Постанова 4855 № 640/5408/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/5408/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19 грудня 2018 року № 0952891213. Рішенням Окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Наголосив, що з огляду на набрання судовим рішенням від 15 травня 2016 року по справі № 826/27183/15 законної сили, відповідачем правомірно, в межах наданих повноважень проведено камеральну перевірку ТОВ "Фактор Нафтогаз" та винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2018 року № 0952891213. При цьому, звертає увагу на те, що Касаційним адміністративним судом у складі Верхового Суду прийнято постанову від 17 січня 2019 року по справі № 826/27183/15, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що на підставі п. 5 ст. 254 КАС України з 28 вересня 2017 року по 17 січня 2019 року зобов`язання по податковому повідомленню-рішенню від 15 липня 2017 року № 0005092203 було узгодженим та підлягало сплаті. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Крім того, відповідачем у тексті апеляційної скарги заявлено клопотання про заміну Головного управління ДФС у м. Києві правонаступником Головним управлінням ДПС у м. Києві. Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30 липня 2019 року. З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання Відповідача та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що ГУ ДФС у м.Києві проведено камеральну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасної сплати податку на додану вартість ТОВ "Фактор Нафтогаз", якою встановлено порушення останнім граничного строку сплати сум узгоджених грошових зобов`язань з податку на прибуток, передбачених п. 57.1 ст. 57, ст. 203 Податкового кодексу України. За результатами перевірки складено акт від 27 листопада 2018 року № 27178/26-15-12-13-20 та винесено податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2018 року № 0952891213, яким на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за порушення позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов`язання по податку на додану вартість у розмірі 1 133 028,40 грн. контролюючи органом визначено товариству суму штрафу у розмірі 226 605,68 грн. (що, складає 20% від суми несвоєчасно сплачених грошових зобов`язань). На підставі акту перевірки, 05 грудня 2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005472220, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 599 550,00 грн. за основним платежем та 1 299 775,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). Вважаючи податкове повідомлення-рішення № 0005472220 від 05 грудня 2013 року протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що податковий обов`язок позивача сплатити своєчасно вказані грошові зобов`язання припинено, що у свою чергу спростовує наявність у відповідача правових підстав для притягнення позивача до відповідальності за ст. 126 Податкового кодексу України. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України. Так, відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно норм ст. 36 цього Кодексу податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. Відповідно до п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному додатковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України). Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України). А саме відповідно до п. 111.2 ст. 111 Податкового кодексу України передбачено, що за порушення законів з питань оподаткування встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом фінансова відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені. Зокрема, згідно з абз. 2 п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Правовий аналіз зазначеної норми ст. 126 Податкового кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що об`єктом застосування штрафу за вказаною статтею Кодексу є несвоєчасно сплачена сума саме узгодженого грошового зобов`язання. При цьому розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 по справі №818/1507/17. Проаналізувавши зміст акта перевірки судом встановлено, що за наслідками проведеної камеральної перевірки відповідач застосував до позивача фінансові санкції (штрафи) у зв`язку з несвоєчасною сплатою таким платником суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом в порядку п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України згідно податкового повідомлення-рішення від 15 липня 2015 року № 0005092203. У контексті наведеного судова колегія зауважує, що за змістом п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Також у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку (п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу). За загальним правилом нарахування та сплати податків, визначеним в абз. 1 п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Крім того, у силу приписів норм п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження. У свою чергу, п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Зі змісту наведених норм Кодексу можна дійти правових висновків, що у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов`язань такі податкові зобов`язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 червня 2018 у справі №805/3284/17-а, від 31 серпня 2018 у справі № 821/381/17. Як вбачається з матеріалів справи та даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 травня 2016 року у справі № 826/27183/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року ТОВ "Фактор Нафтогаз" відмовлено в задоволенні позову. Відтак, з огляду на набрання судовим рішенням від 15 травня 2016 року по справі № 826/27183/15 законної сили, на переконання суду апеляційної інстанції, відповідачем правомірно, в межах наданих повноважень проведено камеральну перевірку ТОВ "Фактор Нафтогаз" та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19 грудня 2018 року № 0952891213. Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, Касаційним адміністративним судом у складі Верхового Суду прийнято постанову від 17 січня 2019 року по справі № 826/27183/15, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У зв`язку із викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення, винесені 15 липня 2015 року є неузгодженими, а, отже, у платника податків не може виникати перед контролюючим органом ніяких податкових зобов`язань по таким податковим повідомленням-рішенням. Так, суд погоджується з доводами позивача про те, що якщо податкове зобов`язання не є узгодженим відповідно до положень Податкового кодексу України, воно не має наслідків для платника податків щодо відповідальності за його сплату. Більше того, у випадку, коли таке зобов`язання є неузгодженим, воно не створює наслідків для визначення інших зобов`язань, а рішення, яким воно визначається, не має юридичної сили для посилання на нього при перевірках даного платника податків чи його контрагентів. Рішення контролюючого органу, визначені суми в якому є неузгодженими, не створює наслідків для визначення інших зобов`язань, а рішення, яким воно визначається, не має юридичної сили для посилання на нього при перевірках даного платника податків чи його контрагентів. Відтак, судова колегія вважає, що податковий обов`язок позивача сплатити своєчасно вказані грошові зобов`язання припинено, що у свою чергу спростовує наявність у відповідача правових підстав для притягнення позивача до відповідальності за ст. 126 Податкового кодексу України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що штрафні санкції за ст. 126 Податкового кодексу України можуть застосовуватися контролюючим органом до платника податків в разі підтвердження судом обґрунтованості нарахування грошових зобов`язань, визначених на підставі податкового повідомлення-рішення, і їх платник податків не сплатив у визначений Податковим кодексом України порядок. При цьому, в разі скасування судом рішення, яким визначено грошові зобов`язання, скасуванню підлягають і штрафні санкції, нараховані на таку суму грошового зобов`язання (її частку). Аналогічна правова позиція наведена у постанові Вищого адміністративного суду від 21 червня 2017 року по справі №809/2780/14. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 19 грудня 2018 року № 0952891213 та його скасування. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді А.Ю. Коротких І.В. Федотов Повний текст постанови складено "12" жовтня 2020 року.