Постанова Черкаський апеляційний суд № 552/7810/14-ц

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1759/20Головуючий по 1 інстанції Справа №552/7810/14-ц Категорія: на ухвалу Тептюк Є. П. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2020 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів : Храпка В.Д., Бондаренка С.І., Новікова О.М., за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020 року, постановлену під головуванням судді Тептюка Є.П., у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, - в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, мотивуючи свої вимоги тим, що незаконним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 серпня 2017 року по справі №552/7810/14-ц стягнуто кошти за ненадані послуги, а тому був незаконно виданий виконавчий лист від 21 листопада 2017 року, який не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України, оскільки у боржника відсутній обов`язок у зв`язку з його припиненням, так як обов`язок виконати є неможливим, згідно ст. 607 ЦК України у зв`язку з обставиною за яку кожна із сторін не відповідає. Цією обставиною є те, що немає письмової згоди власника квартири АДРЕСА_1 , бути індивідуальним споживачем, та на сплату житлово-комунальних послуг за тепло, гідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яка передбачає обов`язковість згоди власника житла. З таких підстав, ОСОБА_1 просив суд визнати виконавчий лист від 21 листопада 2017 року Придніпровського районного суду м. Черкаси таким, що не підлягає виконанню і заборонити його до виконання. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції виходив із того, що заява ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає до виконання безпідставною, необґрунтованою та спрямованою на умисне невиконання рішення суду . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати як постановлену з порушенням норм права, оскільки судді був заявлений відвід, який не був розглянутий іншим складом суду, а по справі ухвалити нову ухвалу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні заяви і не врахував ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і безпідставно не врахував надані докази. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення по наступних підставах. Відповідно до 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що заява ОСОБА_1 безпідставна, необґрунтована та спрямована на умисне невиконання рішення суду. Такі висновки суду відповідають нормам процесуального права і нормам матеріального права. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження. За положеннями статей 1 та 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. Згідно з частиною другою статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. На суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо. Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення. Виконавчий документ - це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом для примусового виконання прийнятих ним у справах рішень, ухвал, постанов як підстава для їх виконання. Органи виконавчої служби під час виконання рішень вчиняють дії згідно із змістом резолютивної частини рішення, яке зазначається у виконавчому листі, результатом цього має бути досягнення правового ефекту - фактичне виконання зазначеного у виконавчому листі рішення. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 серпня 2017 рок стягнуто з ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги з теплопостачання в сумі 2 146 грн. 43 коп., 3% річних в сумі 136 грн. 69 коп., інфляційні в сумі 413 грн. 88 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 21 листопада 2017 року Придніпровським районним судом м. Черкаси видано виконавчий лист у справі № 552/7810/14-ц. Постановою апеляційного суду Черкаської області від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 серпня 2017 року залишено без змін. Згідно із частинами 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. В матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_1 виконав рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 серпня 2017 року, відповідно до якого з нього стягнуто на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги з теплопостачання в сумі 2 146 грн. 43 коп., 3% річних в сумі 136 грн. 69 коп., інфляційні в сумі 413 грн. 88 коп. Частиною першою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень, являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ним був заявлений відвід, який не був розглянутий іншим складом суду не варте уваги, оскільки заявлені ОСОБА_1 відводи судді Тептюк Є.П. були розглянуті і ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 07 вересня 2020 року і ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду судом першої інстанції і додаткового правового аналізу не потребують, на законність ухвали суду не впливають та спростовуються встановленими вище обставинами справи. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Таким чином судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2020року залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: