універсал Банк», що підтверджується статутом АТ «Універсал Банк» (копія наявна в матеріалах справи). У постанові про відкриття виконавчого провадження від 18.04.2019 року ВП № 58949019 викладена резолютивна частина судового рішення, ухваленого у 2012 році, при цьому правильно зазначено що стягнення відбувається на користь ПАТ «Універсал Банк». В той же час, частині зазначення найменування стягувача вказано - AT «Універсал Банк», оскільки на момент видачі дублікату виконавчого листа відбулись зміни у назві стягувача (згідно відомостей ЄДРПОУ - назва юридичної особи - Акціонерне товариство «Універсал Банк»). Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що постанова цілком відповідає вимогам Закону, оскільки містить номер виконавчого провадження, вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення, прізвище, ім`я та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назву виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивну частину документа, котра відповідає резолютивній частині рішення суду від 13.02.2012 року, мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову, резолютивну частину із зазначенням прийнятого виконавцем рішення, строку і порядку оскарження постанови. Перевіряючи доводи скаржника щодо неналежного представника стягувача, колегія суддів виходить із наступного. Згідно положень ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про виконавче провадження», представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності. Із матеріалів справи убачається, що представниками АТ «Універсал Банк» Поляковим О.В. та Лановенко Л.О. подані заяви про примусове виконання рішення разом із належним чином завіреною довіреністю, згідно якої ОСОБА_4 та Лановенко Л.О. уповноважені, зокрема, на подання виконавчих документів для виконання, у зв`язку з чим наділені всіма повноваження сторони виконавчого процесу. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦКУкраїни). Відповідно до частини першої та абзацу першого і другого частини третьої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися також на акті органу юридичної особи. Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Згідно із статтею 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню. Отже, форма довіреності може бути звичайною письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказів про визнання недійсною довіреності, виданої «Універсал Банк» для представництва інтересів банку ОСОБА_4 та Лановенко Л.О. ,матеріали справи не містять. Скаржником дана обставина в силу вимог процесуального закону не доведена. Окрім того, відповідно до вимог статті 241 ЦК України дії, вчинені уповноваженими особами, в інтересах стягувача (банку) в подальшому були стягувачем схвалені. Таким чином, посилання ОСОБА_1 на те, що оскаржувана постанова була винесена за заявою особи, не уповноваженої на вчинення таких дій, колегія суддів відхиляє як безпідставні та необґрунтовані. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про те, що приватним виконавцем Трофименком М.М. при відкритті виконавчого провадження № 58949019 щодо примусового виконання виконавчого листа (на підставі отриманого дубліката) № 2-111/12 від 21.11.2018 року дотримано вимог ЗУ «Про виконавче провадження». Доводи ОСОБА_1 , викладені на обґрунтування вимог поданої нею скарги, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді справи, а тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення скарги. Не приймаються до уваги колегії суддів доводи ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не було розглянуто подані нею заяви про скасування арешту коштів від 01.07.2019 року та клопотання про зупинення виконавчих дій, з огляду на те, що суд, розглядаючи скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, подані в порядку розділу VII ЦПК України, здійснює лише контроль за виконанням судових рішень у формі перевірки правомірності дій або бездіяльності державного виконавця, правомірності прийнятих ним рішень та документів. Матеріалами справи підтверджується, що постановами приватного виконавця Трофименка М.М. від 05.12.2019 року, виконавчий лист № 2-111/12, виданий 21.11.2018 року Голосіївським районним судом м. Києва про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в сумі 112045,92 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2012 року становить 895253,70 грн, а також виконавчий лист № 2-111/12, виданий 21.11.2018 року Голосіївським районним судом м. Києва про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» судового збору в сумі 1700,00 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30,00 грн, повернуто стягувачу за його відповідними заявами. 08.01.2020 року приватним виконавцем Лановенко Л.О. було відкрито виконавчі провадження № 60946855 та № 60946847 з примусового виконання виконавчого листа № 2-111/12, виданого 21.11.2018 року Голосіївським районним судом м. Києва про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості в сумі 112045,92 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2012 року становить 895253,70 грн., та з примусового виконання виконавчого листа № 2-111/12, виданого 21.11.2018 року Голосіївським районним судом м. Києва про солідарне стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» судовий збір в сумі 1700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30,00 грн., відповідно. Постановою приватного виконавця Лановенко Л.О. від 08.01.2020 року, виконавчі провадження № 60946855 та № 60946847 були об'єднані у зведене виконавче провадження № 60946859. Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті,стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску, на письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3 частини першої цієї статті арешт з майна знімається. Отже, порушене 01.07.2020 року ОСОБА_1 питання про скасування арешту є, як на момент розгляду судом скарги, так і під час апеляційного перегляду справи, неактуальним, оскільки при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», арешт з майна боржника знімається автоматично. Також, колегія суддів відмічає, що статті 34 та 37 ЗУ «Про виконавче провадження» містять вичерпний перелік підстав обов`язкового та можливого зупинення державним виконавцем виконавчого провадження, Відповідно до п.2 ч.1 ст.34 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Законодавством чітко визначено обставини, які можуть бути підставою для зупинення виконавчого провадження, та порядок вирішення питання про зупинення виконавчого провадження, а саме питання про зупинення виконавчого провадження вирішується державним виконавцем, на примусовому виконанні якого знаходиться виконавче провадження. Отже, прерогативним правом зупинення виконавчого провадження на підставі Закону України «Про виконавче провадження» наділений виключно державний виконавець і вирішення такого питання до компетенції суду не входить. Навіть у разі оскарження дій державного виконавця, який не зупинив виконавче провадження, суд вправі визнати його дії неправомірними та зобов`язати зупинити виконавче провадження, а не самому зупиняти виконавче провадження (ч.2 ст. 451 ЦПК України). При перевірці законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції не встановлено правових підстав для її скасування. Висновки суду першої інстанції про те, що дії приватного виконавця при відкритті виконавчого провадження, вчинені останнім у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», є правильними. Доводи поданої апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на їх правильність. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Питання належного вмотивування судового рішення розглядав Європейський суд з прав людини у справі "Єлісей-Узун і Андоні проти Румунії" (заява №42447/10). В ході вирішення питання про забезпечення дотримання гарантій ст. 6 Конвенції ЄСПЛ, зокрема, нагадав про власну прецедентну практику щодо принципу змагальності, принципу рівності процесуальних можливостей сторін, а також обставини, за яких оцінка національного суду фактів у конкретній справі може вважатися "довільною". Раніше ЄСПЛ постановляв, що самі судді повинні дотримуватися принципу змагальності, зокрема, коли вони відхиляють апеляцію або задовільняють позов на підставі питання, порушеного судом за власним бажанням. У зв`язку з цим важливо, щоб ті, хто пред`являв свої претензії до суду, покладалися на належне функціонування системи правосуддя: це забезпечується, серед іншого, впевненістю в тому, що сторона спору буде заслухана щодо всіх обставин справи. Іншими словами, законним є те, що сторони спору сподіваються, що вони будуть проінформовані про те чи потребує певний документ або довід їх коментаря. Нарешті, Суд нагадав, що пункт 1 статті 6 зобов`язує суди умотивовувати свої рішення, але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Ступінь застосування цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Більше того, необхідно враховувати, зокрема, різноманітність доводів, з якими сторона у справі може звернутися до суду, та відмінності, що існують у Договірних Державах стосовно встановлених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків та викладення і підготовки судових рішень. Ось чому питання про те, чи виконав суд обов`язок умотивувати своє рішення, як того вимагає стаття 6 Конвенції, можливо вирішити лише з обставин відповідної справи. Отже, колегія суддівз урахуванням правової позиції ЄСПЛ, за встановлених у даній справі обставин не оцінює інші аргументи, наведені скаржником, як такі, що не впливають на правильну оцінку спірних правовідносин. За правилами статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав, ухвала Голосіївського районного суду міста Києва 13 квітня 2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва 13 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 02 листопада 2020 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль